Між іншим, бігти навмання і розпитувати кожного, шукаючи загубленого, є не таким вже безсенсовним. Бо в наших горах, де води збирають все і самі збираються у трьох місцях, вислідити
згубу дуже легко — якщо вона не лежить під снігом чи каменем. Та й так невідомість протриває не більше, ніж роки.
Але Франциск висміяв Себастянову нетерплячку і наказав сісти каменем і чекати. Бо чекати — найрадикальніше, що часом можна зробити. Справді, через три тижні знову прийшли Непрості і почали вимагати, щоб Франциск пустив їх до Анни. Себастянові полегшало вперше.
16. У жовтні до Ялівця приїхав з фронту поранений боснійський капітан. Завалами бучацької цитаделі йому роздушило ноги. їх відтяли, але місця уявних ніг так боліли, що капітанові порекомендували лікуватися у Ялівці. Потім сподівання лікарів справдяться, капітан перестане завивати і навіть напише перший том коротеньких мемуарів про початок війни, Все ж джин є поважним анальгетиком.
Тим часом у жовтні, щойно капітана принесли на ношах у Ялівець, він всім розповідав про свою операцію, яку робили у Горонді. Хірург весь свій вільний час проводив у славній горондівській корчмі серед старшин УСС. Там він зустрів най-гарнішу з бачених жінок — Анну Ялівцівську з Карпат. Вона була найулюбленішим снайпером четаря Пеленського із сотні Дідушка і порадила хірургові відправити босняка у Ялівець (дуже скоро по тім сотня покинула Горонду, рушивши до Веречок Нижніх). Це було не тільки другою полегшею Себастяна, але і остаточною — Франциска. Анна вільна. Вона не з Непростими. Є речі, важливіші від долі.
Виявляється — війна, а значить і смерть,
17. Втретє Себастянові могло полегшати, коли принесли дитину, але він собі такого не позволив і жив з цією важкотою до кінця життя, хіба що ділячись її крихтами, перекладаючи їх з Анни на Анну.
18. Як Франциск прожив останні місяці свого життя, Себастян докладно не знав, бо бачив Франца лише здалека. У найпростішому значенні цього слова. І лише знизу вверх. На початку дуже теплої зими Франциск остаточно переселився на балкон, усамітнившись там і не контактуючи ні з ким. Себастян зустрічався з ним лише раз на тиждень у барі, куди той приходив по повну козу джину. Зустрічі вимірялися часом випивання шклянки ялівцівки з калиновим сиропом. Франц був зворушливо приязним, але про родинні речі навіть не згадував. Себастян слухав, а Франц оповідав найсвіжіші історії переміщень світової війни так яскраво, ніби не він, а Себастян сидів безвилазно на балконі (або мав такий бінокль, що бачить у всі сторони на сотні кілометрів, заглядаючи навіть за кожне дерево). Себастян не розумів, як Франц дізнається військові таємниці обох військових блоків, бо не міг знати, як Франц живе на балконі — перешкоджали гілля винограду, плющ і крони молодих кедрів.
19. Ще в Африці Себастян зауважив одну цікаву річ — люди дуже охоче розглядають те, до чого треба опускати погляд, і страшенно неуважні до всього, коли — піднімати догори.
Влітку вони з Анною особливо багато часу провели на тому балконі, де поселився тепер Франциск — вирощували гарбузи, курили, цілий день пили холодний мате, залитий зночі гарячим у срібний збан. Вони бачили все, що діялося на вулиці. Навіть могли вгадувати розмови за жестикуляцією і рухом губ. Натомість ніхто ніколи — Себастян впевнений в цьому, бо не пропускав незауваженим жодного погляду на себе — не бачив, що вони роблять на балконі, що вони — на балконі. Адже треба очі піднімати (тут, видно, щось пов'язано з анатомією, — думав Себастян).
Тепер, дивлячись на балкон Франца, Себастян карався, що не навчив Анну головного правила снайперства у місті: передовсім — балкони.
(Значно пізніше генерал Тарнавський переповідав Себастянові чиїсь спогади про програну вуличну війну у Львові в листопаді 1918, і Себастян знову подумав про снайперів і балкони, на яких ті снайпери, мабуть, перед війною жили).
20. Листя на винограді остаточно опало якось вночі, і Себастян зміг щось розгледіти крізь плющ і кедр. Він побачив тонку линву,
прив'язану до балкону, яка тяглася просто до хмар. І більше нічого спеціального. Але при наступній зустрічі попередив Франца, що линву можна зауважити, її видно.
Франц нічого не розказав, і Себастянові залишилося вірити у свою версію, здається, найлогічнішу. Линва від балкону веде до високопіднятого повітряного змія — на змієві прилаштована птахоловська сітка — у сітку потрапляють птахи — птахи втікають зі своїх місць від фронту — за Чорногорою живе орнітолог — орнітолог кільцював птахів — птахи покільцьовані — вони летять через Чорногору — потрапляють у сітку — Франц оглядає кільця — Франц знає орнітолога — Франц розуміє його коди кільцювання — на кільцях вказані місця гніздування — птахи втікають зі своїх місць — значить, туди дійшов фронт. Франц відпускає птахів і знову піднімає змія.
21. У квітні 1915 почався наступ під Горлицями (точне місце офензиви Франциск назвав напередодні).
У травні попри Ялівець почали ходити заброди: мазепинці верталися на Галичину, галичан відпускали з Талєргофу і Ґмінду, москвофіли доганяли росіян, виселенці втікали з Росії, російські шпіони пробиралися на Мадяри, мадяри вишукували шпіонів і вішали гуцулів, гуцули брели до румунів по кулешу, румунські опришки переслідували гуцульських дівчат, дезертири і мародери уникали одні одних.
Більшість зайд Ялівець обминали, але серед тих, що таки з'являлися у місті, переважно ходили озброєні. У Ялівці була лише африканська рушниця Себастяна.
22. З Франциском все сталося дуже швидко.
Так швидко, що всім здалося, ніби голова просто впала посеред слова, як файка може випасти з рота — досить її швиденько підняти і втягати дим далі. Хотілося так зробити з головою, заки не завалилося тіло. Щоб кінець слова не зник у хвилевій паузі.
Вони допивали джин з сиропом, як до бару прийшли опришки з Мараморошу. За джин заплатили чоботами з надгризеними вовками халявами. Сіли за Себастяновою спиною, Франц час від часу дивився на них, бо був уважним. Поклав на стіл мачете, з яким ходив до серба Лукача, прорубуючись через жереп, що невпинно підростав довкола лісничівки.