Однак гамір у залі поволі стихав і незабаром зовсім ущух. Коротульки, вимучені далекою дорогою, один по одному заснули просто на своїх місцях, не діждавшись кінця картини. Треба сказати, що місця в кінотеатрі були зроблені як м'які крісла з відкидними спинками, такі бувають в автобусах на далеких аршрутах. Відкинувши спинку назад, можна було зручно влягтися і спати, мов у ліжку, не виходячи з кіно. Всі так потомилися, що проспали цілий день і цілу ніч, і прокинулися тільки наступного ранку.
Почувши дзвін, що кликав до сніданку, коротульки повскакували й помчали в їдальню. Смачно поснідавши, вони вибігли з їдальні й почали гратись у схованки, в квача, довгу лозу та інші цікаві ігри. Дехто побіг на гойдалки та каруселі, інші, почувши дзвоник, повернулися в кінотеатр, сеанси в якому починалися з самого ранку, точніше — одразу після сніданку.
Гасаючи один за одним по апельсиновому гаю, коротульки натрапили серед дерев на галявину з великим чотирикутним майданчиком для гри в шарашки. Тут же був цілий набір дерев'яних молотків з довгими держаками й дві шарашки, тобто все, що потрібно для цієї захопливої рухливої гри. Слід сказати, що шарашкою місячні коротульки називають велику дерев'яну кулю завбільшки з коротулячу голову. Таких шарашок для гри беруть дві: чорну та білу. Гравці діляться на дві команди, по дюжині гравців у кожній. Перша дюжина, озброївшись дерев'яними молотками, ганяє білу кулю по всьому полю, стараючись загнати її в ямку в центрі майданчика й не допустити водночас, щоб друга команда загнала в ту саму ямку чорну кулю. Виграє, звісно, та команда, яка першою зажене в ямку свою кулю.
Ця на перший погляд проста гра насправді дуже цікава й має широку популярність серед місячних коротульок. Як і кожна гра, гра в шарашки має свої правила, а також свою тактику і стратегію. Правила полягають у тому, що гравці не мають права бити один одного дерев'яними молотками по ногах і по головах; все інше дозволяється: можна притримувати шарашку, наступаючи на неї ногою, можна вибивати її за лінію майданчика, можна відштовхувати суперника плечем або рукою. Тактика й стратегія полягає в тому, що капітан команди може поділити своїх гравців на два загони: загін нападаючих і загін захисників. Завдання нападаючих — загнати в ямку шарашку суперників; завдання захисників — захистити свою шарашку від чужих гравців. Іноді капітан ділить команду порівну, й така система гри називається 6 на 6. Іноді він вважає за потрібне виділити в нападаючий загін сім гравців, а в захисті лишити тільки п'ять. Тоді система гри називається 7 на 5. Буває система 8 на 4, а також система 12, тобто коли капітан зовсім не ділить команду на загони. Правда, і в цьому разі гравці заздалегідь домовляються між собою, хто з них гратиме в захисті, хто в нападі, але під час гри вони міняються ролями, щоб спантеличити суперника. Ясно без слів, що розмаїття стратегічних прийомів робить цю гру надзвичайно цікавою.
Як тільки знайшли майданчик, одразу ж організувалося чотири команди шарашників, але ж усі чотири не могли брати участі в грі, тому грали тільки дві команди, а ще дві ждали своєї черги. Правда, цього дня вони так нічого й не діждалися, зате наступного ранку прокинулися раніше й захопили майданчик на цілий день у свої руки. Відтоді в шарашки грали ті, хто раніше прокинеться й раніше побіжить до майданчика. Скінчилося тим, що найзаповзятливіші гравці вирішили не залишати майданчика навіть на ніч, а лягали спати тут же. Це їм було неважко, тим паче, що клімат на острові Дурнів дуже теплий, дощів майже не буває і спати можна хоч просто неба. Таким чином, лишилося тільки дві команди шарашників, зате грали вони з ранку до вечора, не знаючи, як кажуть, ні перерви, ні відпочинку.
На той час і всі інші коротульки розділилися, якщо можна так висловитись, за інтересами. Крім шарашників, тут були карусельники, колесисти, чехардисти, кіношники, картярі й козлисти. Неважко догадатися, що карусельниками називали тих коротульок, які цілими днями каталися на каруселях; колесистами — тих, що любили обертатися на чортовому колесі; чехардисти, природно, були ті, котрі не визнавали нічого, крім гри в чехарду, тобто довгу лозу. Козлисти цілісінькі дні сиділи за столиками й з усіх сил стукали кісточками доміно, граючи в "козла". Картярі, зібравшись партіями по четверо, сиділи на травичці й грали в карти, здебільшого в підкидного дурня. Нарешті, кіношники з ранку й до ночі сиділи в кінотеатрі й сеанс за сеансом дивилися різні кінофільми. Нічого, звісно, й казати, що така одноманітність у заняттях притупляла розумові здібності коротульок, повільно готуючи перехід їх у тваринний стан.
Вважалося, між іншим, що дивитися кінофільми — заняття інтелектуальніше, тобто корисніше для розуму, ніж гра в шарашки або в "козла". Та це помилка, бо зміст фільмів був надто безглуздий, щоб давати якусь поживу для розуму. Дивлячись день у день, як герої усіх цих кінокартин бігали, стрибали, падали, перекидались і стріляли з пістолетів, можна було тільки подурнішати, але ні в якому разі не порозумнішати.
Треба сказати, що Незнайко й Козлик теж не уникнули загального захоплення і цілими днями не вилазили з кінотеатру, з ранку до вечора нерухомо сиділи в кріслах, втупившись у кіноекран. Якось надвечір вони раптом відчули, що їхні спини мовби одерев'яніли від нерухомості й навіть не розгинаються, так що ні той, ні той не могли встати з місця. Страшенно перелякавшись, Незнайко й Козлик примудрилися якось зіскочити із своїх крісел на підлогу і, не розгинаючи спини, навкарачках виповзли з кінотеатру на повітря. Порачкувавши по травичці, вони ледь-ледь розігнули свої хребти й зіп'ялися на ноги. Спочатку вони очманіло дивились один на одного, ніби не розуміючи, в чому справа. Нарешті у Незнайка на обличчі з'явився осмислений вираз, і він сказав:
— Слухай, Козлику, коли ж ми з тобою будемо човна робити?
— Якого човна? — здивовано спитав Козлик.
— Ну, не знаєш, які човни бувають? Яким по воді плавати.
— А нащо нам по воді плавати?
— Так ми ж збиралися втекти з цього острова Дурнів.
— Ах, он що! — вигукнув Козлик. — Ну що ж, завтра почнемо робити човна.