(Згодом і Франциск, і Себастян побачили, як багато деякі жінки знають без вчителів, як мудрі жінки стають наймудрішими, коли навчаться вчитися, а коли наймудріші пам'ятають тих, від кого перебирали досвід, невимушено роблячи його своїм, то перетворюються на щось таке, чого ніколи не зможе сягнути жоден чоловік. Хоча б тому, що у таких жінок нічого, окрім того, що щось таке може існувати, жодному чоловікові навчитися не вдається).
2. Графік, котрий вчив Франца, вчився у Брема. Брем вчився у звірів. Роками графік переповідав Францові різні історії про Бремових вчителів. Роками Франц дивився на звірів і рисував їхні звички. Пізніше саме ця адаптована зоологія стала основою виховання його доньки. Зрозуміло, що цього ж навчив він і Себастяна, коли той назавжди лишився у Ялівці і почав жити в його домі. Тому і Себастянові діти знали ці історії так само добре.
3. Другою Анною Непрості зацікавилися власне тому, що вона так уміла розуміти тварин, що могла ставати такою, як вони, і жити з тим чи іншим звіром, не викликаючи в нього неспокійного відчуття іншості. Щодо Себастяна, то йому подобалося, як кожного ранку, для тонусу, Анна на кілька хвилин перетворювалася на кітку чи лемура. А за спільні ночі він ніби переспав навіть з такими дрібними істотами, як павуки і короїди.
4. Франциск досить скоро зауважив, що має дещо продовжену фізіологію. Ясно, що фізіологія кожної істоти залежить від середовища, але у випадку Франца ця залежність виявилася перебільшеною. Він безсумнівно відчував, як частина того, що мало би відбуватися в його тілі, виноситься далеко за оболонки. І навпаки — щоб статися, деякі зовнішні речі мусили частково користуватися його фізіологічними механізмами.
Франц думав, що чимось нагадує гриби, переплутані з деревом, чи павуків, чиє травлення відбувається у тілі вбитої жертви, або молюска із зовнішнім кістяком — мушлею, риб, випущена сперма яких вільно плаває у воді, аж поки щось не запліднить.
Він бачив, як тим чи іншим думкам бракує місця в голові і вони розміщуються на фраґментах краєвиду. Бо досить було подивитися на якусь ділянку, щоб відчитати осілу там думку. А для того, аби щось згадати, мусив уявно перейтися знайомими місцями, переглядаючи і визбируючи потрібні спогади.
А кохаючись з Анною, точно знав, як вона виглядає всередині, бо був переконаний, що цілий проходив її внутрішньою дорогою.
5. Непокоїти власна фізіологія перестала його відразу після того, як вчитель розповів йому, що Брем оповідав, ніби у псів нюх в мільйон разів кращий, ніж у людей. Це було незбагненно, жодна уява не могла навіть близько підійти до такого поняття. Але Франц, зменшивши порядок принаймні до десяти, перейнявся тим, як все, що відбувається назовні, побільшено відображається у псячих головах, які протяги носяться коридорами їхнього мозку (Це він також розповів Себастянові, і той намагався вважати з різкими запахами, щоб псів не подразнювало те, від чого неможливо втекти. Себастян мало не плакав, коли — ідучи на снайперські позиції — мусив намащувати черевики тютюновим розчином, щоб пси, раз затягнувшись тим запахом, втратили охоту і здатність йти його слідом). (Франц так заповажав псів, що, поселившись у Ялівці, завів собі кількох дуже різних. З поваги ж ніколи не виховував їх. Пси жили, народжувалися і вмирали вільними. Здається, дивлячись на життя інших псів в околицях Ялівця, вони були за це Францові вдячні. Зрештою, саме вони були справжньою інтеліґенцією Ялівця).
6. Щоправда, одного, мабуть, найінтеліґентнішого, названого Лукачем на честь серба — лісівника, який навчив Непростих вирощувати дерева трохи повільніше, як дикий виноград, а під час війни обсадив Ялівець непрохідними для війська хащами, Франц мусив убити власною рукою.
7. Лукача покусав скажений горностай.
Йому вже було дуже погано і невдовзі мало початися остаточне вмирання. Як то є при сказі, корчі могли посилитися від вигляду води, від подуву вітру у лице, від світла, голосної розмови, від доторку до шкіри і повороту шиї.
Лукач лежав у оранжереї, в затінку молодого берґамота. Якраз розцвіли квіти пасіофрута зі всіма своїми хрестами, молоточками, цвяхами і списами, і Франц мусив накрити весь кущ намоченим полотняним чохлом для піаніно, щоб терпкий запах страстей не подразнював Лукача (колись він так любив ці пахощі, що в час цвітіння цілими днями спав під пасіофрутом, не виходячи з оранжереї).
Берґамот ріс у самому кінці довгого проходу. Франциск йшов до нього з тесаком у руці через цілу оранжерею, минаючи екзоти один за одним. Пес подивився самими очима на обличчя, руку, меч і ледь підняв голову, підставляючи горло. Але Франц зробив інакше — обняв Лукача і притис голову вниз, щоб натягнулися хребці і удар починався від спинного мозку, а не закінчувався ним.
Незважаючи на швидкість операції, Лукач мав би встигнути занюхати власну кров, а Франц виразно чув, як скриплять тканини, через які проривалося лезо. Було враження, ніби ці звуки доносяться у внутрішнє вухо з власної шиї (як чуєш часом свій голос, коли кричиш під водоспадом).
8. Вбивство Лукача так вразило Франца, що потім йому не раз здавалося, що то Лукач дивиться на нього очима своїх дітей, що Лукачеві жести, пози і міміка іноді виринають з-під шерсті псячих внуків і правнуків. Що Лукач виявився безсмертним.
Франц просто замало прожив, аби побачити, що це не цілком так. Бо вже Себастян мав нагоду безліч разів переконатися, як можна входити в одну і ту ж ріку, живучи і з дружиною, і дочкою, і внучкою.
Не вбачав Себастян нічого дивного і в тім, що сам Франц помер, як Лукач {мабуть, лиш крові він не занюхав, але звуки роздертих тканин дійсно чув усередині), хоча вбивали його не так старанно.
9. Так само жодних алюзій не з'явилося у Себастяна, коли років двадцять після смерті Франца на нього просто на середині мосту через Тису накинувся вишколений військовий пес. Себастян лиш трохи присів, щоб втримати прискорений тягар, і підставив летючій пащі вбраний у кожух лікоть. Паща зімкнулася на лівій руці міцніше, ніж кліщі, а Себастян вийняв правою велику бритву з кишені кожуха і одним зусиллям відрізав псячу голову так, що вона залишилася вчепленою за лікоть, а тіло впало на дошки мосту.