– Це він, щоб розплачувався не я один, – усміхнувся професор Петриківський. – Хоча ідея належить, вибач, Сево, мені. Та не про це зараз річ. Ми дізналися, що фірма "Варіант" займається пошуком і впровадженням екологічно ефективних винаходів. І нещодавно група спеціалістів, що співробітничає з "Варіантом", винайшла оригінальні фільтри для знищення чадного газу в автомобільних вихлопах. Є можливість швидко налагодити виготовлення фільтрів. Але для цього потрібні гроші. Негайно. Фірма наштовхнулася на байдужість бюрократів, на незгоду банків надавати кредити без застави. І от виникла ідея…
– В обох! – знову втрутився Стародуб.
– Яка різниця? – знизав плечима Петриківський.
– Різницю ти відчуєш, коли справа дійде до суду.
– Суд мене не лякає. Я свідомо ішов на це… Почали ми з себе. Я і Сева віддали все, що мали. Але цього було не досить. І тоді виникла думка звернутися до тих учених, внесок яких у забруднення навколишнього середовища, у спричинення екологічної катастрофи найбільший. Я нікого не шантажував, не погрожував, не вимагав. Це легко перевірити. Я звертався до їхнього сумління і розуму. Говорив, на що потрібні гроші. Звертався до тих, кого знав і в порядність кого вірив. Наводив приклади самовідданості вчених, громадянської мужності і благородства, згадував академіка Сахарова. Одне слово, не шантажував, а намагався переконати. А називаючи себе "агентом СД", розшифровував цю абревіатуру, як Совість і Дія. Бо зараз для збереження життя на землі однієї совісті вже замало. Потрібні дії – активні, негайні, масові… А те, що я не називав свого прізвища, а обрав такий таємничий псевдонім, теж мало свій психологічний вплив. Та й хіба сам отой телепатичний контакт на "сердитому дереві" не був таємничий?… І ще – вірте не вірте – а я не певен, чи все, що я говорив моїм колегам, говорив я сам. У мене було таке враження, наче хтось підказував мені деякі думки. Я відчував навіть якийсь трепет, що, може, передавався й моєму співрозмовникові…– Так! – подала раптом голос Милочка. – Я коли почула, як ти сказав "агент СД", мене всю аж пересмикнуло, наче струмом ударило… Я думала, що тобі той агент дзвонить, а то, виявляється, ти…
Розділ XIX
Капітани підводять підсумки
– Це, Толю, мабуть, перший у моєму житті випадок, коли, не відкриваючи кримінальної справи, я познайомився зі "злочинцем" і після цього, можна сказати, закриваю справу – за відсутністю злочинної дії. Хоча факт певного порушення законності, може, і є.
– Скажи відверто, Стьопо, ти певен на сто відсотків, що якби ми з тобою не поїхали зранку в ту районну лікарню провідати Дикого і не побачили на зворотному шляху Мил очку, Женю й Вітасика, і не зацікавилися, і не пішли, кинувши машину, за ними, і не були свідками тієї дивовижі біля "сердитого дерева", – ти певен на сто відсотків, що Петриківський би прийшов до нас?
– Певен. Особливо після того, що сталося з Диким. А він би про це через день-два дізнався.
– Може, й так… Ти знаєш, мені аж боляче було дивитися на нього, коли ти сказав про затримку злочинців, про Дикого, проте, як ми опинилися в лісі…
– Мені самому стало його жаль. Адже об'єктивно вийшло, що це через нього постраждав Дикий. Якби не було того переказу, злочинці б не… Бо до того фінансові справи фірми були не дуже…
Вони, як завжди, сиділи на балконі й дивилися на вечірні вогні міста. Хоч було вже й холодно. Але Ніна Олександрівна не дозволяла палити в квартирі.
– То Яворський, кажеш, теж претензій не має, – промовив капітан Попенко.
– Жодних. Я говорив із ним дуже відверто і щиро. Все розповів, не називаючи, правда, прізвищ. Так, як домовилися. Він уважно вислухав і сказав: "Шкодую тільки про одне – що не мені першому спало це на думку, що не я – агент СД. Але я – Добровольський. Цим усе сказано".
– Отже, позивачів нема. Яворський – Добровольський. Помазан мало не побив мене за втручання… Справу агента СД можна закривати. – Порядні все-таки вони люди… Обиватель із такими грошима добровільно б ніколи не розлучився.
– Совість і Дія… На них уся надія.
– Так… Дія… дія… Органи правопорядку мусять керуватися у своїх діях чіткими параграфами законів. Інакше порядку не буде. А ми з тобою от уже втретє стикаємося з явищами незбагненними і неймовірними. До яких ніякого параграфу не підбереш.
– Ич який! Порядку захотів! Хочеш залишитися без роботи?
– Що-що, а це нам поки що не загрожує.
Вони замовкли, докурюючи й дивлячись то на мерехтливі вогні міста, то на зірки в холодному осінньому небі.
І здавалося їм, що вогники вечірнього міста і зірки в небі переморгуються свідомо й значуще…
Чи є справді не відомий нам таємничий розум у цьому бездонному небі?
Чи є він навколо нас, у тому невидимому паралельному світі іншого виміру, про який говорив професор?
Може, відкриє колись цю таємницю "сердите дерево", раз воно вже заговорило…
А втім, яке ж воно "сердите", коли дбає про збереження життя на землі?…
* * *
Хоч дитячий час уже давно минув, але Женя й Вітасик не спали. Вони лежали й міркували.
Я не знаю, про що вони міркували. Але підстав для думок було більше, ніж досить. І одна з них…
Прощаючись із хлопцями, Милочка сказала:
– Спасибі вам!. Без вас я б… просто не знаю…
Потім підійшла й… поцілувала їх. Спершу Вітасика, потім Женю. Я не знаю, чи могли б ви заснути після того, як вас поцілувала перша красуня класу.
Не знаю… Не кажучи вже про все інше…
"Барабашка" ховається під землею
Розділ І
"Ти гадаєш, що це вбивство?"
– Ти гадаєш, що це вбивство? – спитав капітан Горбатюк.
– Не виключено, – зітхнув капітан Попенко. – Для самогубства підстав жодних. Для втечі – теж. Справи у фірмі чудові. Прибутки ростуть. Нещодавно придбав у балерини оперного театру "Тойоту". Здоров'я нівроку. У коханні щастить. Восени збирався одружитися. Як то кажуть, фортуна усміхалася з усією прихильністю.
– А якихось зловживань, порушень у фірмі не помічалося?
– Жодних. Я сам перевіряв. Він проходив свідком у справі одного підприємства. Мав із ними ділові контакти. В інших клієнтів у звітності плутанина. У нього – повний ажур.
– Може, кудись поїхав. До батьків абощо.
– Нема в нього батьків, – мовив Анатолій Петрович. – Інтернатський. Мати-одиначка померла, як йому було три роки. І родичів близьких нема. Самостійний був хлопець. Всього досяг власними силами. Без підтримки. Я таких поважаю.