Голова розмірено задзеленчав дзвіночком і спокійно зачекав, поки галас ущух. Йому не первина держати вудила зборів, на нього крики й шарварок не впливають, він не на таких ще зборах і не в таких бувальцях бував! Жодної гримаси, жодного роздратовання. Він дочекався, поки стихли всі, й тільки гласний щось доводив іще сусідові. Голова перевів на нього великі бичачі очі й спинився пильним поглядом:
— К порядку, господа, к порядку!.. Я гадаю, — звернувся він до зборів, — нема істотної різниці між нашою редакцією першого пункту й тою, що пропонує представник Совета депутатів. Так чи так, а об'єкт обмірковування буде, розуміється, один і той же: чи маємо ми підтримувати Тимчасовий уряд і стати на заваді анархії, що насувається на країну, чи ми полишимо наш уряд висіти в повітрі.
— В таком случае, — знову встав Гончаренко, пошепотівшись із Щербанем, — наша фракция предлагает так сформулировать первый вопрос: "Поддержка Советов
—
рабочих, Солдатских и Крестьянских Депутатов"! Ми не маемо наміру підгримувати буржуазний Тимчасовий уряд, що веде країну до загибелі! Ми просимо проголосувати нашу пропозицію!
Ще коли Гончаренко почав тільки говорити, гласний одхилився на спинку стільця, поклав на стіл долоні й, усміхаючись, наготувався потішати себе совдепівськими абсурдами, але, коли на Гончаренкову пропозицію несміливо озвався хтось із селян: "Правильно! Конечно, за Сов'єти"... — лице йому перекосилось. Він знову присунувся до столу й крикнув до голови:
— Это же, наконец, нахальство! Они пришли сюда смеяться, а не работать!..
З протилежного кінця столу нервово підвелась худа жінка в англійській блузці й гістерично крикнула до Гончаренка:
— Здесь не шайка германських шпионов! Зідесь собрание чесных людей! Мы требуем не оскорблять нас подобными предложениями! Мы не можем...
Жінка запнулась, добираючи слів. 1 серед наглої тиші хтось із селян, що сіли окремим рядком, щільно один коло одного, голосно, на всю залу:
— А вона часом не з дома Романових?
Дядьки весело зареготали. Жінка захлинулась і зблідла. Втелющилась невидющими, жаскими очима в одну точку понад головами людей і нервово застукотіла пучками по столу. До неї кинулись заспокоювати.
— Не обращайте внимания! Дикари!..
— Да стоит ли, Нина Петровна, волноваться! Несвідомий темний елемент і взагалі... Хіба в нас можуть жити політичним життям?! Раби, що зірвались із ланцюга... Не треба ж.
— Это безобразие! Мерзость!
— Нас провоцируют! Мы протестуем!.. Бондаренко аж пригнувся від того рейваху до своїх
паперів і боязко зиркав то на жінку, то на селян. Тільки голова не втратив рівноваги й певности. Він знову спокійно взяв дзвіночок і звільна, як батько — дорослих дітей, обвів очима залу:
— Спокійно, панове, спокійно. Ми проголосуємо зараз і все буде розв'язано.
12*
355
— Фракція більшовиків просить проголосувати! — крикнув Гончаренко і вся зала, немов хотіла випередити його, враз зірвалась:
— Так, так! Ми просимо! Голосуйте!..
— Хто за порядок денний Громадського комітету?
Потужний рвучкий ліс рук, і Бондаренко, загаявшись над протоколом, поспішно підвів угору свою руку з олівцем.
— Хто за пропозицію фракції більшовиків?
— Два... три, чотири, п'ять. П'ять!
— Утримались?
Один... — Хто це? Представник Української Повітової Ради Андрійченко і троє селян, що допіру голосували за першу пропозицію. Євген завагався, потім поспішно й рішуче підвів і собі руку.
— Ухвалено порядок денний Громадського комітету — діловито, не виявляючи ані задоволення, ані гніву, сказав голова й флегматично перегорнув на столі аркушик паперу.
Наслідки голосування не справили враження й на Гончаренка та Щербаня. Наче вони тільки того й хотіли, щоб їхню пропозицію одностайно провалили. Вони теж, як і голова, перегорнули свої папірці й порадились між собою пошепки.
"Коли знаєш напевно, що твою пропозицію провалять, навіщо ж тоді й ставити її на голосування! — здивувався собі Євген, дивлячись на два темні снопки усів і широке міцне Гончаренкове чоло. — Лоб у нього, як у Шевченка, — подумав Євген і йому незрозуміло заімпонував низенький робітник із місцевої ремісничої школи, що настирливо й відважно пішов проти всієї зали домагатись свого. — Наш Бондаренко не виступив би так за якусь українську пропозицію. Куди там! Навіть не писнув би при начальстві".
— Більше пропозицій не буде? — підвів лице від паперів голова й трьома пальцями покрутив у повітрі олівця.
— Є ще, — встав від Української Повітової Ради Андрійченко: — Я пропоную поставити на обговорення — приєднання до Універсалу Української Центральної Ради.
— Це в біжучих справах! — скривившись, поспішив до голови ветеринар Коваленко, ніби йому зараз зіпсували настрій якоюсь прикрою інтимною згадкою, а вслід за Коваленком в залі зірвалось іще кілька голосів:
— Конечно, в текущих делах!
Євгенові щось кортіло зараз виступити. Треба конче якось підтримати Андрійченка і стерти неприємне враження в залі після Коваленкової заяви. Встати б і, як Гончаренко: — Ми вимагаємо поставити першим пунктом — Універсал Української Центральної Ради! — Але язик знову став такий незграбний і тягучий, що спромігся тільки викрикнути під загальний шерех:
— Просимо універсал!
На Євгена здивовано вивалив очі його сусіда, гласний з гвоздиками, і обережно одсунувся далі, як від заразного хворого, що безцеремонно сидить тут, не зважаючи на свої бацили й інфузорії.
Андрійченкова пропозиція несподівано надала смі-ливости й Бондаренкові: він забігав очима поміж головою й Коваленком і несміливо спитав:
— А на каком языке вести протокол?
— То есть, как — на каком? — не зрозумів голова й навіть роззявив від здивовання рота. 1 знову ветеринар Коваленко нетерпляче, з досадою:
— Конечно, — на руському! Тут же більшість не розуміє.
Тоді Євген щоголосу крикнув насередину:
— На українській мові!
Крикнув і прикипів очима до зеленого сукна, боячись глянути на запитливі, здивовані й обурені лиця.
Десь насередині його підтримало кілька молодих учителів і агроном, та потужний гомін, що звівся над залею, заглушив їх.
— Я полагаю, вопрос ясен без голосования? — звернувся до зборів голова, і ветеринар Коваленко знову перший подав голос: