Я мовчав, не рухався і не відводив ліхтарика. Натура, певне, про себе вгадував, кому з офіцерів може належати ця зручна штучка, і навіть трохи примружив очі. Потім нагнув голову і виставив до світла руку. На ній одного пальця зовсім не було, а другий, скривавлений, теліпався під долонею.
Мимохіть світло застрибало і вихопило з темряви на долівці чотири гільзи від шестидюймових снарядів, ключ Для викручування капсулів і недогарок свічки.
Нестір Натура, оглянувши покалічену руку, рвонув відбитий палець і кинув його на долівку. Потім закотив гімнастерку, притиснув широким підборіддям до грудей, а спідньою сорочкою обмотав скривавлену куксу.
— Для правильного вистачить і цих трьох,— прохрипів він нарешті і ступив до дверей.
Я трохи відвів ліхтарик, у його світлі блиснула мушка ,:мого нагана, як би блиснув перстень, який я носив на лівій руці. Може, саме це навело Натуру на здогадку, хто загородив йому дорогу.
— Так,— і ступив до порога.
Я стояв на місці і рівним голосом проказав:
— А може, тут побалакаємо? — Мимохіть відчув роздратування і... заздрість. Така витримка, таке самовладання! Серед солдатів він теж корйстався повагою куди більшою, ніж хтось із командирів. Це ж його була робота, коли в час пробної стрільби на полігоні в присутності англійського військового аташе солдати вивісили на батареї червоний плакат з написом: "Геть Тимчасовий уряд! Геть Мілю-кова 102! Вся влада Радам!"
І на довершення всього ніхто на батареї не відповів на привітання англійського полковника. А перед цим же командир батареї пояснював, що гармати системи "Вікерс" привезені із Англії і привітати гостя треба буде хоч би з дипломатичних міркувань.
Послухали, певне, Натуру, а не командира.
Незабаром я довідався, що кілька солдатів, якими командує Натура, давно вже агітують проти Тимчасового уряду. Цим би в о н н могли і зі мною поділитись, хоч балачки про те, що Леніна німці пропустили до Росії заради своїх інтересів, бентежили й мене, а Тимчасовий уряд і для мене не був ідеалом, як і Комітет робітничих і солдатських депутатів. Далі все проступало так невиразно, що я й не замислювався, але Натура і його однодумці не постаралися схилити мене на свій бік. Офіцер, мовляв. А чому я став офіцером, поцікавились? Бо я зовсім не хотів цієї війни і був певний, що, доки скінчу прискорений випуск військового училища, буде вже по війні. Не так сталось. Тож не моя вина! Ну, а не пішов би в артилерійську школу, все одно мобілізували б до війська, тільки на шість місяців раніше. Зразу ж після закінчення землемірного училища. Тепер мені наділи золоті погони з трьома зірками, але ж я та й мої товариші хіба подібні в стосунках із солдатами до кадрового капітана Трусова? Я навіть натякав, що їхня відвертість зі мною їм не пошкодить. А що вони відповіли? "Від од-вертості з панами офіцерами в солдатів боки заболять". Це все більше й більше дратувало мене, і я вже відчував, що ненавиджу Натуру.
Тепер він у моїх руках. Наставивши ліхтарик, як рогатку проти ведмедя, я сказав:
— Ну-с, добродію, додому заманулось?
Натура хотів випростатись,— певне, це його образило,— і гулко стукнувся тім'ям об стелю.
— Хіба не пора?
— Хотіли один, а воно аж два. Чим же це ви? Наган-чиком чи з рушниці?
Із закривавленої сорочки почала струмочком збігати кров. Натура опустив гімнастерку і обкрутив її навколо червоного кавалка.
— Потім подивитесь, а зараз пропустіть мене в госпіталь! — І він, як віл, головою вперед посунув на мене.
— Ви заарештовані!
— Знаю.
— Ваша зброя?
— На батареї.
— Ця зброя.
— Ніякої зброї тут у мене не було!
Я розгубився. В голосі Натури не відчувалось ніякої фальші. Я посвітив ліхтариком по землянці, крім чотирьох гільз, ключа й недогарка, нічого не було. Не встиг би Натура і заховати, коли б мав зброю. На земляній лежанці виблискував ще розвернутий капсуль.
— Що ви тут робили? — спитав я розгублено.
— Капсулі відкручував.
— Для чого?
— Для-бомб. Революцію голими руками, пане поручник, навіть такими, як мої, н£ зробиш.-г І Натура підніс проти мого обличчя розчепірену жменю, ніби збираючись розчавити в ній мою голову,
Я інстинктивно відсахнувся. Тоді Натура ступив за поріг і випростався на весь зріст:
— Ну, кличте караул, чи що?
Я й на цей раз відчув себе дрібненьким перед ним. Поганеньке почуття образи десь заворушилося в душі, але я стиснув його, як паршиве цуценя, і, сердитий на себе, сказав відвернувшись:
— А це вже від пас обох буде залежати, коли покликати караул. Ідіть в околодок, а там побачимо! — І я пішов в темну піч, позначаючи слід тільки малиновим дзвоном са-веліївських острог.
Зараз я по очах Натури побачив, що він згадав ту ніч у землянці з чотирма гільзами на підлозі і закривавленою рукою, як згадав її до дрібниць і я. Спитав:
— В судді мене?
— Так, в судді!
— За два пальці? Натура наморщив лоба:
— Може, й за пальці, товаришу! — І мимохіть глянув на свою скалічену руку.
В СТАНІ ВОРОГА
Петра Тишу я знав, як самого себе: разом росли, разом училися в школі, разом відбували й військову службу в артилерійському дивізіоні, що брав участь у наступі Керен-ського. Потім наступали німці, і ми мусили висадити в повітря всі свої гармати.
Дивізіон відтягли в тил для нового формування. Так ми опинилися в Конотопі на Чернігівщині. Солдатів розташували в бараках, командири оселились у самому місті.
Те, що трапилося з Тишею потім, було для мене абсолютною несподіванкою.
З кожним днем фронт дедалі більше розвалювався. Противник усе легше просувався вперед, бо реакційні генерали російської армії — Корнілов, Каледін, Краснов, Деиікін — купчили довкола себе армії для боротьби вже не з німцями, а з революцією. До Києва стягались українські військові частини під жовто-блакитний прапор, виганялися частини з трикольоровим прапором. А потім з'явився і гетьман.
Звичайно ми їздили в казарму десь біля десятої ранку, але цього дня джури подали коней, як тільки стало розвиднятись. Вони були чимсь збентежені.
— Що трапилось? — питаємо.
— Куряча смерть! — вигукнув один.
— Гайдамаки. Курінь смерті,— пояснив інший.— Обложили казарми!
Коли ми прискакали до бараків, наші солдати вже виносили з приміщення зброю і сердито кидали її до ніг козаків у сірих папахах із синіми шликами. З двох боків на казарму були наведені кулемети.