Потім Алла Астахова сказала:
— Академіка Веліхова запитали, що таке сучасна людина. І знаєте, що він відповів? Сучасна людина — це така людина, котра здатна відчувати відповідальність за все, що відбувається поряд з нею і далеко від неї, а Баранкін — це така людина, якій байдуже, що відбувається далеко, їй важливо, що відбувається з нею, навколо неї і в ній.
— І хай він скаже, він ТОЙ Баранкін чи не ТОЙ? — не здавалась Віра Граніна.
— Ні, я не ТОЙ Баранкін, а ЦЕЙ Баранкін,— сказав я.
— А який ЦЕЙ? — допитувала мене далі Кісіна. На це запитання я не знайшов за потрібне відповідати, проте за мене відповіла Таня Тополева:
— Я вам можу скавати, який це Юра Варанкін. По-моєму, це найфантастичніший із всіх реальних і найреальніший із всіх фантастичних! —1 ще вона додала: — Ви знаєте, що це за людина? От є люди, які випробовують літаки на перевантаження і навіть катастрофи, а він, а він...— сказала Таня двічі,— а він... мовила вона і втретє,— себе, розумієте, себе на ці перевантаження і, може, на ці катастрофи...
— А ти б полетіла з Баранкіним на виконання над-важкого завдання? — спитала Ніна Кісіна.
— Ні,— сказала Таня,— я 6 не полетіла. Я б не полетіла, бо у Баранкіна фантазія сильніша за нього самого. Мені здається, що не він володіє своїми фантазіями, а вони, його фантазії, володіють ним самим.
Я чомусь, тільки почувши ці слова, звернув увагу на те, як за час моєї відсутності змінилась наша вітальня. Вся кімната була в книгах і журналах. Вони купами лежали на столі і на підлозі і були схожі на барикади, з-за яких вівся вогонь по моїй особі окремими словами і цілими чергами слів. З обкладинок книг і журналів на мене дивилися Павлов, Галі-лей, Горький, Кеплер, Ломоносов, Станіславський і так далі. І ті слова, які я приймав за жалюгідні повчальні цитати, насправді були ніби не цитати, а ніби просто слова тих вчених і мислителів, від імені яких вони виголошувалися. "Шкода, що ці вчені і мислителі присутні тут лише на малюнках і фотографіях,— подумав я,— а то були б вони по цей бік барикад, тобто на боці надкосмонавта Баранкіна".
— І можеш порвати свої спогади і свій бортжурнал. І взагалі кинь марнувати час на свою наджорстку надпідготовку до над відповідальних надкосмічних польотів. Я не розумію,— говорив батько, чимраз підсилюючи свій голос,—навіщо марно витрачати час. Навіщо готуватися до того, що ніколи не здійсниться! Ти ніколи не полетиш у космос! Зрозуміло?!
Я вперше в житті чув, як кричить мій батько.
— Ні, полечу! — сказав я теж голосно.
— Ні, не полетиш!
— Це ж чому я не полечу?
— Тому, що,— відчеканив мій тато,— що в космос літають лише дуже здорові люди. А ти хворий.— Це все він говорив від себе, не заглядаючи в книжки.
— Якби я був несерйозною людиною, я б на такі слова просто розреготався. Ні, про мене можна сказати, що я хвора людина?!
— Ти тяжко хворий! — вів далі тато.— Тяжко! Дуже тяжко! Зараз ми тобі поставимо діагноз, і тобі це так не минеться.— Він почав порпатися в журналах і книжках, нервово повторюючи: "Ні, не те, не те!"
"Цікаво,— подумав я,— кого тато шукає на допомогу? Що за* консиліум?! І так тут весь клас!.."
— Ага! Ось! — сказав батько, беручи зі столу і розгортаючи журнал. Потім він одягнув окуляри і, поглядаючи на мене поверх стекол, прочитав: — "Кілька слів про психологічну несумісність... (Пауза.) V довготривалу експедицію важливо підбирати екіпаж так, щоб його учасникам було приємно разом жити і працювати. Це винятково важливо... (Пауза.) Досить згадати епізод із життя чудового полярного дослідника Фрітьофа Нансена... (Пауза.) Це був видатний учений, людина великого серця... (Пауза.) Виняткової привабливості! (Пауза.) Лекція, ^ яку він якось прочитав у Едінбурзі, називалася: "Те, про що ми не пишемо в книгах". Мова йшла про знаменитий дрейф на кораблі "Фрам". Нансен розповідав про штурмана Іогансена, Це був його великий друг. Разом вони досягли 86 градуса північної широти і повинні були повертатися на материк до Землі Франца-Йоси-фа. Цей шлях у них забрав понад півтора року. їли вони одну моржатину і ведмежатину. Виснаження, здавалось, було цілковитим. Проте ніщо не було їм у цій подорожі так важко, як зносити присутність одним другого. Якщо раз на тиждень вони і звертались один до одного, то не інакше, як зі словами: "пане головний штурман" або "пане начальник експедиції". Це було не дивацтвом, а чи особливістю вдачі... (Пауза.) Це було виявлення закону психологічної не-су-міс-нос-ті... який уособлював в собі всім своїм єством штурман Іогансен!"
І тут з усіх боків мене почали і поодинці і всі хором обстрілювати такими цитатами, що розвивали висловлену татом думку, і у такій кількості, що я змушений був затиснути своїми надпальцями свої надвуха.
— Я теж хочу сказати,— пробелькотіла з-за купи книжок Ніна Кісіна,— я хочу сказати, що, як сказав Сервантес,— Ніна нервово почала гортати якусь книжку,— тоді, щоб... м-м-м... для того, щоб приготувати пиріг з яблуками за тридцять хвилин, треба збити троє яєць, посолити, додати ваніліну, одну склянку цукру і десять грамів муки... Ой, стривайте, я щось не те читаю.
— Чуємо, що не те,— перебив я її,— не десять грамів муки, а склянку муки, інакше буде не пиріг, а...
— А тут написано, що треба взяти десять грамів муки,— сказала Ніна.
— Значить, помилка,— сказав я.— Подивись у кін-• ці, там повинна бути зноска про помилки.
— Ага, є,— сказала Кісіна, подивившись на вклейку зазначених помилок в кінці книжки.
— А взагалі, всі праві, Юро, і ти хоч надздорова людина,— вела далі Кісіна,— але ти хворий на. хворобу, яка у космонавтів зветься... людинопсихологічною несумісністю. У важкій і, видно, невиліковній форми
— У космонавтів є такі хвороби, а у надкосмонав-тів,— сказав я,— нема таких хворобі І не може бути! І взагалі, зараз вже сім годин п'ятдесят дві хвилини тринадцять секунд. Завтра я вступаю одразу до трьох інститутів: театрального, літературного і до консерваторії. Теорію я вже склав на співбесідуванні. Коло, як ви розумієте, повинно замкнутися. Ось так, шановні кухарі, кулінари, дієтологи і пекарі пирога під назвою "Несумісність Юрія Баранкіна!" А тепер відносно того, що ви не хочете іти до мого екіпажу, на виконання мого завдання під моїм... керівництвом... Не підете ви — підуть інші!