Галя. Що сьогодня?!
Семінарист. Ровійдемось... поки скінчу семінарію... Завтра їду, моя зірочко... Ще один рік зостався вчиться.
Галя. Боже! Куди?.. Ще ж літо... рано в семінарію.
Семінарист. Рано, а треба їхать. У мене е товариш по семінарії Петя, один вірний товариш на всю семінарію... Я там з ним тільки й обмінююсь почуваннями, в його душі тільки й пізнаю свою. Так оце він приписав мені, щоб я якомога швидше їхав до його по якомусь цікавому ділу і щоб зовсім убирався з дому, бо, пише, я пробуду у його довгенько, так що від його і в семінарію поступлю,— він живе недалеко від неї... Не знаю, нащо він кличе... чи, може, тільки погостить, чи таки й справді є яке цікаве діло... Я одповістив йому, що завтра виїжджаю з дому, щоб дожидав... так що треба... треба їхать, моя дорога, нічого не поможеться... А як не хочеться тебе кидать!.. І тяжко й нудно робиться в грудіх, і душу охоплює якесь незрозуміле страшне почуття, чи що буде, чи...
Галя. О, не кидайте мене!.. Нащо розкуражили серце... З ким я буду любоваться місячними ночами... Ой, тяжко... серце холодіє...
Семінарист. Не журись... не журись, мо>я коханочко... ми ж, здається, не навсегда розходимось... скінчу... приїду... ще, може, умісті будем і весну проводить... умісті будем радіть, втішаться, як зацвітуть, запахнуть сади, защебече в кущах соловейко, вигляне з-за дерева місяць! О, тоді, моя квіточко, тоді... (Пригорта її.)
Галя. Ох, мені здається, не буде так... Ви там покохаєте другу... панночку... мене забудете... покинете й тоді... прощай— до кого так щиро билося серце... (Плаче.)
Семінарист. Галя! Ти цією мовою ще дужче розра-жаєш мені груди, придаєш ще більше досади... Усю щиру правду одкриваю тобі, й ти мені не віриш?! Скажу ще раз: немає нічого на світі, що б я проміняв за тебе... Повір... повір — і будь спокійна... І, як серце твоє до мене одного лежить, жди, не забувай і найпаче бережи свою честь дівочу... А тепер дай, моя ненаглядна, подивлюсь... подивлюсь по-спідній раз у цім році на твої палкі карі оченята, чорні бровенята... Вкоріню ще дужче в душу твоє ангельське личко, зогріюся твоїм пекучим огнем, і... прощай до приїзду, до весни... Святками я дома не буваю — далеко, а ні за що їздить...
Галя. І радісно й тяжко... хочеться сміяться і плакать...
З одного краю вулиці летять натички.
Семінарист. Ой!..— Лякає щось... тікать... (Схвачують-ся.) Прощай, ангел!.. (Обнімаються й цілуються.) Прощай... жди... (Хутко пішов.)
Галя. Прощайте... ждатиму... не забувайте... (Пішла в хвіртку.)
ЯВА 3
Грицько (шпурляє натички за семінаристом). Чи бачив штуку!.. Семінарист уже підлазить до моєї дівчини... Оце так!., ще, чого доброго, Галя мені гарбуза дасть через його... от бісів харцизяка!.. (Загляда через хвіртку.) Ахи!.. Ахи!.. (Тихо.) Галя! Галя! Ахи!.. (Стука в хвіртку. Чуть гавкання собак і голос Галі: "Ану, куди!.. Сірко, Рябко, пішли!".)
ЯВА 4 Грицько й Галя.
Галя (одхиляє хвіртку). Це ти, Грицьку?.. Не стукай, батько як почують, то буде...
Грицько (хвата її). Сюди йди... сідай!.. (Сідають на колодці.) З ким ти оце жартувала?.. Ти думаєш, я не бачив?
Галя. То що, що бачив? Хіба це страшне? Грицько. Іч, яка! Може, вже й покохала того жевжика?..
Галя. Такого чоловіка й покохать не диво.
Грицько. О, я й кажу, що те... Як же тобі, хазяйській дочці, не соромно кохать чорти батька зна кого... голяка; ти знаєш — він голяк... не має ніякої худоби... а тобі треба не такого — ти з худобою... до худоби й шукай худоби...
Галя. Ось не розражай мене!..
Грицько. Хіба він, наприклад, стоїть мене: я ж таки не його, я хазяйський син... Я маю землю, бики, коняку і усяку інчу худобу.
Галя. Які погані, які низькі вигадки!.. Куди подобна худоба того, хто сам неподобний, нікчемний; хто живе задля однії тільки худоби; хто нічого вищого, душевного не чує,— не має того, що повинна мати людина і чого я так дуже бажаю — не має душі, совісті, без чого самий багатий чоловік здається мертвим, осоружним... Не виказуй же мені, що я його покохала; він живий, любий, гарний, великий...
Грицько. Що це ти? Шуткувать почала? "Він і такий і сякий"!., а я ж це який?.. Так тільки дурні міркують, як ти. Він, я кажу тобі, голяк... Хіба тільки що майстер побалакать — багато знає,— те ніщо... такі тільки худобу переводять та пухнуть з голоду; "се" та "те" їсти не дасть. Другий є мов дурноватий, нічого не знає, а киньсь до його!., як він усим кряжить! Скільки в його грошей і воякої усячини!., от за таким тільки й жить... Хай він, мовляла, який не буде, а за ним на чужу ниву не підеш.
Галя. Яка ж за ним жизнь? З ним ні поголубиться щиро, ні потішиться гарністю природи, ні обміняться дивними почуваннями, ні помогти безталанним... За ним усе забувай... Забувай усі закони битія і вчися користувать чужою нуждою! О боже! Нащо ж тоді здалося усе його багатство, коли душа й серце сироти!.. Самого нужнішого немає! Весело та гарно й на чужій ниві, як милий — душа...
Грицько. Там собі що знаєш кажи, а ми, як уже звідколи ось любимось, то й повинні любиться.
Галя. Ні... прости мене... я тебе люблю і поважаю тільки як чоловіка, як пови-нні любить і поважать люди людей; а як душу, як серце, я тебе любить не могла й не можу,— бо, кажу ще раз, твої погляди на битіє, твоя натура — натура чоловіка, на мій погляд, без душі і серця і чого я бажаю, чого просять душа і серце — яв тобі не знаходжу, я знайшла те в другому і жить з тобою не можу. Мені тебе жаль, но ти сам заставив мене виказать тобі щиру правду... Прости, якщо вразила.
Чути співи молоді.
Грицько. Що ж ти знайшла в йому?.. Що є дорожче, що є миліше худоби?
Галя. Ну, я що мала сказать тобі — сказала, прости... (Встає.) Піду на вечорниці, де співають... (Пішла.)
ЯВА 5
Грицько (плюнув). Отуди к бісу!.. Оце так гарбуз!., гарбуз нівроку... Чи сподівався?.. І підтаскала ж нечиста сила семінариста!.. Пропало десять десятин... А щоб ти облупився, бісів сину... щоб... щоб тобі добра й життя не було!.. Де тепер шукать з такою худобою? (Сидить, зажурився.)
ЯВА 6
Грицько й писар.
Писар (іде^ придивляючись до Грицька). Кто сидить?.. А, Грицько!.. Ти не виділ — не прогулювались тут семінарист та вчитель?..