Отож я кажу, молоді — запальні, нервові, збудливі — в старшому віці вони стають бездумні, мляві і тупі. Безглуздо бодай на хвилю припустити, що вони можуть конкурувати з робітниками Нового Світу. Отварючений, звироднілий, отупілий люд гетто не зможе прислужитись Англії в теперішній боротьбі за промислове першенство в світі. Ані як робітники, ані як солдати не зможуть вони виправдати сподівань Англії, коли та в тяжку годину звернеться до них, своїх занедбаних синів; а якщо Англія зірветься зі світової індустріальної орбіти, то вони виздихають, як мухи в кінці літа. А в критичний для Англії момент, доведені до відчаю, вони можуть стати небезпечні і, мов дикі звірі, ринути бурхливим потоком до Вест-Енду, щоб відплатити за всі ті "благодіяння", що Вест-Енд вчинив Іст-Ендові. В такому разі вони ще швидше й легше згинуть від кулеметів та інших сучасних знарядь війни.
Розділ XX
КАВ'ЯРНІ ТА НІЧЛІЖКИ
Ще одне слово померхло, втратило традиційний романтичний ореол і все те, що надає слову привабності. Віднині слово "кав'ярня" викликатиме в мене які завгодно асоціації, крім приємних. Там, на іншому краю землі, досить було почути це слово, щоб переді мною постали цілі юрми історичних персонажів — відвідувачів кав'ярень, усіх тих дотепників і крутиусів, памфлетярів і відважних бандитів, богемної братії з Граб-стріт[47].
Та ба, на цім краю світу слово те вводить в оману. Ви гадаєте, кав'ярня — місце, де люди п'ють каву? Де ж пак. Тут ви кави не дістанете ні за які гроші. Правда, ви можете замовити її і вам подадуть щось таке, що має правити за каву, але ви, покуштувавши, спізнаєте прикру істину, що кавою воно й не пахне.
Яка кава, такі й кав'ярні. Забігають сюди переважно робітники, і таке тут все зашмароване та заяложене, таке неподобне, що, раз тут побувавши, втрачаєш всяку самоповагу. Скатертин і серветок нема й у заводі. Їдять серед чужого брудного посуду, і самі розкидають недоїдки по столу й на підлогу. В години напливу в таких забігайлівках я достоту човгав по кісточки в бридкій твані на підлозі, і коли спромагався тут їсти, то тільки тому, що був голодний, як вовк.
Як на запал, що з ним робітники бралися за страви, все це була річ нормальна. Їсти — природна потреба, і нема чого маніжитись. Робітник приносить сюди зажерливість дикуна і виходить, їй-бо, що далеко не наїджений. Коли ви вранці бачите, як хто по дорозі на роботу замовляє кухоль чаю (схожого, власне, на чай не більш, ніж на амброзію) і, витягши з кишені шмат сухого хліба, запиває його тим питвом, будьте певні, що цей чоловік має в шлунку не те, чого потребує, та й того не досить на цілий день роботи. А отже, будьте певні, що він, і тисяча його братів, не виконають ні кількісно, ні якісно тієї роботи, яку виконає тисяча робітників, що досхочу наїлися м'яса й картоплі і випили путньої кави.
Сидячи як волоцюга в каліфорнійській тюрмі, я діставав їжу й питво кращі, ніж лондонський робітник дістає в кав'ярні; а як був я чорноробом в Америці, то з'їдав за дванадцять пенсів такий сніданок, який британському чорноробові й не снився. Правда, він за свій заплатить тільки три-чотири пенси, але це співвідносне до того, що платив я, бо я заробляв шість шилінгів на кожні його два чи два з половиною. Зате я за день робив стільки, що йому сором було б і рівнятись. От вам і обидва боки медалі: робітник з вищим життєвим рівнем завжди зробить більше й краще, ніж робітник з низьким життєвим рівнем.
Матроси часом порівнюють службу в англійському та американському торговому флоті. На англійському судні, кажуть вони, мізерне їдло, мізерна платня, але робота легка; на американському — добре їдло, добра платня, але робота тяжка. Аналогічне можна сказати й про робітництво обох країн. Океанським лайнерам потужність і швидкість не дістаються задурно; те саме й робітникам. От, приміром, англійський робітник потрапляє до Америки. В Нью-Йорку він покладе більше цеглин, ніж у Лондоні, ще більше в Сент-Луїсі, а ще більше в Сан-Франціско[48]. Це все тому, що його життєвий рівень весь час підвищується.
Рано-вранці вздовж вулиць, якими робітники поспішають до праці, сидять численні жінки. Біля ніг у них — торби з хлібом. Робітники купують і купують його без кінця, і тут-таки їдять, на ходу, навіть не запиваючи сухого хліба чаєм, що можна дістати в кав'ярні за один пенні. Безперечно, робітник багато не напрацює на такому харчі; так само безперечно, що на цьому тратить і його наймач і вся нація. Від деякого часу державні діячі заповзялися кричати: "Англіє, прокинься!" Вони б виявили більше здорового глузду, якби заспівали трохи іншої: "Англіє, наїжся!"
Мало того, що їжа робітникова убога, вона ще й брудна.
Якось я стояв під м'ясницею і дивився, як гурт ощадних домогосподарок перебирає обрізки і зовсім нікчемні клапті яловичини й баранини — в Штатах такими покидьками годують собак. Я б не поручився за чистоту пальців цих господинь, як не поручився б і за чистоту кімнат, де вони живуть, а між тим вони мацали те м'ясо, розгрібали його й бабралися в ньому, силкуючись дістати за свої мідяки якомога більше. Я прослідкував за одним особливо гидотним шматком м'яса: його перелапало більш, як двадцятеро жінок, аж поки різник нав'язав його одній несміливій жіночці. Цілий день цю купу обрізків розбирають і підкидають усе нові; вони припадають вуличним порохом, їх обсідають мухи, а брудні пальці бабраються й бабраються в тій купі без кінця.
З візків цілий день продають на вулицях попсовані та підгнилі фрукти, і часто торгівці на ніч зберігають цей товар у своїй єдиній кімнатині, де спить уся сім'я. У цій хворобливій, заразливій атмосфері товар просякає міазмами людських тіл, а наступного дня його знову везуть на продаж.
Бідний робітник в Іст-Енді не має поняття про добре свіже м'ясо чи фрукти, — він взагалі рідко їсть м'ясо чи фрукти. Та й кваліфікованому робітникові — йому теж не хвалитися своїм харчуванням. Судячи з кав'ярень, що досить показово, — їм за все життя так і не доводиться пізнати смак справжнього чаю, кави чи какао. Ті помиї, ота бурдичка, що дають по кав'ярнях, різняться між собою тільки мірою розрідженості і ніколи бодай віддалік не нагадують те, що ми з вами звикли називати чаєм або кавою.