НепрОсті

Сторінка 36 з 36

Прохасько Тарас

17. Себастян не міг ні сидіти, ні йти, ні стояти, ні лежати.

18. У глибині легень було порожньо.

19. Три тисячі разів він подумав слово Анна.

20. Аж під вечір зміг щось робити. До того ж чотири роботи одночасно.

21. Пісяв на сніг.

22. Придивлявся до дерева, на якому якісь птахи виглядали, наче перестиглі плоди.

23. Обмацував кінчиком язика незвичний від охолодження рельєф піднебіння.

24. І молився за душі померлих, за які більше ніхто не міг помолитися — за Франца, Лукача, старого Беду, французького інженера, Лоці, растаманів, сліпого убивцю, його дитину, орнітолога, Штефана, Нанашку, посла Стефаника, посла Лагодинсь-кого, художника Труша, художника Перфецького, інструктора з виживання, босняка-капітана, четаря Пеленського, сотника Дідушка, сотника Букшованого, полковника Колодзінського, генерала Тарнавського, своїх негритянок, Северина, молодшого Млинарського, дочку папи римського, Брема, Вітґенштайна, циганських трубачів, Анну, Анну й Анну.

25. На яблунях у колишньому міському саду висіло дуже багато яблук. Ніхто їх не зірвав і не позриває. Витягнув з кишені яблуко, підібране вчора. Вкусив, і до рота попав довгий Аннин волосок.

26. Люблю її, а не себе, а вона є, завжди десь є, така сама гарна. Добре хоч десь когось мати. Хоча б для того, щоб було кому розказати історію дня, який варто заради цього прожити.

27. На другому світі найзвичніше почувають себе не воїни І не лікарі, не будівничі і не садівники, а оповідачі історій, баїльники.

28. З найвищого дерева серед тих, що Себастян посадив у 1914 році, піднеслися сороки і полетіли в тінь Петроса.

29. Себастян порахував — сім.

30. У зошиті орнітолога сім — про те, про що не можна сказати, треба мовчати.

31. Серед усіх доказів існування Бога цей може вважатися найкращим.