На перші гулі

Сторінка 5 з 5

Васильченко Степан

Савка. А ти не цвірінчи там, вилупок! Розумна яка вишукалася! Ти вже велика? Ти вже дівувати хочеш? Ти вже розумніша за батька? Ну, то й іди під три чорти з моєї хати! Іди собі хоч під шум! Хоч у прірву!

Тиміш. Отак би й зразу!

Василина (до Олени). Ну, то чого ж дожидаєш — іди, коли батько велить.

Олена (плачучи). Куди я піду — я не хочу!

Тиміш (побожно). Бачте, які тепер слухняні діти!

Олена. Сьогодні піди, а завтра що буде!

Василина. Іди, дурна, поки не бита!

Тиміш. Та чого ви панькаетесь із нею — ломигою її.

Василина (рішуче кидається до Тимоша з рогачем). Ой ти ж мені, пройдисвіте, допік уже до живих печінок!..

Савка. Василино, зажди... Куди ти?..

Олена. Мамо!..

XVIII

Дід Кирпіль (виходить із клепачкою). Що тут таке? Що тут за шум?

Василина. Діду Северине, придержте мені оцього голінного!

Дід Кирпіль. Ага! Це той пробийголова Тиміш. Я його давно знаю! (Розставляє руки, переймає Тимоша.)

Зчиняється гамір.

Василина (захоплено ганяється з рогачем за Тимошем). Та ти ж таки не втечеш од мене! Ні, не втечеш!

Тиміш (ухиляється од неї і од діда, вспіває разом із тим пританцьовувати і приспівувати).

Гоп, Сидір з невісткою,

Як опече кописткою...

Олена (плачучи). Ма-амо! Мамо! Що бо ви робите! Сорому вам немає! Зчинили отаке серед ночі! Це ж завтра й на вулицю не виходь. Острамите на все село, ославите! Ма-амо!

Савка (вертиться на всі боки). Василино! Ось покинь, кажу, Вас... (До Тимоша.) Тимоше! Слухай сюди. (До діда.) Діду Северине — ідіть зараз гукніть... (До Олени.) Та чого хоч ти скиглиш тут? Чи тобі заціпить сьогодні! (До Василини.) Та ти чуєш чи ні? Тим... Олено... Чи то пак: тьху! Василино!

Гамір збільшується. До гомону приєднується соловей.

(Голосно.) Годі! Та годі, кажу! (Кричить із протягом.) Тьху на вашого батька!.. (Кидає батогом об землю.)

Гамір замовкає. Всі спиняються.

Це вже таке настало, що затуляй вуха й тікай із своєї хати безвісти. (Знизує безпорадно плечима.) Іншого нічого не придумаєш!.. (Раптово хапає із землі батіг, швидко іде до Олени.) Кажи мені, ти чого ще дожидаєшся? Чи ти, може, хочеш, щоб я уклонився тобі та став тебе прохати: "Іди, моя доню, на гуляннячко"? Ти цього сподіваєшся? Кажи — цього?.. (Раптово хльоскає її батогом.) А цього не хочеш? Не хочеш? Не хочеш?

Тиміш. Дядьку, чуєте, дядьку! Ви хльоскайте, та не дуже!

Василина (тим часом підкралась непомітно до Тимоша, міряє його рогачем по плечах). Ось тобі! Ось тобі, шибенику! (Регоче.) Я ж таки докажу тобі!..

Тиміш і Олена тікають. За одним женеться Василина, за другою — Савка.

Дід Кирпіль. Ну й діти тепер понаставали! Ну й діти!..

Десь обізвалась голосно, переможно вулиця з висвистом та з вигуками:

Ой що ж то за шум учинився,

Що комар та на мусі оженився!..

Завіса