Він нічого не забув: мав звичку постійно прибирати заклопотаного вигляду, що й позначилося на цій його фразі; але дії його були чіткі.
Дюгей вийшов, зайшли кілька пройдисвітів: "льотчики туристичних літаків, вошт ладні знову приступити до тренувань". Відтак з'явилися кілька ласих на гроші обивателів, які приїхали до Іспанії, сподіваючись добре підробити, але маючи твердий намір не душе натужувати свої сили. Всі вони, отримавши напутні слова, подалися назад за Піренеї.
Зайшов Хайме з Раплаті, що плутався в нього під ногами. Маньєн не чекав на нього.
— Товаришу Маньєп, я хочу вам сказати... Я прийшов до вас не як перекладач, а... одне слово, от що: очевидно, пробний політ Марчеліно... Тільки ви, товаришу Маньєн, мабуть, не знаєте, що Марчеліно відсидів два рокп у фашистській в'язниці...
Маньєн приязно вислуховував цього здорованя в тісному комбінезоні, з опуклим чолом, випнутим уперед підборіддям і надто горбатим носом. І хоч він клопотався за товариша, від цього анітрохи не змінилися грубуваті й суворі риси його обличчя, тільки пом'якшав погляд.
— Він був пілотом на гідроплані. Так ось, після смерті Лауро де Бозіса він розкидав листівки над Міланом. Зрозуміла річ, літаки Бальбо збили його: адже він летів на туристському літаку. Його засудили до шести років. Він утік з Ліпарських островів. Отож Марчеліно не водив важких літаків з часу суду, а винищувачів — відтоді, як пішов з італійської армії. І я хочу сказати вам, товаришу Маньєн,— не розцініть це, як утручання у ваші розпорядження,— що коли б ви змогли якось прилаштувати його — звісно, не пілотом,— то цим дуже втішили б іспанських товаришів.
— І себе самого також,— відповів Маньєн.
Хайме вийшов. Зайшов капітан Мерсері. Йому теж було під п'ятдесят. Прямі сиві вуса на обвітреному обличчі, свідомо підкреслений вигляд старого пірата, в чоботях і цивільному костюмі.
— Чого ви хочете, пане Маньєп, це ж питання техніки. Еге ж, техніки...
— Ви повертаєтесь до Франції? Мерсері підвів догори руки.
— Пане Маньєн, моя дружина була тут шістнадцятого па конгресі філателістів. Двадцятого вона мені написала: "Людина не може допустити паскудства, яке тут коїться". Жінка, пане Маньєп! Жінка! Я ж уже приїхав. Я служу Іспанії. На будь-якій посаді, тільки б служити Іспанії. Треба покласти край фашизмові, як я це їм сказав у Нуазі-ле-Сек, нашим консерваторам: "Не мумії бережуть Єгипет, а Єгипет береже мумії, панове!"
— Гаразд, гаразд... Ви ж капітан, то, якщо бажаєте, я вас відправлю в розпорядження військового міністерства.
— Еге ж, я капітан... Цебто я міг би бути офіцером запасу, але я відмовився пройти повторний табірний збір через свої переконання...
Маньєпу сказали, що Мерсері був на війні аджюдапом а в капітани він вибився в пожежній команді. Маньєн подумав, що це жарт.
— Атож! Гм... Звісно.
— Але ж даруйте! Я знаю, що таке окопи: я воював.
Під дивакуватою зовнішністю відчувалася справжня мужність. Зрештою, подумав Маньєн, добрий аджюдап принесе тут користі не менше за капітана...
Надійшла черга Марчеліно. Він зайшов у комбінезоні без паска, зпіяковіло потупивши очі. Сумно подивився на Маньєна.
— Розумієте, в'язниця... притуплює рефлекси... Кулеметна черга урвала його мову: стріляв Карлич на
тому кінці поля.
— Я був непоганим бомбардиром, — знову озвався Марчеліно.— Либонь, я ще зможу...
Два тижні тому, коли Маньєн, збираючи добровольців і вербуючи найманців, намагався закупити для іспанського уряду все, що можна було знайти на європейському ринку, він, повернувшись додому,— з пониклими вусами, в капелюсі на потилиці, із запітнілими окулярами,— застав цього хлопця в своїй квартирі. Всі телефони дзвонили, незнайомі одне одному люди гарячково снували по всіх кімнатах; Маньєн посадив Марчеліно на ліжко свого синочка, спиною до відчиненої шафи, й забув про нього. Повернувшись о другій годині дня, Маньєн застав італійського пілота з іграшками, що їх він вийняв з шафи й вів з ними розмову.
— Якби я полетів бомбардиром, то, мабуть, зміг би бути другим льотчиком. Певен, що швидко все згадаю.
Маньєн роздивлявся обличчя Марчеліно, що його обрамляв кучерявий чуб, як на венеціанських медалях, і комбінезон, який висів на ньому мішком.
Завтра проведемо пробне бомбардування бетонними бомбами.
"Дугласи" Сембрано та багатомісний літак Маньєна наближалися до кінця злітного поля.
Після аварії італійських військових літаків у Алжірі уряди деяких країн згодилися продати Іспанії застарілі військові літаки без зброї; тож ці літаки, що тепер досягали кінця злітної доріжки, не змогли б довго вистояти проти
1 Унтср-офіцерськпй чин.
сучасних літаків "савоіія", якби італіііські льотчикп виявилися хоробрими.
Маньєн повернувся до Шрайнера, який зайшов до нього після Марчеліно. Мовчанка Шрайнера зовсім відрізнялася від сором'язливої настирності молодого італійця, від зніяковіння Дюгея, то була мовчанка тварини.
— Товаришу Маньєн, я передумав. Я вам сказав: не бачити мені більше літаків. Але не бачити літаків — не годиться. Я добрий стрілець. Стріляти я ще не забув. Знаю про це з того, що непогано стріляю в ярмаркових тирах і зі свого револьвера.
Обличчя його було незворушне, але в напруженому топі бриніла ненависть. Він пильно дивився на Маньєна своїми вузькими очима, втягши голову в плечі, як хижак, що чатує на здобич. Маньєн дивився на автомобіль анархістів, що їхав повз ангар: він уперше бачив чорний прапор.
— Літаки більше не бажають мати зі мною діла. Гаразд. Якщо не на літаках, то проти літаків. Візьміть мене в протиповітряну оборону.
Пролунали ще три-чотири кулеметні черги.
— Будь ласка,— мовив Шрайнер.
Чи є в революції свій стиль? Увечері бійці народного ополчення, схожі водночас і на учасників мексіканських революцій, і на паризьких комунарів, проходять повз споруди аеродрому в стилі Корбюзьє. Всі літаки прив'язані. Маньєп, Сембрано і його приятель Вальядо п'ють тепле пиво: відтоді, як вибухнула війна, на аеродром не привозять льоду.
— Кепські справи на військовому аеродромі,— каже Сембрано.— Революційну армію ще треба створити від початку до кінця... Інакше Франко сам наведе порядок, спровадивши всіх на кладовища. Як, на твою думку, створювалась революційна армія в Росії?