Під девізом: "Всі фізики — всі лірики!"—школа готувалася до чергового надзвичайного вечора самодіяльності. Тут людина готується до Самої Діяльності, та ще й змагається в цій діяльності з сусіднього школою. Краще б кожен подумав про те, що він робитиме навколо мене, коли я за своєю надпрограмою "Людоземт-пзеверп-надкс" виконуватиму найвідповідальніше завдання на земній кулі... "Що вони всі робитимуть?" — подумав я.
В цей час за дверима в коридорі почулися тупіт ніг, голоси і бренькіт гітари. Двері смикнулись і відчинились. В освітленому паралелепіпеді дверей з'явились постаті хлопців і дівчат.
— Нікого! Ось тут і порепетируємо! — проспівав під гітару знайомий дівчачий голос.
Клацнув вимикач.
— Хлопці! Та тут Угрюм-башка сидитьі — почувся за моєю спиною голос Кашина.— "Печальний демон! Дух вигнання!"
Але я на його голос навіть голови не повернув. Я лише подумав: "Приперлися!.. Теж — лірики!.."
— Як — нікого? Іванов тут,— сказав Борис Кути-рьов.
— Іванов — це все одно, що нікого,— сказала Данилова Віра.
Такий випад я звісно не міг залишити без відповіді.
— Всякі там лірики твердять, що себе треба неодмінно присвячувати літературі, поезії або мистецтву, бо тільки вони, мовляв, можуть зробити життя людини справді змістовним, цікавим, — сказав я, іронічно посміхаючись.
— А всілякі там фізики переконані, що немає більшої сили на світі, аніж точні науки, на них, вони запевняють, тримається світ,— відповів мені Лев Кир-кинський.
— І ніхто не знає, відколи точиться ця суперечка. І ніхто не відає, скільки вона ще триватиме,— сказала Віра Граніна.
— Але є на світі наука, прихильники якої можуть сказати. "Сперечайтесь не сперечайтесь, а істина, як завжди, лежить посередині". А оскільки на стику всіх дисциплін знаходиться лише одна наука, вона і є най-прекрасніша. Ім'я її — ЕКОНОМІКА,— сказала Ніна Кісіна (я досі ніяк не міг розібратися, з яким Ніна ухилом, але якщо вона серйозно вірить у ті слова, які вона вимовила з розумним виглядом, то в неї був явно економічний ухил)"
І тут мені, звичайно, треба було зробити таку заяву, на яку ніхто б не зміг відповісти, а тому я сказав таке: 4
— Знаєте, є такі рибки — піраньї? — спитав я у всіх одразу.— Так-от, ця маленька рибка — гроза тропічних річок Південної Америки. Паща цього хижака повна гострих зубів. На тварину, що надумала перепливти річку, кидається зграя жорстоких піратів, і за кілька хвилин від неї залишається обгризений кістяк. Ці маленькі рибки кровожерніші за акул й крокодилів. І не випадково індійці назвали одну з річок, у якій водиться ця рибка,— СМЕРТЬ! Так-от, кинув би я вас до тих рибок... під час відливу!..
Всі замовкли, і ніхто .навіть не пробував відповісти мені на мою заяву, одна Кісіна тільки й писнула:
— Ну, знаєш, чим це пахне, Іванов? Це вже пахне не злістю, а якоюсь просто зненавистю...
Після слів Кісіної я ще з більшою люттю став стискати рукою тенісний м'яч, а ногою мало не втиснув другий м'яч у підлогу.
Хоч Віра Данилова (між іншим, вона з артистичним ухилом, мріє стати кіноактрисою) сказала, що я нібито якась порожнеча, проте всі не зводили з мене очей, особливо після моєї заяви про те, що б я зробив з ними усіма. Але дивилися на мене кожен по-своєму. Одні дивилися на мене як на людину, що попала в дурну компанію, другі — як на закоханого, треті — ніби мене й справді якась муха укусила. І лише тиха і хвороблива Лена Марченко, з педагогічним ухилом,— між іншим, я її не люблю більше за всіх дівчат у класі, бо вона красива: виросте, безперечно, буде винищувати тваринний світ на модні шубки,— так-от, вона одна на мене навіть не глянула. "А даремно! — подумав я.— Треба на мене дивитись, дивитись і запам'ятовувати. Так, так, запам'ятовувати". Мої думки обірвав голос Кашина:
— "И не повернув головы кочан!.. И чувств никаких не изведав!.." — продекламував він.— Слухай, Іва-а-а-но-о-ов! — проспівав Каптан під гітару.— Ішо-о-о-в би ти звідсіля-а-а-а! У нас тут буде репе-е-е-тиція!
— Вчені Сибіру,— сказав я,— відкрили, що під час дослідів живі клітини спілкувались одна з одною за допомогою електромагнітних сигналів якоюсь загадковою мовою...
Я люблю ось так несподівано взяти і приголомшити своїх сучасників якою-небудь новиною.
Як завжди в таких випадках, настала пауза. Всі перезирнулись, а Віра Данилова сказала:
— "И звезда с звездою говорит..." Це ще коли поет помітив... І теж невідомою мовою.
— Добре, що ці клітини хоч нечутно точать між собою ляси, — додав Кашин.— Уявляєте, коли б всі наші клітини заговорили між собою на повний голос, ото зчинився б галас.
— Чим мені подобається цей Іванов,— сказав Віктор Маслов,— від нього можна завжди отримати несподівану інформацію.
— Слухай, Кросворд! — сказала Ніна Кісіна.— А не пішов би ти звідсіля, у нас буде зараз репетиція. З деяких причин я б тобі не радила залишатись.
Ви не помічали в зоопарку, як тигр дивиться на людей? Я помітив. Тигр дивиться на людину крізь, ніби людина прозора, неначе вона зі скла. Ось так я подивився на Данилову, на Кісіну і, звичайно, на Марченко. Я на всіх дівчат так дивлюся. Як тигр.
Тут майбутній артист Кашин поспішив знову на допомогу Кісіній.
— Слуха-а-ай, Іванов!— знову заспівав він під гітару.— Тьо-о-о-пав би ти звідси! Тут зараз будуть займатися діло-о-о-ом!
І Кашин почав чекати, поки я піднімуся і вийду з класу. Всі чекали. Весь драмгурток. На чолі з сатириком Кутирьовим стояли і чекали. А я теж чекав, поки вони підуть геть. Сидів і чекав. Сидячи навіть зручніше чекати. Нехай стоять, коли вже пішли на характер. Вони пішли на характер, і я пішов на характер. А характеру у мене, може, більше, ніж у всіх у них, разом узятих, може, більше, ніж і у всіх людей на земній кулі, а тому мені доведеться уточнити, що таке характер (ознака, особливість). Характерце поєднання основних, найбільш усталених психічних якостей людини, що виявляються в її діях і вчинках.
Так-от я тому і пішов на найбільшу сталість і на поєднання моїх психічних якостей, бо ж вони в мене найпоєднаніші і найусталеншгі в свічі.
Першим здався Маслов, котрий у нас з космічним ухилом, у нього голова спрацювала раніше, ніж у інших.