Дайте ж мєні мундур сивий, най довше не тужу,
Зі стрільцями січовими Україні служу!
Люди заворушилися від нестерпного враження — якась бабуся гірко потакувала, прохожа дівчина закрила запаскою лице й сплакала навзрид. Діти, заков'язлі, як мухи у стужі, гляділи на них круглими очима... Вогкий туман затягав склицею кінці вій, гострі кути голодних щок...
Хвиля — і на церковній вежі розколихали дзвін на благовістя.