— вдень бар зачинений, Себастян кладе дитину спати і засинає сам — прокидається від відчуття, що хтось рухає його пістолет у чересі — мацає, пістолет на місці, а Анна сидить поруч і дивиться на хмари — такі прозорі, аж видно, що всередині: дрібнесенькі кульки вологи, наче ікра на водорості, коливаються на вузьких смужках густих потоків пари, все такого кольору, як підсвічений кремінь — через кілька днів хтось оповідає, що два мадяри, самі, правда, румуни, застрілилися посеред білого дня просто у машині, де спали капрали — Себастян зауважує, що в пістолеті бракує двох патронів, Анна миє шклянки — щоб убити вбивць, думає Себастян, їй треба було самій вертатися десять кілометрів)
10. дифузія, вбирати один одного, вбиратися один одним (Себастянові відкривається теорія зворотного всмоктування —
він експериментує з корінням — переносить висновки на людей
— доказує, що чоловік всередині жінки не тільки випускає рідину, яка всмоктується жінкою, але й сам вбирає трохи жіночої вологи
— за законами порожніх капілярів і сполучених посудин — Себастян вірить, що таким чином відбувається всесвітнє перемішування субстанцій, яке видається йому страшенно важливим — в кожному разі сам він прагне прийняти максимум такого екстракту)
11. коньяк з цибулевою зупою; сік з лози винограду; портер з диким медом; джин з червоними мурахами;
(один араб ще в Африці каже Себастянові — передовсім вчи своїх синів робити їсти, вони будуть мудрими і радісними — у Себастяна нема синів, але є дочка Анна — він вчить її робити їди: розказує, що їх треба не боятися придумувати, як найкращі пригоди для себе — робити їсти для когось завжди сенсовно, як виховувати дитину чи плекати рослини — заняття, яке вертає до безпосередності звірів і птахів, коли питання що і для чого робити ще не виникає — цікавість, яку можна дарувати — протистояння різних стихій і сутностей, які можна навчити жити разом — початок всіх смаків у рослинах — тому, що їм нема кінця, нема кінця робленню їжі — Анна почала з бару — варила портер разом з щільниками дупляних бджіл — подавала гарячу цибулеву зупу відразу після коньяку, і знову запивати коньяком по ошпареному піднебінні — кидала в шклянку джину кількадесят крилатих червоних мурашок (вірячи, що убивати у їді не гріх), які додавали спиртові пекучості своєю кислотою — голодною весною обтинала виноград на зарослих балконах і збирала сік лози, потому розчиняючи ним ялівцівку в пропорції один до пів
— і так зі всім)
12. дощовий пансіонат
(під час одного з виїздів у долину Прута Себастян з Анною зупиняються в маленькій віллі у закопанському стилі — поки вони кохаються, починається дощ — якщо такі дощі починаються, то тривають у Карпатах цілими літніми тижнями — чому я тебе сьогодні так багато хочу — питає Анна — коли вона щось питає Себастяна, то завжди робить це за звичкою по-дитячому
— як донька, а не жінка — Себастян теж забуває, що Анна не дитина — відповідає просто, правдиво, старанно, образно і мудро — щоб це було зрозуміло ціле життя — людині вкрай необхідні тертя і тиск людських площин — кількість цього є наперед заданою, як кількість ударів серця — а ми так довго не — Анна підставляє різні ділянки тіла — тіло — брама душі — брама відкрита — душа відживає від доторків — слідкувати за зміною сили млаки за відкритим вікном — інакше можна не вернутися з лету — вони виходять з пансіонату — виходять з лісу — несподівано закінчується дощ — йдуть полониною — Анна хоче ще — вони кохаються у перегрітій траві під розрідженим повітрям, яке погано стримує сонячне світло — Анні так добре, що міняються площини, так, що хочеться про це завтра говорити — якщо є завтра, якщо є говорити, якщо є площини — бо вона кількаразово відсутня навіть тут і тепер — Себастяна вона забирає з собою — він так далеко у ній, що вони думають, що його взагалі не видно — птахи сідають на землю і дивляться зблизька — вони дивляться без сорому на птахів і бачать відкритість великої Анни, яка ледве вміщається в оці — вони більше не можуть віддаватися сонцю, але хочуть ще глибше — збираються (тепер Анна стає голою маленькою дівчинкою з широким ротом) туди, де може бути мокро — вони біжать у лісову віллу — може треба якось рухатися, але дай полежати нерухомо, бо закочуюся за очима — за вікном паде дощ — я можу давати багато мокрості
— лежать нерухомо і туляться — Себастян уявляє, як Анна перший раз годує таку саму дівчинку — Анна мріє, як перший раз дивиться на такого самого хлопчика — добре не тобі, не мені, не нам, а світові — ти зробив мене такою)
13. історія погляду вздовж щоки повість губ
ціле есе в сірниковій коробці
(останній Анні кілька років — це найважчі дні 1938 — все, що Себастян розказує малій на ніч, або погано закінчується, або втрачає сенс, бо він викидує з оповідей недитячі місця — дітям треба читати вголос, переконаний Себастян — діти мусять розглядати книжку, тата з книжкою, літери, папір з літерами
— діти мусять хотіти дочекатися самому зрозуміти книжки — бо кажуть: бо так є написано — побачити багато давніших голосів, щоб краще вирізнити власний — наші Ляруси вже давно скінчилися — Себастян робить дивацькі книжки — розтинає поштівки й опалітурює фраґменти, маленькі шматочки паперу складає пронумерованими купками у сірникові коробки, обписує стіни, стіл, ліжко, двері — він сам пише написане — пише різними голосами — вечорами лягає біля Анни і читає вголос історію погляду вздовж щоки, повість губ, есе в сірниковій коробці, хроніку відсутності хроніста, епос колійових станцій, казки пташиних страв, філософський трактат плюща — Анна слухає різні голоси і намагається почути свій — і справді, щось зрушилося)
14. цілувати часто поцілунок через светр (впродовж дня Себастян десятки разів щільно притуляється відкритими губами до вдягненої Анни і сильно і довго видихає все повітря з легенів — через светр іде тепло, і вже десь на середині видиху шкірі у місці такого поцілунку стає гарячо — якщо це робити часто, то власним теплом можна відчутно підтримувати цілованого навіть у сильні холоди — відчуття посилюються магічним значенням віддавання зсередини себе у тіло іншого чогось, що є самим життям)