Тепер цьому мудрому, зосередженому спокою вийшов кінець. Скеля нараз осіла й дикі струмені навіжено вдерлись між каміння. І тоді в місті зненацька повірили в Громадський комітет і потягнулись до нього. Від комітету сподівались, що він здешевить ціни, переловить дезертирів, приборкає свавільний Совдеп, наведе в місті лад і поверне ті перші дні, коли вірилось і не можна було не вірити.
Громадський комітет винесено на гребні хвиль і хвилі гойдають його, несуть у невідомий завтрашній день.
В Комітеті зранку допізна тепер товчуться якісь делегації, депутати, без кінця сидять на засіданнях, нарадах, роздають літературу й пишуть до губернії резолюції. Сьогодні призначено пленарне поширене засідання. Засідання надзвичайне. В Петрограді вийшли на вулицю збільшовичені соддати. Тимчасовий уряд під загрозою. Революція в небезпеці. Треба єдности всіх верств людности. Єдиною одностайною громадською волею спинити руки узурпаторів, що простяглись до законної демократичної влади! І це тому, окрім постійних членів, на засідання спеціально запрошено ще представників кооперації, "Просвіти", Української повітової ради, начальника тюрми, скарбника, директора гімназії, представників Совдепу і якихось селян, що пріють серед липневої спеки в цупких домотканих сіряках, репрезентують тут чи то сільські організації "Селянської спілки", чи "Крестьянские советы".
Голова "Просвіта" Марко Степанович Федорець сказав учора Євгенові наостаннє:
— Так ви вже, пане Барабаш, будь ласка там... Воно, звісно, пан Вареник не дуже зможе того... Ви ж знаєте Його. Но але його треба було обов'язково послати від "Просвіти"; знаєте, там буде вся ота інтелігенція, земські, а він же відомий на ввесь город суддя. Так ми покладаємось на вас, ви там українську справу того...
Марко Степанович легенько потиснув Євгенові лікоть і привітно моргнув лівим оком:
— Тримайтесь добре! А як будуть перебаранчата говорити, — не звертайте уваги!
Марко Степанович щиро затермосив на прощання Євгенову руку й повернувся бігти на засідання організаційно-інструкційної комісії; потім похопився й став:
— Да, а мандата ж не забули? Ну, бувайте! Головне — не звертайте уваги! Це їм — як собаці шпигинар... На все добре!..
Милий, симпатичний Марко Степанович! Булочник, звичайний булочник, що знається на французьких булках, петльованому хлібі, тістечках і тортах. Він самотужки навчився письма й сам, без сторонніх указівок, дійшов між піччю, лантухами борошна й діжею з тістом до української свідомости. Його заходами в місті, на бульварі, поставили колись, ще до війни, кіоск в українському стилі, де продавали "Кобзарі" й одривні українські календарі. Він давній українець. Євген подивився йому вслід на куценьку, але гладку постать і подумав: — От не було б української ідеї — і пік би собі, не задумуючись, Марко Степанович булки, як печуть тисячі будочників, пиячив би неділями, шахраював би коло вагівниці. Це українська ідея зробила його громадянином і людиною!.. І хотілось, щоб були сотні, тисячі Марків Степановичів Федорців. Булочників, ковалів, теслярів, кравців, механіків, навіть гицелів, навіть асенізаторів. Так, так — отих зневажених, упосліджених від усіх "золотарів". Національне відродження міняє зовсім людину. Думки, наміри, бажання, сумління, навіть вид — усе стає іншим. Сама людина відроджується! З давніх, плутаних, невільницьких мандрів — вернутись до своєї нації. Жити для неї, працювати. Що може бути кращого?
1 Євгенові схотілось неодмінно виправдати надії Марка Степановича. О, так! Він зробить усе, щоб на то-му засіданні Громадського комітету високо стояла українська справа. Він твердо виступить перед тими земцями, кадетами всякими, за Марка Степановича, за всіх Марків Степановичів. Навіть не просто собі за тих, що звуться "свідомими, щирими українцями", а за трудящих, за тих, що, окрім праці й України, не мають за душею нічого. За українців — ковалів, лимарів, шевців і... асенізаторів. От на зло тій маніжній "общерусской" інтелігенції: хай живе український асенізатор!..
В парадних дверях Земського будинку Євген подав комісії свого мандата. Суддя Вареник уже сидів тут. Тільки чогось він опинився в мандатній комісії в товаристві ошатно вбраних колег і ретельно записував щось у синій зшиток.
Євген умисно затримався біля мандатної комісії й голосно, щоб усі поблизу чули, звернувся до Вареника:
— Добридень. І ви, здається, від "Просвіти" сюди? Вареник незадоволено одірвався від писання й втягнув у коміра коротку шшо:
— Да, да, и от "Просвіти" тоже... Я вибачаюсь, занят очень, — Вареник рвучким жестом показав на розгорнутий зшиток і знову нахилився писати.
— "И от "Просвіти" тоже", — бридко затаврувало Євгенові вуха й він одійшов. — Значить, іще від когось? Тоді навіщо було "Просвіті" "обтяжувати" так його має-статність пана судцю? Щирі, наївні Марію Степановичі, що помацки долізли до перших щаблів культурности! Вони ладні довіритись кожному освіченому піджакові, що злегка посміхнеться їм. Вони, як діти, панькаються з цими "освіченими"... Стало кривдно за Марка Степановича — його безмежне глибоке довір'я зраджено вже тим, що Вареник сів у мандатній комісії поміж гласними та земцями й почував тут себе, як у своєму кабінеті. Типовий, викінчений малорос, з таким української фракції не складеш!..
Ще ніколи, мабуть, земство не бачило в своїх стінах такої сили різноманітного люду. Всякі представники, депутати, члени й просто цікаві з місцевої інтелігенції заповнили його великі кімнати. Кімнати — правильними квадратами, світлі й просторі. На стінах висять на картонних таблицях скляні рурки з сухими стеблинами рослин і зразками повітових ґрунтів; білі, чітко креслені діаграми шкільної мережі й статечні фотографії земських діячів. Від цих рурок, діаграм і портретів струмениться мудра тиша, пахне ситим задоволеним земським життям, шляхетним добродійством, поміркованим лібералізмом і саме земство скидається на самотній, принадний острів, дивом уцілілий від революції й безладдя.
Тут господарями — земці, вони клопочуться за стільці й чай, дають накази служникам і збирають делегатів до радної зали. Вигляд у них серйозний, трохи урочистий, але незалежний: нам, мовляв, нема чого припасовуватись до нових обставин, ми завжди були лібералами й за народ.