— Якби... якби ми...
— Що якби ми?
— Наче не знаєш!
— Не знаю.
— Якби ми побрались...
— Ну й поберемось!
Дівчина, мов на неї бризнуло сонце, з радісним лицем кинулася Гайсину на шию і притиснулася до нього всім тілом. Він ліниво поцілував її в щоку.
На порозі стояла Тамара Микитівна і вдоволено посміхалась.
На доказ того, що в житті Гайсина відбулися зміни, з медальйона, замість панни з гордо піднесеною голівкою, із зачіскою, зібраною в грецький вузол, тепер дивилося кругле обличчя, ніби в пушку, і з кирпатеньким носиком. Через плече спадала товста коса.
Щоб батьки встигли справити Аспазії посаг, весілля було призначено десь за місяць. Саме в ці дні Гайсин отримав умовну телеграму від Джойса, підписану теж вигаданим прізвищем. Він хутко зібрався й поїхав, але не на ближню станцію, а на сусідню.
Коли прибув пасажирський поїзд, Гайсин наблизився до восьмого вагона. В тамбурі стояв незнайомий чоловік з газетою в руках. Так, як і було умовлено.
— Це у вас сьогоднішня газета? — спитав Гайсин.
— Сьогоднішня,— відказав пасажир.
— Може, ви дозволите мені проглянути її?
— Я вже прочитав. Можете залишити собі...
Поїзд зачмихав і пішов далі, а Гайсин повернувся до Сонгорода.
В газеті, одержаній од пасажира, знайшов те, чого шукав. За допомогою шифру прочитав, що Джойс вимагає активніше вербувати потрібних для їхньої справи людей і обов'язково зв'язатися з бандою Гаркуші. З вербовкою потрібних людей у Гайсина справа йшла непогано, навіть страхополох Пугало робить тепер усе, що йому наказують.
Що ж до зв'язку з Гаркушею, то до цього часу налагодити його не щастило. Хіба що Тхір допоможе. Вбивство Лаптє-вих говорило, що він уже знайшов стежку до нього. Але довідатися про це від самого Тхора ще не встиг, бо той після повернення з хуторів заслаб чи вдає слабого.
Все це з потрібною лаконічністю Гайсин відписав і на другий день на тій же станції передав через того ж пасажира. Тільки робилося це вже в зворотному порядку.
А ще через день листоноша приніс із пошти листа. До Гайсина на цю адресу ще ніхто не писав. Та й нікому, крім Джойса і хіба ще Івана Семеновича Кваші, його прибране прізвище не було відоме. Але цей розпутник і йолоп не мав права сюди щось слати. Адреса на конверті була написана великими літерами і кривими рядками. Так здебільшого пишуть жінки, не підозрюючи, що почерк є найкращим дзеркалом людської натури, її характеру, навіть голосу, і тому не ховаються за каліграфічні вправи. Гайсин раніше ніколи над цим не замислювався, але сьогодні гострі, ніби поламані літери на конверті його неприємно вразили.
Клаптик паперу з учнівського зошита був підписаний двома літерами — "Л. 3.". Гайсин поморщив лоба. Г враз аж вигукнув:
— Л. З,— Людмила Забойська! — Чомусь нервово переставив на столі чорнильницю, здув із книжки порох. І тільки тоді почав читати листа.
Тими ж розхристаними й колючими рядками було написано:
"Дорогий Олександре Петровичу!
Не дивуйтесь, Вашу адреду я роздобула у Зосиного кавалера. ("Звичайно ж, Кваша, мерзотник!" — подумав Гайсин). Весь час я думала про Вас. І можете собі уявити мою радість, коли я довідалася, що Ви живі й здорові. А ще більше зраділа, коли довідалася від Зосиного кавалера, що Ви хочете мене побачити. І я хочу! ("Знову Кваша, мерзотник!"— аж стукнув кулаком по столу Гайсин). Я не стану викладати мої почуття на папері... Краще нехай про це скажуть наші очі. Маю кілька вільних днів. Зустрічайте у вівторок вечірнім.
Л. 3."
Гайсин ще довго сидів ошелешений. Його радував сам лист, приємно лоскотало самолюбство зізнання вродливої жінки. Нарешті ця вродлива жінка не тільки пише, а й сама постане перед його очі. Коли? У вівторок? Себто завтра! А коли вона захоче лишитися тут на кілька днів?
Негайно треба подбати про номер в готелі. І тут же згадав, що маленький готель на ремонті. Лише вчора бачив його заляпані вапном вікна й двері. Становище! Але назад він сам не відпустить її того самого дня. Доведеться вести переговори з мадам Пугало.
Про приїзд гості вирішив сказати після обіду, коли людей опадає сонливість і беруть ліньки щось думати.
Цього дня, коли служниця вже прибирала посуд із столу, Тамара Микитівна, позіхаючи, мовила дочці:
— Ти б, Пазю, хоч би якогось вальса поставила.
— Саша любить танок Анітри! — підхопилася дівчина. Шипіння грамофона, до якого Гайсии ще вчора ставився байдуже, сьогодні видалось йому за гадюче.
Він наче вперше помітив ослизлі герані на вікнах, клітку під стелею, паперові квіти у глиняних вазочках з амурами та килимки з лебедями, схожими на знак запитання. Аспазія, вихиляючись, вже простягала до нього руки. Але він, грубо відштовхнувши її, роздратовано сказав господині:
— Завтра до мене приїздить кузина. Гадаю, ви не будете заперечувати, коли вона у вас переночує? Готель на ремонті.
Тамара Микитівна з несподіванки мало не звихнула щелепи. Але першою реагувала Аспазія:
— Та сама? Мамо, вона незаміжня!
— Так, у неї чоловік помер. На війні забили. Ну й що?
— А чого їй тут треба? — нарешті розкумекала й Тамара Микитівна.
— Ви що, думаєте допит мені чинити?
— А то ж як?
Оксентій Гаврилович, якого в останні дні майже не чутно було в домі, став на бік Гайсина:
— Ай справді, яке ваше діло?
— Мовчи хоч ти, йолопе,— визвірилася на нього Тамара Микитівна.— Може, й тобі треба кузини?
— Мамо, я порішу себе, коли він дозволить,— вдарилася в сльози Аспазія.
— Цить мені, дурепа! А закон навіщо?
— Щоб ви не втручалися не в свої справи,— буркнув Пугало.
— Як то не в свої? — заверещала ще дужче господиня.— Звів дівчину з розуму, а тепер хвіст набік!
Пугало махнув рукою і вийшов із кімнати. Гайсии на-, хмурив брови й твердо проказав:
1 — Якщо ви так зі мною розмовлятимете, я змушений буду ще сьогодні покинути ваш гостинний дім.
Встав і вийшов із їдальні. На матір і на дочку це вплинуло, як цебер холодної води: вони враз замовкли, і вже тільки чутно було їхнє шморгання носами.
В самому центрі міста, па розі двох вулиць, ще до революції був дворянський клуб. Там він лишився й тепер, тільки називався — клуб радянських службовців. А відвідували його всі, хто хотів побавитися в більярд чи в шахи. По четвергах у ньому відбувалися партійні збори. Гайсин непогано грав у шахи, і поки що в Сонгороді його ніхто не міг перемогти. Але на цей раз до клубу завітав голова міської Ради трудящих з червоним бантом на широких грудях, якого болільники зразу підвели до Гайсина: