Сергій КВІТ
Примітки:
[1] Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.66.
[2] Про це свідчать слобожанські акти на земельну власність.
[3] Сварник Г. До ідейної біографії Дмитра Донцова // Українські проблеми. – ч.І, 1997. – С.146.
[4] Сварник Г. До ідейної біографії Дмитра Донцова // Українські проблеми. – ч.І, 1997. – С.147.
[5] Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.67.
[6] Лотоцький О. Сторінки минулого. – Т.2. – Варшава, 19321939. – С.90.
[7] Дорошенко Д. З минулого. – Т.2. – Варшава, 1939. – С.106.
[8] Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.72.
[9] Бедрій А. Світоглядовоідейна біографія Дмитра Донцова до 1913 року // Визвольний Шлях. – 4.1112, 1983. – С.1425.
[10] Мала місце дискусія з Леніним у загальноросійському соціалдемократичному середовищі.
[11] Мова йде про політичне вбивство 1908 року українським студентом Мирославом Січинським, ім'ям якого тепер названа вулиця в Тернополі, намісника Галичини графа Андрія Потоцького. Ця подія мала величезний розголос у засобах масової інформації всього світу.
[12] Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С.31.
[13] Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С.32.
[14] Климишин М. В поході до волі. – Т.2. – Детройт, 1998. – С.338.
[15] Мілюков П. Заявленіе... // Государственная дума. Стенографическія отчеты. Часть II. Четвертый созыв. Зас. 40, 19 февраля 1914 г.
[16] Донцов Д. До моїх політичних однодумців. – б/м, 1915. – С.3.
[17] Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.135.
[18] Донирв Д. До моїх політичних однодумців. – б/м, 1915. – С.4.
[19] Скоропис О. Від видавців // Міхновський М. Самостійна Україна. – Венцляр, 1917. – С.27.
[20] Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.170.
[21] Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.171.
[22] Кравців Б. Передмова // Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – НьюИоркТоронто, 1974. – С.11.
[23] Донцов Д. Рік 1918, Київ. – Торонто, 1954. – С.115.
[24] Кравців Б. Передмова // Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.12.
[25] Островерха М. Від перекладача // Макіявеллі Н. Володар. – Нью-Йорк, 1976. – С.7.
[26] Під другим числом.
[27] Янів В. Дмитро Донцов // Енциклопедія українознавства. – Т.2. – Париж — Нью-Йорк, 1957. – С. 576.
[28] Маланюк Є. Дмитро Донцов // Книга спостережень. – Т.2. – Торонто, 1966. – С.369370.
[29] Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. – Нью-Йорк — Торонто, 1974. – С.19.
[30] Бедрій А. Вплив Дмитра Донцова на формування ОУН // Авангард. – ч.б, 1983. – С.341.
[31] Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С.406.
[32] Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С.490.
[33] Климишин М. В поході до волі. – Т.2. – Детройт, 1998. – С.339.
[34] Климишин М. В поході до ваті. – Т.1. – Торонто, 1975. – С.237.
[35] Климишин М. В поході до волі. – Т.1. – Торонто, 1975. – С.238.
[36] Задеснянський Р. Правда про Мосендза і його твори. – Торонто, 1977. – С.26.
[37] Косик В. Україна під час другої світової війни (19381945). – КиївНью-Йорк — Париж, 1992. – С.579.
[38] Революційна Українська Партія розпочинала свою діяльність із "Самостійної України" (1900) Миколи Міхновського, але потім перейшла на соціалістичні позиції і стала основою УСДРП.
[39] Українське НародноДемократичне Об'єднання – ліберальнодемократична галицька партія міжвоєнного часу.
[40] Фронт Національної Єдності – галицьке політичне угруповання пронацистської орієнтації.
[41] Донцов Д. 50-ліття РУП // Українець-Час (Німеччина, бл. 1950). – ч.22 (188).
[42] Бачинська О. З думок про Дмитра Донцова // Маловивчені сторінки історії України. – Херсон, 1996.
[43] Маланюк Є. Дмитро Донцов // Книга спостережень. – Т.2. – Торонто, 1966. – С.376.
-------------------------------
ПЕРЕДМОВА ДО ТРЕТЬОГО ВИДАННЯ
"Націоналізм", який вийшов першим виданням (з друкарні ОО. Василіян у Жовкві) в 1926 році, виступив з ідеологією, яка рвала з цілим світоглядом драгоманівського "демократизму" і соціялізму Маркса-Леніна, пересякнутого отрутою москофільства. В тій книзі автор розвивав думки, які ширив перед 1-ою Світовою війною, як у Київськім "Слові", у брошурах "Модерне москофільство" і "3 приводу одної єреси", виданих у Києві, "Сучасне політичне положення нації і наші завдання" (відчит на студентськім з'їзді у Львові), під час 1-ої світової війни – "Українська державна думка і Европа" (вид. в Берліні, Винниці й у Львові), "Міжнародне положення України і Росія", "Культура примітивізму", "Мазепа і Мазепинство" (у Києві і Черкасах) по 1-ій світовій війні – "Підстави нашої політики" та у львівськім "ЛНВку".
Основні ідеї "Націоналізму" були передусім антитези драгоманівському "малоросіянству". Трактованню України як провінції Росії, що претендувала лише на деякі "полегші" культурного й соціяльного характеру "Націоналізм" протиставляв ідею політичної нації, ідеалом і метою якої був політичний державницький сепаратизм, повний розрив з усякою Росією, а культурно – повне протиставлення цілому духовому комплексові Московщини, під оглядом соціяльним – неґація соціялізму. Це була повна антитеза "гермафродитському" світоглядові тодішнього демосоціялістичного українського провідництва.
На питання "ЩО?" "Націоналізм" відповідав: незалежність і повний сепаратизм, підкреслення останнього в антиципації майбутніх гасел "федерації", "самостійности", але... в рамках "общего отечества", Росії. На питання "ЯК здобувати свою мету?" "Націоналізм" відповідав: боротьбою; національною революцією проти Московщини; не шляхом "порозуміння" чи "еволюції".
Ці тези були цілковитою антитезою драгоманівства і соціялізму, бо ідеологія Драгоманова уймалася, ним же самим, в його "гимні": "Гей українець просить не много...". Ідея "Націоналізму" замість "немного" – ставляла "все"! Замість "просить" – жадає і здобуває. Також дальшу драгоманівську мудрість (з того ж гимну): постулят "любови", "ко всім словянам", а в першу міру до москалів, як до "старшого брата", що мав вести інших, "Націоналізм" відкидав як наївне і шкідливе капітулянство. За питанням "ЩО?", "Яка мета нації?", і за питанням "ЯК осягти її"?, на третє питання – "ХТО має це довершити?" – "Націоналізм" відповів: людина нового духа. Якого? Духа протилежного занепадницькому духові речників української інтелігенції ХХго віку з "рабським мозком" і "рабським серцем" (слова І.Франка). Роз'їдженому сумнівами розумові тієї інтелігенції, хитливому в своїх думках "Націоналізм" протиставляв незнаючу сумнівів віру в свою ідею, в свою Правду, (крикливо окреслену противниками як "догматизм", "односторонність" і "емотивність"). Літеплосантиментальній любові до "рідної неньки", любові спокою та ідилії протиставив "Націоналізм" патос шевченкової, не роздвоєної, "одної любови" до своєї нації, її великого минулого і її великого майбутнього (що противники таврували як "фанатизм"). Нарешті хитливій волі тієї інтеліґенції, "нетвердій в путях своїх", задивленій в "обставини", тобто в ту чужу силу, яка їх створила, протиставив "Націоналізм" безкомпромісовий войовничий дух, примат його сили над силою матерії (що було в очах противників пустою "романтикою", браком "реалізму"). Крім того, в окремім розділі "Націоналізму", протиставлено євнухському "реалізмові" ту містику, без якої всяка політика мертва; містику, яка є джерелом життя нації та її сили.