Начхати нам на огіркового короля!

Сторінка 2 з 24

Крістіне Нестлінгер

Коронована гарбузово-огіркова істота вклонилася нам і, схрестивши тонкі ноги^ промовила басовитим голосом:

— Ми свати король Кумі-Орі Другі іс рід Погрібні!

Я не можу достеменно описати, що потім відбувалося: я так перестрашився, що не бачив нікого.

Я навіть не подумав: не може такого бути! Я не подумав: а він таки кумедний! Я не подумав нічого. Нічогісінько. Йо Губер, мій друг, каже в таких випадках: "Мозок перемкнуло!" Щонайбільше можу пригадати, як тато тричі сказав "ні". Перший раз дуже голосно. Вдруге — нормально і втретє — майже нечутно. Тато полюбляє повторювати: "Коли я кажу "ні", то значить ні". Але цього разу його "ні" було зовсім намарне. І-не-гарбуз-і-не-огірок незворушно сидів на столі. Він склав руки на черевці й повторив:

— Ми свати король Кумі-Орі Другі із рід Погрібні!

Дідусь оговтався перший. Він підступив до кумі-орського короля і, зробивши реверанс, сказав:

— Дуже приємно з вами познайомитись. Мене звати Гоґельман. У цьому домі я дідусь!

Кумі-Орі випростав праву руку й тицьнув дідусеві під ніс. Дідусь подивився на плетену рукавичку, однак не збагнув, що Кумі-Орі хоче.

Мама подумала, що в нього болить рука і йому потрібен компрес. Мамі завжди здається, що хтось потребує компреса, чи пігулок, чи, хоча б, гірчичників.

Але Кумі-Орі не вимагав компреса, і рука його була цілком здорова. Він помахав перед дідусевим носом пальчиками в рукавичці й сказав:

— Ми свик кошен цілуває наш рука.

Дідусь сказав, що в жодному разі не цілуватиме королеві руку і зробив би це хіба що дуже симпатичній пані, а Кумі-Орі не пані та й не симпатична.

На зеленій огірковій шкірці Кумі-Орі проступили гарбузово-жовті плями, і він гнівно закричав:

— Ми насивай ваша величність!

Дідусь подивився на огіркового короля так, як зазвичай дивився на відразливих йому людей, і лише тепер огірковий король перестав вимахувати пальчиками. Він поправив свою зубчасту корону й сказав:

— Ми вихнаний повсталий піддані. Ми просить тимчасово притулок! — І додав: — Ми душе хвилювася й смертельно втомився!

Він позіхнув, заплющив круглі, мов ґудзики, червоні очі і клюнув носом, точнісінько як дідусь, коли засинав перед телевізором. І вже сонний прогугнявив:

— Ми сгоден нас накривати й на подушка під наш голова!

Нікі побіг до своєї кімнати й прикотив скрипучого старого лялькового візочка. Мартіна вигребла з нього весь непотріб: затверділий окраєць, три спортивні сумки, пліснявий солоний огірок і шкарпетку Нікі. І — слава Богу — мій учнівський квиток, якого я вже три тижні марно шукав. Сливові кісточки вона залишила у візочку. Я взяв кумі-орського короля під пахви, адже він спав і міг би гепнутися зі столу. Відчув, наче тримаю тісто в целофановому пакеті. Мені стало моторошно. Я поклав Кумі-Орі у візочок, а мама вкрила його кухонним рушником. Корону з коштовними камінцями вона засунула в морозильницю холодильника. Цьому ми нітрішки не здивувались. Ми всі ніби очманіли.

Тільки Нік не очманів. Такого з ним ніколи не буває. Він твердить, що під його ліжком живуть шість левів, слон і десять гномів. А в кого під ліжком живуть гноми, того жоден Кумі-Орі з пантелику не зіб'є.

Нік викотив візочка на веранду, сів біля нього й заспівав огірковому чоловічкові пісеньку: "Спи, мій маленький, спи, тільки свого щастя не проспи!"

Король Кумі-Орі Другий проспав цілий Великдень. Уві сні він розмірено й тихо хропів. Тато зателефонував до редакції газети, яку він завжди читає. Але редактора не було, бо ж Великдень. Був лише вахтер. Він засміявся й порадив татові припасти цю історію до наступного 1 квітня.

Тато вигукнув:

— Це нечуване зухвальство, і ви за нього поплатитесь!

Він кинув слухавку на апарат. І сказав, що телефонуватиме головному редакторові прямо додому. Завжди краще мати справу з начальством, ніж з підлеглими.

Мені довелося принести газету, а Мартіні — подивитись, чи справді "Доукоупіл" пишеться через два "оу". Це в головного редактора таке чудернацьке прізвище.

Тато довго морочився з телефонною книжкою. Там виявилось десять Йозефів Доукоупілів. Біля одного значилось "кравець", другий був "експерт", третій — "перукар", четвертий — "доктор медицини". Двоє Доукоупілів мешкали в Зіммерінгу, і тато сказав, що це не ті, кого він шукає, бо в Зіммерінгу мешкають самі пролетарі. Інші чотири номери тато набирав. Двічі ніхто не брав слухавку. Раз відповіла жінка. Вона сказала, що Йозеф Доукоупіл її син, і що він поїхав на риболовлю, і що вона нічого б не мала проти, якби він став головним редактором, та він, на жаль, бренькає на роялі в нічному барі "Чорний кіт". Останній Йозеф Доукоупіл був саме той і був удома. Тато розказав йому все про Кумі-Орі і попросив негайно прислати до нас репортера й фотографа: читачам гарантована сенсація. Але головний редактор повірив йому не більше, ніж його вахтер. Тато від гніву страшенно зблід і поклав слухавку.

— Що ж він тобі сказав? — запитав дідусь, лукаво всміхаючись.

Тато відповів, що він перед нами, дітьми, не може цього повторити, бо це нечувана брутальність. Проте ми й так усе чули, бо головний редактор репетував у слухавку.

Дідусь удав, що обурився: йому, каже, важко повірити, що такий дуже поважний пан з такої дуже поважної газети може верзякати щось дуже непристойне. Насправді ж йому так хотілося розсердити тата. У них завжди виникали сварки через газети. Тато читає ту, що не подобається дідусеві, а дідусь — ту, що ненависна татові.

Мама вже була зібралася дзвонити в дідусеву газету, але тоді вже вони обидва запротестували. Дідусь сказав, що в його газети справи серйозніші, ніж писати про огірків-вигнанців. Мама так перехвилювалась, що забула про смаженину. Вона не запалила в духовці, й до обіду м'ясо простояло сире й холодне. Обідали ми бутербродами з ковбасою та вчорашнім картопляним салатом.

У тата п'ять фотоапаратів. Це його хобі. Найостанніший із них через хвилину після знімання видає готове кольорове фото. Тато зарядив цей апарат, тихенько, навшпиньках пішов на веранду й сфотографував кумі-орського короля. Він вирішив послати знімок головному редакторові. Проте на готовому знімку не видно було ніякого Кумі-Орі — тільки порожній візочок і ніжка стола. Тато зробив іде кілька знімків — і на кожному з них був порожній візочок. Тоді тато почергово брав "Лейку", "Ролей-флекс"1, японську камеру й запов