— Ця людина з вами, ваше превосходительство? — спитав він.
— Так. Негайно накажіть пропустити мене.
— Перепрошую, ваше превосходительство, але ця людина...
— Негайно пропустити! — гаркнув Мандрівець громовим голосом.
Бригадир Чачу знову похмуро козирнув, крутнувся на підборах і махнув солдатам. Одна з вантажівок від'їхала, і Мандрівець кинув машину у відкритий прохід.
— Ось так, — промовив він. — А ти думав — раз-два, і все... Пристрелити Мандрівця, повісити Творців, розігнати страхополохів і фашистів у штабі — і кінець революції...
— Я ніколи так не думав, — сказав Максим.
Він почувався вкрай нещасним, розчавленим, безпомічним, безнадійним глупаком.
Мандрівець скосив око на нього, сумно усміхнувся, і в оцю мить Максим раптом побачив, що ніякий це не диявол, і ніякий це не Мандрівець, і ніяке це не страховисько, — дуже немолода, дуже добра і дуже вразлива людина, пригнічена усвідомленням величезної відповідальності, змучена своєю огидною маскою холодного вбивці, страшенно засмучена черговою перешкодою, що порушила ретельно підготовлений план, і особливо прикро вражена тим, що перешкодою цього разу виявився свій же — землянин...
— Не встиг я за тобою, — сказав він сумовито. — Проморгав я тебе, недооцінив. Так, гадав, хлопчисько, шкода його, ускочив вище халяв... — Він знов усміхнувся і зітхнув. — Меткі ви, одначе, хлопці там, у ГВП...
— Ні, — сказав Максим. — Ви не карайтесь так. Адже я не караюсь... Пробачте, як вас звати?
— Звіть мене Рудольфом.
— Ага... Я от не караюсь, Рудольфе. І не збираюсь. Я збираюсь працювати. Робити революцію.
— Збирайся краще додому, — порадив Мандрівець уже без будь-якої надії.
— Я вдома, — сказав Максим нетерпляче. — Годі про це... Мене цікавлять пересувні випромінювачі. Що з ними робити?
— З ними нічого не треба робити, — відповів Мандрівець. — Поміркуй краще, що робити з інфляцією...
— Я запитую про випромінювачі, — сказав Максим. Мандрівець зітхнув.
— Вони працюють від акумуляторів, — пояснив він. — І зарядити їх можна тільки у мене в Департаменті. За три доби вони здохнуть... Проте вже за місяць має розпочатися вторгнення. Досі нам вдавалося збивати субмарини з курсу, і до узбережжя доходили одиниці. Але цього разу вони готують армаду... Я розраховував на депресійне випромінювання, а тепер їх доведеться просто топити... — Він помовчав. — Отже, ти вдома. Ну, припустімо... Чим же ти конкретно збираєшся тепер займатися?
Вони під'їжджали до Департаменту. Важкі ворота були зачинені наглухо, у камінному мурі чорніли амбразури, яких раніше тут не було. Департамент став схожий на фортецю, готову до бою. А біля павільйончика стояли троє, і руда борода Зефа горіла у зелені, як екзотична квітка.
— Не знаю, — сказав Максим. — Я робитиму те, що мені накажуть тямущі люди. Якщо потрібно, я займусь інфляцією. Якщо доведеться, топитиму субмарини... Однак своє головне завдання я знаю твердо: поки я живий, нікому тут не вдасться побудувати ще один Центр. Навіть із найкращими намірами...
Мандрівець промовчав. Ворота були вже зовсім близько. Зеф продерся крізь живопліт і вийшов на дорогу. Через плече у нього висів автомат, і було здалеку видно, що Зеф розлючений, нічого не розуміє і зараз із страшними прокльонами зажадає пояснень, чому його, масаракш, відірвали од роботи, заморочили йому голову Мандрівцем і примушують, як хлопчака, стовбичити серед квіточок вже другу годину поспіль.
Комарово — Ленінград
1967-1968
СТРУГАЦЬКИЙ А. Н., СТРУГАЦЬКИЙ Б. Н. Населений острів: Фантастична повість. — К.: Веселка, 1991. — 304 с.
ПАВЛОВСЬКИЙ С. С., переклад з російської, 1991.