Семінарист. Що вчиться треба й вас не забувать, то це я й сам добре знаю, а що оце ви даєте мені свій послідній карбованець, то це вже видумки... не треба... Заховайте про свою нужду. З мене хватить і тих, що батько принесе, якщо позичить отець Авакум...
Д я ч и х а. Та на-бо... Ті заховаєш в чемодан, а ці будуть в кишені, на всякий случай: чи чайку, чи булочку купить... в дорозі здадуться... На!..
Семінарист. І як таки так!., послідній карбованець, і ви і той оддаєте мені... Що ж ви думаєте?! Ви ж без грошей захлянете... ні, ні... не візьму.
Дячиха. Та ось слухай-бо, візьми!., бог милосердний... не дасть захлянуть... В селі не без людей. Що випросим, що позичим та й житимем... А хоч би й захляли, то що таке!.. За нами немає шкоди ніякої; ми вже, слава богу, нажились на світі, а ти... тобі ще треба жить... не мори себе голодом.
Семінарист. Не тільки мені, а й вам ще треба жить... як знаєте — не візьму. Подумайте, скільки вже я з вас потяг, скільки довгів...
Дячиха. Та то все нічого. Аби тільки бог поміг тобі скінчить за сей рік семінарію, получить місто і тоді, як добрий будеш, не забудеш цього — все поповниш... А тепер як не візьмеш од мене цього карбованця, то не признавайся, що ти моя й дитина.
Семінарист (убік). Бідна старушка!.. (До неї.) Ну, давайте вже... коли б тільки бог поміг скінчить семінарію.
Дячиха. На, на, мій синочку... На, не забувай. (Обнімає, цілує.) Дитина моя! Рідна! Спаси тебе мати божа, цариця небесна.
ЯВА з Ті ж і дяк.
Дяк. Ху!.. (Сідає на лаву.) Отак!.. Пропала надія... Семінарист і дячиха. Чого?! Як?! Дяк. Не позичив отець Авакум!
Семінарист. І, горе... Що ж тепер робить? Сьогодні ж я повинен виїхать в семінарію! Оце так!
Дячиха. Боже мій милостивий! На його ж тільки й надіялись...
Д я к. А на його... а він — бач, що — "немає", каже. Що тут робить?!
Дячиха. От, боже мій...
ЯВА 4 Ті ж і Я в т у х.
Явтух в старій кошлатій шапці, старому сіряці з дірками і постолах.
Явтух (увіходячи). Щоб з його, мовляв, бог так поглумився, як оце він, мовляв, з мене...
Дяк. Хто це?! Чого це він до нас пластає? Явтух. їсти не дають... вигонять... б'ють! Дячиха. Що за чоловік?
Дяк. А це той, безприютний. (До Явтуха.) Чого тобі треба?
Явтух. їсти хочу... переночувать пустіть... (КланяєтьсЛ.)
Дяк. Іди собі з богом, чоловіче добрий; ми й сами... жизні не раді...
Семінарист. Та куди іди?! Чого іди?!
Д я к. А чого ти йому даси?! Куди пустиш?
Дячиха. Радніші б зарятувать тебе, чоловіче добрий, так і сами такі... і сами голодні... йди собі до багатших...
Явтух. Багатші, мовляв, не пускають, б'ють... що ж мені робить?!
Семінарист. Бідний чоловік! Сідайте (саджає) тут. Десь був хліб. (Шукає під скатеркою.)
Дячиха. Та що ти робиш? Не багато ж давай... бо всього дві палянички... Радніші б, так... горе...
Дяк. Багачі, та не дадуть і шматка, а він... Ох, подумай о своїм нещасті... що самим робить?!
Семінарист (дає Явтухові шматок хліба). Нічого... Ось чоловік нещасніший нас... а він же чоловік!.. Чим можем, треба запомогти йому... Тут лежала рибка (шукає на лаві, дає), нате, їжте...
Явтух (поклонився). Спасибі, дядюшко-паничу!.. єй-бо, мовляв, спасибі. (їсть.)
Семінарист. А хто ж вас вигонив?.. Хто бив? Чого на вас такі синяки?
Явтух. Та ото я, дядюшко, прилаштувався був ночувать, мовляв, на улиці, під лісою... А їсти хочеться, бо храни!.. А я лежу, зігнувся... Коли це щось як улупить мене, мовляв, ципугою зверху!.. Я схвативсь, аж то соцький!.. І, лихо!., що тут робить?.. Так я, мовляв, давай йому кланяться. Дядечку, кажу, за віщо, мовляв, б'єте?.. А він мені: вон, мовляв, з села!..-тут нідзя ночувать!., та одно лупить мене, одно лупить, аж курява, мовляв, устає.
Семінарист. Поліція?! Це її назначеніє?!.
Я в ту х. Так я тоді, дядюшко, мовляв, попластав до Пилипа, а там узяли та вигнали мене... Я,— мовляв, до Квокія, а той собаками, мовляв, нацькував...
Семінарист. Так ось які люди!..
Я в тух. Так я оце до вас, мовляв, спасибі вам...
Семінарист. Жизнь?! Ви живіть у нас.
Я в ту х. Га? Що?!
Дяк. Де? Що це ти?! Якби не така бідність хоч... а то... люди багаті, та, каже, вигонять... Куди ж нам?!
Семінарист. Чого ж на таких людей дивиться?! Достойні вони свого рожденія?! Людина гине, і не запомогти! Він же чоловік, такий, як і ми!..
Дячиха. І принять би... і горе ж...
Дяк. Хай трудиться, робить... хай служить!..
Семінарист. А як чоловік не по силі!.. Було врем'я, була й сила!., а тепер, як всі цураються його, куди ж чоловікові діться?..
Дяк. А як же ми з ним житимем?
Семінарист. Як житимем, так і житимем... На те ви учите мене, щоб було як жить...
Я в тух. Я, мовляв, що подужаю, те й робитиму вам...
Дяк. Ну, живи, чоловіче добрий... На бога надія...
Дячиха. Еге, як бог дасть, так і буде.
Я в тух (кланяється всім у ноги). Спасибі вам!., єй-бо, спасибі!., велике спасибі!
В с і.. Богові!
Семінарист. Де ж тепер шукать такого чоловіка, щоб і нам запоміг оце?!
Дяк. Еге... хто його знайде.
Дячиха. А може, Цап позичив би; то чоловік заможний... а збігай.
Дяк. Е, Цап не позичить. Він оце сторгував землю у Мотузкіна, так і сам за грішми бігає. Я був і в його...
Дячиха. Ну, так, може, Сметаненко б...
Дяк. Еге-ге! Сметаненко і стару позику давно вже тре-бує.
Семінарист. А знаєте що?.. Мені здається, Кнур позичив би.
Дячиха. Може... Збігай, старий...
Дяк. І... там собаки злі!.. Раз мені чисто були халяву прокусили.
Семінарист (до Явтуха). А ви собак не боїтесь? Я в тух. Я — ні... я, мовляв, ні... не боюсь... Семінарист. Так візьміть дрючок і підіть, будь ласка, до Кнуря — хай до нас прийде на хвилиночку.
Дяк. Еге, і хай гроші...
Семінарист (до дяка). Послі, послі...
Я в ту х. Га? Що?..
Семінарист. Збігайте, кажу, до Кнуря, щоб зараз сюди йшов.
Я в тух. Га? Як це, мовляв, до Кнуря?!
С е м і н а р и с т., Та так, щоб сюди йшов... Ну ж, швидше...
Я в тух. Де ж той, мовляв, Кнур?..
Семінарист. Ось недалеко... проти Пилипа. Розумієте?
Я в тух. А розумію, мовляв; та тільки в того Пилипа, бісової віри, мовляв, кнур здоровий... треба налигача дебелого.
Дяк і дячиха розводять руками і здвигують плечима.
Семінарист. А, боже!.. До Кнуря — чоловіка, що в його є дівчина Галя.