6. Себастян ще міг втекти — звернути між кольорові дерев'яні будиночки, садами вибігти до берега і поплисти серед колод Брустурянкою до Тересви, Тересва винесла би в Тису, а вже Тисою через кілька днів можна бути у Дунаї і завертати або до Відня, або до дельти — і там, і там є безліч схованок на ціле життя.
Зрештою, він знав, що ріки найкраще зв'язують цілий континент, бо всі місця континенту з'єднані не більше, ніж через чотири ріки.
7. Ще в Африці Себастянові не раз доводилося долати ріками величезні відстані, днями не вилазячи з води. Він лише перекладав з кишень у алюмінієву флягу з видряпаним своїм іменем і номером полку все, що могло розмокнути, і плив в одежі за течією, штовхаючи перед собою кілька зв'язаних легких жердок, на яких лежала рушниця.
Околиці, побачені з рівня поверхні води — коли погляд ковзає по дотичній — не менш цікаві, ніж з пташиного польоту. А рельєфи дна часом навіть багатші. Не кажучи вже про те, що все найцікавіше у житті людей відбувається на берегах, над водою рік.
Останнього разу він запливав у химерні мережі каналів з майже гарячою водою і не по-земному багатою рослинністю на дні, далі — у рештки підтопленого форту.
Чомусь саме це снилося йому найчастіше впродовж всього життя. Такою була його ностальгічна Африка. І ще — прозорі бухти, і пливе багато черепах.
Але тепер не можна було нікуди плисти — Анна чекала на тата.
8. У Кьонініґсфельді Себастян міг би хіба стріляти — якщо зробити це першим, то поцілив би відразу трьох одного за одним так, що вони впали би разом. Так він колись застрілив сліпого вбивцю і його дитину.
9. Тоді були часи, коли довкола Ялівця вешталося багато озброєних людей, перемістивши в гори свої полювання один на одного. Часто траплялося так, що спочатку стрілялося, а пізніше переверталося тіло і дивилося — хто то. Себастян мусив тримати пістолет напоготові під рукою — під лядою, там, де грейпфрути, матовий слоїк з цинамоном і велика шклянка з горіхівкою для себе.
10. Коли до бару зайшов сліпий з кількарічною дитиною на шиї, ніхто навіть не подумав, що вони можуть бути небезпечними. Себастян варив каву з гашишем для чотирьох растаманів, які грали з Анною у слова — Анна називала одне і те ж українською, гуцульською, польською, німецькою, словацькою, чеською, румунською, мадярською, а вони вгадували — що що означає.
11. Такі лінгвістичні ігри Себастян почав придумувати Анні після того, коли зауважив, як легко їй вдаються не лише образи
і манери тварин, але й мови. її фантастичний слух чув у мові звірів більше відтінків, ніж існує слів, якими щодня послуговуються люди. Був час, коли Анна майже повністю перейшла на нелюдську мову, а Себастян відповідав їй так само. Врешті він схаменувся — ще трохи і вони перестануть уміти між собою говорити. І понапридумував стільки забав, що тепер вони говорили про лінґвістику — часом дуже складні міркування, як про якісь побутові речі.
Гра у слова закінчувалася тим, що з кожним словом Анна мала придумати гарні речення різними мовами, а ці речення укласти у змістовний абзац. Сюжет абзацу переважно формувався настроями і механікою, способом мислення ужитих мов чи був радше артикуляційним — так, щоб було приємно, чи тяжко, чи смішно, чи страшно, чи ще якось вимовляти.
12. Растамани були найманими убивцями. Але їх ніхто не боявся, бо це було відомо. Перші в Ялівці наймані убивці після Штефана. Растамани приїхали з Будапешта і, виконуючи замовлення сеґедської Нанашки, розшукували і знищували у горах всіх комерсантів — жидів, чехів, українців з "Маслосоюзу", які пробували організувати закупівлю і експорт сирних коників.
Забрівши у Ялівець, растамани зайшли у "Шо йо то йо" і засіли тут на кілька місяців, частково латиноамериканізовуючи карпатське містечко — вони занесли у Ялівець мате, кольорові чоловічі сорочки навипуск, співані самби, великі в'язані берети, звичку спати у гамаках, виставляти влітку кімнатні вазонки на сходи, вечеряти на балконах.
Вони розрахували, що можна і не бігати горами за комерсантами, а сидіти в одному місці і чекати, заки всі поприходять самі.
13. Себастянові найбільше подобалося, як вони уміли цілі дні проживати на березі ріки — лежали, купалися, дивилися на воду і хмари, курили, спали, нічого не говорили, їли по нитці коників зі сиру, малювали собі щось камінчиком на камінчику, ставали на руки. Або просто пили джин. Як справжні хижаки, набиралися сонця й ощадно рухалися. Часом брали з собою Анну.
Дівчинці з ними не було нудно.
14. Себастян чомусь зовсім не хвилювався, коли Анна йшла з растаманами. Хоч звичайно він намагався берегти дочку від усіх клієнтів бару, котрі звертали на неї увагу. Особливо пізніше, коли друга стала підлітком, і він особисто знав кількох поважних людей, які приїжджали до Ялівця, щоби посидіти в барі і подивитися на Аннині руки чи губи.
15. Один з них був анонімним скульптором. Захоплений пластикою середньовічних скульптурних груп, примітивних народних фігурок і давніх африканських статуеток, він вирізав копії дерев'яних скульптур і продавав підробки колекціонерам, щиро вірячи, що виконує певну місію, що відповідна кількість таких постатей може змінити світ на краще. У гуцульських селах його не любили, бо він за величезні гроші намагався викупити всі фіґури з церков і цвинтарів. Відмовляючи йому, громада боялася, що він колись вернеться і або щось украде, або попалить усе з розпуки.
Трохи мали рацію. У Празі скульптор щойно відбув суд, який дав йому великий штраф за навмисний підпал кількох крамничок з паперовими квітами. Так він відстоював справжню красу.
Себастян його цілком розумів.
Скульптор приїжджав уже кілька разів, відколи перший раз побачив Анну. Він сидів при барі, пив вино з водою і зарисовував кожен рух Анни. Хотів видати свій підручник анатомії для художників, не подібний на всі сучасні уявлення про будову тіла.
Казав, що Анна є бездоганною моделлю для середньовічних Савських, сільських надгробних пієт (Марія, Марія Магдалина, Марія — мати Якова і Осії і Соломія) і нагих негритянських королівен (але з Центральної Африки — тонких, довгих, з подовгастими головами і найвиткіших) одночасно. На вигляд, на вигин, на твердість.