А Юрій Петрович замість клопотатися до буфету кинувся. Накупив булочок, молока, солодощів, замовив чай покоївці. Тільки встиг у номері прибрати й накрити на стіл, як постукала сама Нонна Юріївна.
— Пробачте. Вам не вдалося допомогти мені, Юрію Петровичу?
— Що? Ага, з улаштуванням. Я дзвонив. Обіцяли до вечора щось зробити, але без гарантії. Ось чайку поп'ємо — ще подзвоню.
Брехав Юрій Петрович з деяким прицілом, хоч ніяких завчасно обдуманих намірів у нього не було. Просто йому дуже подобалася ця сором'язлива вчителька, і він не хотів, щоб вона пішла. Номер був двокімнатний, і потай мріялося, що Нонна Юріївна змушена буде лишитися тут до ранку. Ось і все, а решту він гнав від себе щиро й наполегливо. І тому частувати Нонну Юріївну міг з чистою совістю.
Зголодніла мандрівниця поглинала бутерброди з недіво-чим апетитом. Юрій Петрович особисто робив їх для неї, а сам задовольнявся спогляданням. І ще розпитував: йому подобалася її дитяча звичка відповідати з напханим ротом.
— Отже, ви вважаєте старанність позитивною якістю сучасної людини?
— Безумовно.
— А хіба тупе "буде зроблено" не породжує бездумної догідливості? Адже особистість починається з усвідомлення власного "я", Нонно Юріївно.
— Особистість сама по собі ще не ідеал: Гітлер теж був особистістю. Ідеал — інтелігентна особистість.
Нонна Юріївна була максималістка, і це теж подобалося Юрієві Петровичу. Він увесь час усміхався, хоча внутріш-
ньо підозрював, що ця усмішка може мати ідіотський вигляд.
— Під інтелігентною особистістю ви розумієте особистість високоосвічену?
— Оце вже ні. Освіта — кількісна оцінка людини. А інтелігентність— —оцінка якісна. Звичайно, кількість здатна переходити в якість, але не в усіх і не завжди. І для мене, наприклад, Єгор Полушкін куди більший інтелігент, ніж хтось із трьома дипломами.
— Сувора у вас шкала оцінки.
— Зате правильна.
— А ще яку якість ви хотіли б бачити в людях?
— Скромність,— сказала вона, раптом похнюпившись.
Юрій Петрович подумав, що ця відповідь скоріше реакція на ситуацію, ніж точка зору, але розвивати цю тему не наважився. На цей час Нонна Юріївна з'їла всі тістечка і тепер слухняно досьорбувала чай.
— Ви ж не забудете подзвонити стосовно готелю?
— Ага! — спохопився Юрій Петрович.— Звичайно, звичайно.
Він підійшов до телефону і, поки Нонна Юріївна прибирала з столу, набрав неіснуючий номер. У трубці сердито гуло, і Юрій Петрович боявся, що вона почує цей гудок. І говорив голосніше, ніж треба:
— Комунгосп? Мені начальника відділу. Здрастуйте, Петре Івановичу, це Чувалов. Так-так, я дзвонив вам. Що? Та це неможливо, Іване Петровичу! Що ви кажете? Послухайте, я дуже вас прошу...
Через недосвідченість Юрій Петрович не тільки плутав ім'я начальства, а й не робив пауз між реченнями, і якби Нонна Юріївна слухала, що він бурмоче, вона б одразу все зрозуміла. Але Нонна Юріївна була заглиблена у свої думи, даючи Юрієві Петровичу можливість наївно брехати в телефонну трубку.
Секрет полягав у тому, що Нонна Юріївна вперше в житті була в гостях у молодого чоловіка.
і/27*
103
Поки йшла студентська вечеря з молоком та тістечками, дівча, що вживалося в її істоті поряд з жінкою, почувало себе цілком у гуморі. Та коли чаювання закінчилось, а за вікном згустилися сутінки, дівча почало лякливо відступати на другий план. А на перший дедалі помітніше виходила жінка: це вона зараз оцінювала поведінку Юрія Петровича, це вона відчувала, що подобається йому, це вона наполегливо згадала, що ніхто не помітив, як Нонна Юріївна зайшла в цей номер.
І ще ця жінка сердито говорила зараз Нонні: "Не будь дурною". Нонна дуже лякалася цього голосу, але він звучав у ній все наполегливіше: "Не будь дурною. Ти ж заради нього організувала це відрядження, отож не будь ідіоткою, Нонко". І Нонна дуже лякалася цього голосу, але не сперечалася з ним.
Ось чому вона й не розібралася в наївній грі Юрія Петровича з телефонною трубкою. А схаменулася, тільки коли він сказав:
— Знаєте, Нонно, а місць і справді немає. В жодному готелі.
Жінка зраділа, а дівча перелякалося. І Нонна ніяк не могла втямити, що ж робити їй самій: радіти чи лякатися?
— Боже мій, але ж у мене в місті немає знайомих.
— А я? — Юрій Петрович спитав сердито, тому що боявся, коли б Нонна не запідозрила його в таємних намірах.— Номер "люкс", місця вистачить.
— Ні, ні...— сказала Нонна Юріївна, проте ці двоє "ні" прозвучали як одне "так", і Юрій Петрович мовчки пішов стелити собі на дивані:
Тепер, коли мовчазно вирішилося, що Нонна лишається, вони раптом перестали розмовляти і взагалі намагалися не бачити одне одного. І поки дівча, що сиділо в Нонні, завмирало від страху, жінка поводилася з гордою незворушністю.
— Можна скористатися ванною?
■— Будь ласка, будь ласка.— Юрій Петрович раптом заметушився, бо це спитала жінка, і він миттю відчув себе хлопчиськом.— Рушник саме сьогодні міняли. Ось...
— Дякую вам.
І жінка гордо пройшла повз нього, перекинувши через руку свій найошатніший халатик. Юрій Петрович ще не встиг оговтатися від несподіваного тону, як полохливе дівча відразу висунуло голову з ванної кімнати:
— Тут засувки немає!
— Я знаю, не турбуйтесь,— усміхнувся Юрій Петрович, відчувши деяке полегшення.
Треба сказати, що на відміну від Нонни Юріївни він потрапляв у подібні ситуації, але завжди всі його жінки самі вирішували, як їм поводитися, і Юрієві Петровичу за лишалося тільки не бути ідіотом. Але жінка, яка раптом визирала з Нонни Юріївни, скоріше грала в якусь гру, і лісничий ніяк не міг зміркувати, як далеко гра ця заходить. І через те йому було й легше й простіше, коли на зміну цій таємничій жінці приходило знайоме дівча з круглими від страху очима.
— Ой! — сказало це дівча, старанно загортаючись у халатик.— У вас і дверей немає.
Спальня двокімнатного номера відділялася від вітальні портьєрою, і зараз Нонна Юріївна розгублено тупцювала на порозі.
— Стілець поставте,— порадив Юрій Петрович.— Якщо я спросоння переплутаю, куди йти, то наштовхнуся на стілець. Він загуркотить, і ви встигнете закричати.
— Дякую вам,— холодно відпарирувала Нонна Юріївна жіночим голосом.— На добраніч.