Негативні емоції — страх, недовірливість, ненависть, лють чи злість, які виключають любов,— роблять візіонерські одкровення жахними. Фарисей — доброчинна людина, однак її доброчинність тотожна негативній емоції. А відтак його візіонерські одкровення будуть, скоріш за все, інфернальні, а не радісні.
Природа розуму така, що грішник, який розкаюється й щиро вірує, швидше спізнає радісний візіонерський досвід, ніж самозадоволений "стовп суспільства" з його праведним обуренням, дбанням про власність, претензіями і характерною звичкою усе ганити, зневажати, засуджувати. Тому в усіх великих релігійних традиціях істотне значення надається станові розуму в момент смерті.
Візіонерський досвід не тотожний містичному. Містичні одкровення перебувають поза областю протилежностей. Візіонерські — всередині цієї області. Небо тягне за собою пекло, і "вознесіння на небо" — не більше визволення, ніж сходження до пекла. Небо — лише вигідна точка, звідки можна ясніше розгледіти божественну Землю, ніж із рівня звичайного особистого існування.
Якщо свідомість зберігається й після фізичної смерті, то вона, вочевидь, зберігається на всіх ментальних рівнях — на рівні містичного досвіду, радісного візіонерського одкровення, інфернального візіонерського одкровення і на рівні щоденного індивідуального існування.
У житті навіть радісне візіонерське одкровення тяжіє до зміни свого знаку, якщо триває надто довго. У багатьох шизофреніків трапляються миті райського блаженства: але оскільки вони (на відміну від тих, хто приймає мескалін) не відають, коли — і чи взагалі — їм буде дозволено повернутися до заспокійливої банальності щоденного існування, то навіть небесне блаженство стає для них моторошним. Для тих, хто з якоїсь причини відчуває страх, небо обертається на пекло, радість на жах, а Ясне Світло — на ненависне сяйво країни освітленості.
Щось подібне може відбуватися й у посмертному стані. Після погляду на нестерпний блиск останньої Реальності і після метання між небом і пеклом більшість душ знаходять можливість повернутися до спокійнішої області розуму, де вони можуть скористатися і своїми власними, й чужими бажаннями, спогадами, фантазіями, щоб створити світ, дуже схожий на той, у якому вони жили на Землі.
Лише жменька з-поміж усіх померлих здатна відразу об'єднатися з божественною Землею, багато хто може відчувати візіонерську радість неба, інші опиняються серед візіонерських жахів пекла і не в силі втекти звідти, але переважна більшість завершує життєву путь у світі, описаному Сведенборгом і медіумами. З цього світу, безперечно, можна пройти при дотриманні певних умов у світи візіонерської радості й кінцевого просвітління.
Особисто я вважаю, що мають рацію і сучасний спіритуалізм, і стародавня традиція. Існує посмертний стан, описаний у книжці сера Олівера Лоджа "Раймонд"; існує також небо радісного візіонерського досвіду; існує й пекло того жахного візіонерського досвіду, на який страждають шизофреніки й декотрі з тих, що приймають мескалін, а ще існує позачасовий досвід — єднання з божественною Землею.
Додаток I
Слід назвати ще два, хоч і менш ефективні, засоби візіонерського одкровення — вуглекислий газ і стробоскоп. Суміш (асболютно нетоксична) кисню з вуглекислим газом у співвідношенні сім до трьох викликає певні фізіологічні й психологічні зміни, вичерпно описані Медуною. Серед цих змін найважливіше в даному контексті — відзначена здатність "бачити речі" із заплющеними очима. В окремих випадках помітні лише кола певного кольору. В інших — можливі спогади про минулий досвід. (У цьому цінність CO2 як терапевтичного засобу.) У третіх випадках вуглекислий газ транспортує суб'єкта в Інший Світ антиподів буденної свідомості, і суб'єкт спізнає короткочасне візіонерське одкровення, абсолютно не пов'язане з його власною індивідуальною історією чи проблемами людства в цілому.
У світлі цих фактів легко можна зрозуміти раціональність дихальних вправ йогів. Систематичні заняття кінець кінцем привчають до тривалої затримки дихання. Така затримка викликає високу концентрацію вуглекислого газу в легенях і крові; а підвищення змісту CO2 зменшує ефективність мозку як стримувального фільтра і впускає до свідомості відчуття — візіонерські чи містичні — з "потойбічності".
Тривалий і голосний крик чи співи можуть викликати схожі, хоч і менш виражені, наслідки. Досвідчені співаки намагаються видихнути більше повітря, ніж набрали. Відповідно концентрація вуглекислого газу в альвеолярному диханні й крові підвищується, ефективність церебрального обмежувального фільтра падає, і стає можливим візіонерське одкровення. Звідси нескінченні, "безглузді повтори" в магії та релігії. Співання кантів curanderos — цілителями й буддійськими монахами; багатогодинні крики й голосіння "відродженців" — за всієї різноманітності релігійної віри й естетичного переконання психо-хіміко-фізіологічна мета залишається незмінною. Збільшуючи концентрацію СО2 в легенях і крові й, таким чином, зменшуючи ефективність церебрального обмежувального фільтра, доки він не почне пропускати біологічно непотрібний матеріал із Великого Розуму, плакальники, співаки й бурмотальники, самі того не відаючи, осягають головну мету всіх магічних заклинань, мантр, літаній, псалмів і сутр. "Серце,— писав Паскаль,— має свої причини". Свої ще переконливіші і не менш Загадкові причини мають легені й кров, ензими, нервові клітини й синапси. Шлях до надсвідомості пролягає через підсвідомість, а шлях чи, принаймні один із шляхів до підсвідомості, пролягає через хімічний склад окремих клітин.
У випадку зі стробоскопом ми переходимо від хімії до елементарнішої області фізики. Світло, що ритмічно спалахує, впливає безпосередньо через очні нерви на мозок. (З цієї причини завжди існує певна небезпека у використанні стробоскопічної лампи. Окремі люди страждають на petit mal[16], не усвідомлюючи цього, внаслідок відсутності чітких і безпомилкових симптомів. Поставлені перед стробоскопічною лампою, ці люди можуть зазнати глибокого епілептичного нападу. Ризик не такий уже й великий, однак про нього слід знати. Один випадок з восьми-десяти може закінчитися погано.)