Люди ходили за ним чередою. Високі урядовці запобігали його ласки, аби він розповів про все детальніше, а Констентайн разом з іншими офіцерами влаштував на його честь обід у Казармах.
Аж ось одного чудового дня Деверо, урядовий кур'єр, спинив своїх потомлених собак перед конторою інспектора копалень. Мертвий? Хто це таке сказав? Дайте-но йому смаженої оленини, і побачите, який він мертвий. Та що ви! Губернатор Волш — він у таборі на Малому Лососі, а О'Браєн вернеться з першою водою. Мертвий! Дайте-но йому смаженої оленини, і самі побачите.
І знов Доусон загув, наче рій. Прапор над Казармами здійнявся на вершину щогли, а Бетлзова дружина вмилася й одягла чисте вбрання. Громада чемненько натякнула Кідові Монтанському, щоб він щезнув з її виднокола. І Кід щезнув, як звичайно, на хвості чужого собачого запрягу.
Коли він подався вниз Юконом, Доусон зрадів і побажав йому якнайшвидше добутися туди, куди зрештою попадають усі запеклі грішники. По тому власник собак очутився, подав скаргу Констентайнові, і той відрядив полісмена йому до помочі.
III
Маючи на меті дістатися до Серкл-Сіті і зважаючи на те, що талий лід провалювався під полозками його санок, Кід Монтанський скористався довгими вже днями і гнав собак зрання й допізна. До того ж він не мав ніякого сумніву, що господар вищезгаданих собак женеться слідом, і прагнув дістатися американської території, перш ніж річка скресне. Але опівдні третього дня стало очевидно, що весна його випередила. Юкон стугонів і виборсувався із своєї крижаної в'язниці. Довелося робити довгі об'їзди, бо дорогу розмивала прудка течія, а крига, вся в неспокої, лунко ломилася й утворювала широкі розколини. Крізь них і крізь незліченні продухвини на лід заплющила вода, і поки він добувся хатини дроворубів край одного острова на річці, собак уже збивала з ніг течія, і вони більше пливли, аніж бігли. Двоє мешканців зустріли його досить неприязно, але він собі розпряг собак і заходився варити їсти.
Дональд і Деві могли правити за добрий зразок волоцюг-невдах. Канадці шотландського роду, з городян, у нерозважну хвилину кинули вони свої конторські столи, забрали всі заощадження й подалися до Клондайку шукати щастя. Тепер вони дізналися, почім фунт лиха в цьому краї. Зголоднілі й спроневірені, запраглі всім серцем додому, ці бідолахи найнялися заготовляти дрова для пароплавів Компанії Тихоокеанського узбережжя, і їм було обіцяно по закінченню роботи доправити їх додому. Зневаживши нагоду помандрувати кригою, вони остаточно довели свою недолугість, оселившися на цьому острові. Хоча Кід не мав майже ніякого уявлення, що таке льодолом на великій річці, але й він озирав той острів із сумнівом і тужливо дивився на далекий берег, де високі стрімчаки обіцяли надійний захисток од усіх льодів Півночі.
Наївшися сам і нагодувавши собак, він закурив люльку й пішов розглянути, що воно довкола. Острів той, як і інші його річкові брати, був вищий з горішнього боку, і саме там Дональд і Деві поставили свою хатину й нагромадили стоси дров. До дальнього берега була добра миля, а від ближнього острів відокремлювала протока ярдів на сто. Угледівши її, Кід Монтанський вирішив був забрати своїх собак і гайнути на суходіл, але, придивившися краще, помітив, що поверх криги плине швидка течія. Нижче річка круто звертала на захід, і лука її засіялася дрібними острівцями.
Отам буде загата, — мовив він сам до себе.
Півдесятка санок, що, очевидячки, прямували вгору на Доусон, під'їздили, розплескуючи холодну воду, до долішнього кінця острова. Подорожувати річкою досі було небезпечно, а нині стало й просто неможливо, і вони насилу сягнули берега й вибралися стежкою до хатини дроворубів. Один подорожній, осліплений сніговим блиском, безпомічно плентався позад санок. То були здорові молоді хлопці, в подертому одязі, здорожені, проте Кід уже здибав таких і знав, що вони не його штибу.
— Здорові були! Як там далі дорога до Доусона? — запитав передній, глянувши на Дональда й Деві і спиняючись оком на Кідові.
Зустрівшись уперше серед безлюддя, люди не дотримуються звичайних приписів. Отож розмову скоро повели всім гуртом, одні розказували новини з Пониззя, інші з Горішньої Країни. Але новоприбульці невдовзі вичерпали свій запас, вони-бо зимували в Мінуці, на тисячу миль нижче, де не відбулося ніяких подій. Кід Монтанський — той прибув із морського берега, і вони, отаборюючись, тим часом розпитувалися, що діється на білому світі, від якого їх було ізольовано дванадцять місяців.
Раптом з-над річки, де безнастанно гуркотіло, долинув оглушливий лускіт, і всі побігли на берег. Води на поверхні побільшало, а крига під натиском згори й знизу силкувалася вирватись із цупких берегових обіймів. У них на очах лунко творилися нові розколини, і повітря повнило тріскотіння, різке й гучне, наче стрілянина в ясний день.
Згори двоє чоловік гнали до острова собачий запряг ще сухою стягою криги. Та раптом їм перетяла шлях вода, і вони подалися бродом. Ураз за самісінькою їх спиною крижина розчахнулась і перекинулася. Через пролом бурхнула вода, затопила їх аж по пояс, залила санки і потягла собак, змішавши ввесь запряг в одну купу. Однак чоловіки спинились, аби допомогти собакам вирятуватися, і притьмом почали шукати навпомацки в крижаній воді посторонки, обтинаючи їх колодачами. По тому, долаючи водяний вир та потрощену кригу, вони чимдуж гайнули до берега, де серед крижаних брил уже стояв Кід — він перший поспішив їм на допомогу.
— Отакої! Та це ж Кід Монтанський! — вигукнув чоловік, якого Кід витяг на берег і поставив на ноги. Вбраний у ясно-червону уніформу кінної поліції, він жартома відсалютував йому правицею.
— Ось, Кіде, ордер на арешт, — провадив він, витягаючи з кишені на грудях зім'ятого папірця. — Сподіваюся, все обійдеться тихо-мирно.
Кід Монтанський подивився на розбурхану річку й знизав плечима, а полісмен, простеживши за його поглядом, усміхнувся.
— Де собаки? — спитав полісменів супутник.
— Добродії, — перепинив полісмен, — це мій товариш Джек Сатерленд, власник двадцять другої ділянки на Ельдорадо…
— Невже той самий Сатерленд, випускник дев'яносто другого року? — втрутився осліплений сніговим блиском чолов'яга з Мінука, підступаючи до нього навпомацки.