Усі. Правда! Гаразд! Правда! Хай живе Мокрина! На здоров'я Мокрини.
Усі вітають Мокрину і Прищепу. Мокрина обіймається з усіма.
Перший селянин. І що то значить мати-земля. Це вона навчила тебе, Мокрино, від неї і розум і щастя, кращого і в місті не знайдеш. Хай же вона годує й поїть нас далі (простягає до Мокрини свою склянку), а ми з тобою вип'ємо, кумо!
Мокрина (підводиться). Вип'ємо, любий мій діду, хоч і випила я вже сьогодні повну-повнісіньку чару, що налляла мені доля... Але не земля навчила мене, діду, а життя. Ще торік я думала так само, як і ти, що немає кращого розуму, як на землі, що ніхто так не порадить і не заспокоїть, як власна хата... І сьогодні я зрозуміла, що і власна хата, й земля нічого не варті без міста, бо повз кожної хати іде шлях до міста, в широкі світи, і як не зачиняти її двері, не сховаєшся од живого життя, що кипить і кличе за порогом. І земля нічого не варта без міста, бо й вона, моя рідна, не може все давати та давати, не маючи нічого взамін, і перестала б вона родити, якби місто не вертало їй сил. І село не проживе без міста, бо й для нас там палають горна і курять "високі димарі. І тепер переконалася я, що немає більшого щастя, як праця... дружна, корисна праця, бо тільки вона ніколи не зрадить, тільки вона дає і радість, і спокій, але й цій праці в гурті навчило нас місто, бо неможлива спільна праця без машин, без міської науки.
А наука ця зветься культурою, ще торік це слово здавалося мені таким заклятим, ворожим... Але тепер я знаю, що воно таке, ця культура, і хоч нелегко дісталася мені ця наука, та не проживеш без неї, товариші.
Отже, до спільної праці, до культури, що кличе вперед нас усіх!
Рух. Клики. Вітання. Завіса.