— Наприклад?
— Завжди знайдуться справи, які потребують грошей.
— Які саме?
Він знав, чого я домагаюсь.
— Чи треба вам пояснювати? Ви й самі добре розумієте.
— Тоді чому б вам одразу не віддати всі свої гроші комуністам? — вже сердився я.
— Тому, що в мене свої власні погляди й наміри. Був чудовий літній день. Джо поливала троянди в саду
й сердилась на Роланда, що кинув на грядку свій велосипед.
— От шибеник...
— А на що ви житимете, коли роздасте гроші? — допитувався я.
~. З голоду не помремо.
— А ви подумали про Лілла? Руперт кусав травинку.
—* Тепер йому мене не подужати. —> А Джо?..
—* Не знаю,— задумливо, але без тривоги відказав Руперт.— Якось переконаю. Біда в тому, що я ніколи з нею не радився...
Я сказав, що не заздрю йому. В цю мить я думав про ту Джо, якої Руперт ще не знав і яка всі ці дні жила в надзвичайному напруженні,— чесна і щира, вона не могла критися й брехати. Рано чи пізно Джо випалить йому все з досади або в доброму настрої під час прогулянки. Що тоді?.. ,
— Я певен, що для неї прикра буде не втрата грошей, а те, як ви їх використаєте,— застеріг я.
— Так. ,
— Боюсь, вона піде од вас. ' Та він, очевидно, обміркував і це.
— Навряд...
— Для неї ненависною буде сама думка про те, що ви пристали до якоїсь течії. Адже схоже на це...
Я гадав, що він заперечуватиме, та Руперт рішуче кивнув.
— І взагалі навіщо забирати гроші з фірми? — намагався я знайти якийсь компроміс.— Чому б не залишити їх фірмі, а прибутки витрачати, як заманеться?
Він похитав головою.
— По-перше, я хочу звільнитися від Ройсів, щоб мені ніхто не заважав. Та це ще не все. В нашому статуті сказано, що один із директорів — тобто Рендолф чи будь-хто з членів родини,— має право конфіскувати без компенсації акції того, хто завдав шкоди фірмі. А коли Рендолф і решта довідаються, що я утнув, то неодмінно це зроблять. Поки що вони навіть не здогадуються, але Рендолф неодмінно пронюхає й заморозить мої акції, а то й зовсім одбере.
— Тоді вам треба діяти... ^
— Я піду до Фредді, як тільки він повернеться...
— Але Фредді також може повстати. П'ять мільйонів він вам не простить.
— Звичайно. Проте акції візьме охоче.
— І ви певні, що чините розумно?
— Цілком,— спокійно сказав він.— Я не можу більше дивитися на світ, як колись.
Не хотілося більше мучити його, та все ж таки я мусив поставити ще одне запитання:
— А як же ви тепер дивитесь на світ?
— Я й сам ще не знаю,— признався в|р.— Але тепер переконаний, що так жити далі неможливо.— Руперт лежав на траві, спираючись на лікоть, а тепер сів і простяг руки, ніби намагаючись обійняти землю і небо.— Неможливо, хоч і здається, що все навкруги таке прекрасне.— Тяжко зітхнувши, він знову ліг.
— А чому б не лишити все так, як є?
— Тому, що в нашому житті бракує головного. І що далі, то це стає відчутніше. Я не хочу^ щоб мої діти росли у світі, який витравлює все, крім зажерливості й звірячого інстинкту самозбереження. Має настати якесь інше, раціональніше життя, і для початку хоча б це слід зрозуміти, Джеку...
— Ви ж потонете в політиці.
— То й що? Адже я не бачу чогось вартіснішого. Все іпше — марне гайнування часу.
Розділ тридцять шостий
Серед бучі, яка зчинилась, всі чомусь зверталися тільки до мене, ніби я міг пояснити Рупертову поведінку або якось вплинути на нього. Хоч, між іншим, я й сам не знав, на чиєму я боці.
Коли ми зустрілись, Фредді все ще лютував через втрачені п'ять мільйонів. Руперт подарував гроші китайцям раз і назавжди, проте Фредді спішно відрядив із Гонконга в Пекін Ендрю Ротбарта — а може, ще вдасться щось зробити. Злість його поглиблювалася ще й тим, що проект злиття з ЮСО та "Фарбверке" таки провалився: Фредді не вдалося подолати Бендіго й Рендолфа. Уряд теж не дав своєї згоди. Отож Фредді зовсім знесилився, до того ж він дуже багато пив. Витівка Руперта була останнім coup de vent що остаточно доконав його.
— Яку дурницю він утнув! — бідкався Фредді.— Чому ви його не спинили?
— Я нічого не знав.
— Як? Він навіть вам не признався?
Я пояснив, що Руперт, очевидно, не хотів перекладати на мене якусь частку вини.
— Що ж усе-таки, хай йому чорт, сталося з ним у Китаї?
Ми обідали в кабінеті — Фредді ніколи було йти до ресторану, і він запивав свинячу котлету горілкою 8 содовою водою. Я навіть не Намагався щось пояснити. Як йому розтлумачиш? Зате виклав усе про підступи Лілла та Бонні.
— Про Бонні 'я знав,— зауважив Фредді.— Хоч споді* вався, що Руперт обдурить його.
'Порив вітру; тут: удар (франц.). 224
— Він таки обдурив. Та ще й як.
— А Лілл ідіот,—.пробурчав Фредді.—Він так боїться Руперта, що перебирає міри.
Я запитав, як позначиться (на фірмі те, що не вдалося досягти злиття, і Фредді просто мене здивував.
— Все буде гаразд,— заявив він.— Ні Пінк, ні я не можемо подолати один одного, от ми й вирішили об'єднатися.— Він здвигнув плечима.— Іншого виходу не було. Коли ми з ним у вересні досягнемо злиття з ЮСО та "Фарбверке", то матимемо такий концерн, якому й чорт не страшний.— Фредді цинічно зареготав, показавши жовті зуби.— Ми розкроємо й поділимо весь світ. Хоч це між нами, Джеку, інакше я вас приб'ю.
Я почервонів.
— Коли це така таємниця, то навіщо ви мені кажете?
— Тому, що й ви будете причетні... Я хочу призначити вас директором. Родимі вже не матимуть на мене впливу, і я хотів би спертися на рішучу й віддану людину. Це дасть вам десять тисяч на рік, але працювати доведеться до сьомого поту.
Я нічого не відповів — адже пропозиція була надто несподівана, щоб прийняти або відхилити її. Фредді признався, що його бентежить намір Руперта продати йому акції.
— Я не можу купити їх, не повідомивши тітоньку Крі-стіну,— пояснив він.— Хоч Руперт обіцяє сам домовитися з нею. .
— Він поспішає,— зауважив я.
— Ну то й що, я не можу залагодити все раніш, ніж за тиждень. Це неможливо.
А за тиждень Лілл або Рендолф пронюхають, що Руперт віддав китайцям п'ять мільйонів. Тоді вони відберуть у нього все. Я знав, що Фредді мовчатиме — адже він загребе Рупертові акції за п'ятсот тисяч. Через півроку після створення концерну вони коштуватимуть два-три мільйони і до того ж дадуть йому кілька зайвих голосів у правлінні. Фредді запропонував і мені придбати акцій на сто тисяч фунтів, навіть обіцяв позичити грошей з розрахунку двох з половиною процентів на рік.