Хоч несподівано мені знову довелося грати цю роль: Рендолф прислав по мене машину, і я поїхав до Уошберна.
Мене просто налякав вигляд старого. Якщо Фредді дедалі більше пив, то Рендолфа догризали сумні думки. Широке лице з масивною щелепою зовсім осунулось, і він нагадував хворого собаку. (За день до цього я запитав Фредді, чи знає старий про злиття з Бендіго та Наєм — адже це означало, що його зрадили найближчі спільники. "Здогадується",— сказав Фредді. "І як він до цього ставиться?"— "Так, ніби йому встромили ножа в спину,— зареготав Фредді.— Ніби його зрадили"). Авжеж, у старого на лобі було написано, що його підло зрадили.
— Кожним своїм вибриком,— заявив він мені про Руперта,— цей тип завдає нашій родині страшенних прикрощів. Як і його безглуздий батечко. Коли б він трохи взяв від Крістіни, то мав би хоч одну клепку в голові...
Я подумав, що Рендолф уже дізнався про п'ять мільйонів і вдасться до статуту, який позбавить Руперта майна, та з'ясувалося, що він мав на увазі зовсім інше.
— Я хочу дещо зробити для тебе,— сказав він крізь зуби.
Ми сиділи в розкішно оббитій вітальні, що нагадувала салон у Версалі. Я знав, що старий рідко заходить сюди,— просто йому хотілося вплинути на мене. Він простяг мепі склянку віскі. ~
— Дякую, але я не п'ю віскі,— відмовився я, а він нічого більше й не пропонував, хоч буфет аж вгинався від різних пляшок.
— Я хочу, щоб ти купив акції у свого кузена,— провадив Рендолф.— Адже ви дружите з ним, чи не так? І тобі він продасть...
— Він продаєФредді.
— Знаю. Але якщо ти попросиш, продасть тобі.
— Сумніваюсь, дядечку. Та й де мені взяти п'ятсот тисяч...
— Я дам!—гаркнув Рендолф.— Тобі залишається тільки купити акції.
— Для себе чи для вас?
— Можеш залишити їх собі.— зневажливо кинув Рендолф.
Мене це нітрохи не здивувало, але надто вже багато ставилось на карту, щоб я брав участь у такій грі. Я запитав, навіщо йому все це.
— Не хочу, щоб акції дістались 'Фредді,— щиро признався він.— До того ж ти, здається, одружуєшся з Пені?
^Так мені казали. То як?
— Все може статись.
— От я й даю тобі весільний подарунок.
Я засміявся. Потім узяв віскі й випив до дна.
— Ні, дядечку. Мені не вдасться купити ті акції, якби я й хотів.
— Чому?
— Бо довелося б умовляти Руперта підкласти свишо Фредді.
— Ну й що? Фредді не раз підкладав її мені, та й усім нам.
— Можливо, але Руперт мене й слухати не схоче.
— А ти умов його,— не вгавав дядечко.— Доведи, що це тобі конче потрібно.
Мені стало огидно. Півроку серед Ройсів багато дечого мене навчили, але такого я ще не міг засвоїти.
— Ви ж знаєте, що я опинився тут випадково.
— Та годі тобі! З таким капіталом ти станеш справжнім Ройсом.
— А ви чули, що Руперт збирається зробити з грішми, які виручить за акції?— хотів я завдати йому останнього удару.
— Мені начхати на це! Коли він такий дурень, то хай хоч з мосту в воду кидається з ними.
—8 Він саме так і збирається вчинити.
— Ти згоден?— вів своєї Рендолф.
— Ні, дядечку, на мене не розраховуйте.
— Духу не вистачає,— гірко посміхнувся старий.
— Хай так,— погодився я й підвівся.
Рендолф не встав, а коли я попрощався, тільки презирливо фиркнув. Мені навіть стало шкода його.
Я повернувся до Кеті. Перш піж сісти з ними вечеряти в кухні, де завжди відбувалися бурхливі суперечки, я подзвонив Рупертові й розповів йому про вимоги Рендолфа.
— Поспішайте,— застеріг я,-[ бо віп утне таке, що вам і на думку не спаде.
— Тільки б не дізнався про п'ять мільйонів, поки я не переписав свої акції па Фредді. 1
— Отож поспішайте.
Я роблю, що можу, і, мені здається, все буде гаразд.
Мені теж так здавалось, і так би й було, якби Руперт не припустився грубої помилки.
Він усе розповів Джо. Не міг почекати ще кілька днів! Коли я дізнався, що трапилось, і до чого це призвело, то тільки руками розвів: надмірна чесність завжди межує з гл у нотою.
* * *
Руперт доводив, що намагався вибрати слушну хвилину для розмови з Джо, та, мабуть, він помилився, бо вважав, що мусить признатись їй до, а не після продажу акцій. Був тихий недільний вечір, еони сиділи на лужку перед будинком, попиваючи коктейлі, і Руперт вирішив: тепер або піколи. Bin розповів, що продає акції, а гроші збирається віддати на потрібні справи — насамперед на боротьбу за визнання Китаю в ООН. Джо повагалась якусь мить.
— Не може бути...
— Зачекай...
— Ні! Ні!— вже кричала вона.— Мовчиі Не хочу й слухати!— і, затуливши вуха, скочила па ноги.— Мені набридло! Набридло! Я накладу руки на себе!— істерично кричала вона.— Забирай свої гроші! Віддай їх китайцям! Але пам'ятай — я йду від тебе назавжди)
Він намагався пояснити, що не віддає свої гроші, а хоче розумно використати їх.
— Чому?— знавісніло повторювала вона.— Чому ти так по-дурному чиниш?
— Не знаю,— признався він.— Але це дає мені більше задоволення, ніж пливти за течією разом з Фредді.
— А чим тобі не підходить Фредді? Він хоч не божевільний.
— Ти хочеш, щоб я був такий/як Фредді?
— Так, бо він живе, як усі. Тобі це не подобається? Bin людина спокійна і забезпечена, не те що ти! Навіщо це ти робиш?
: Фредді — нещаспий і гідний жалю. Навіть у своїх стосунках з Пеггі.
— Вони щасливі,— твердила вона.
— Нещасні...
— Але не через гроші...^
— А через що?
— Через те, що чоловіки — дурні. Думаєш, тобі більдіо пощастило?
Він намагався вгамувати її.
— Ти негідник!— верещала вона, йдучи до будинку."— Нічого тобі жаліти Фредді! Пожалів би краще себе! Не лише Пеггі зраджує чоловіка... Я теж! Я теж тебе зрадила,— переможно заявила вона.
— Що ти верзеш?
— Я спала з Бонпі в поїзді, коли ти відлетів у своїх дурних справах до Пекіна,— кричала вона на ходу.— Тобі було все одно! Ти навіть не здогадувавсь! — Руперт пе вірив, і Джо це розуміла: вона обернулася до нього, бліда як смерть.— Ти такий самовпевпеппй. Але це так!— Вони вже дійшли до спальні.— Отож давай розлучимось. Мені тепер на все начхати! Хоч дітей ти не візьмеш. Я не дам тобі калічити їх. Тільки через мій труп!..
Руперт зрозумів, що настає найважча хвилина в його житті,— між ним і Джо виникла безодня. Він сліпо йшов слідом за пею, а вона кидалася з однієї кімнати до іншої й несамовито кричала: