Не розуміючи суті подій, Віктюрнієн повівся так, що настроїв проти себе всю міську буржуазію. На полюванні в нього виникли неабиякі ускладнення, що внаслідок його нестриманості мало не закінчилися судовим процесом; за допомогою грошей Шенелю пощастило затерти справу, але він так і не зважився розповісти про це маркізові. Можна собі уявити, як би здивувався старий вельможа, довідавшися, що його сина хотіли судити за полювання на власних землях, у власних лісах та угіддях у часи, коли Францією правив нащадок Людовіка Святого35! Шенель вважав, що втаємничувати маркіза д'Егріньйона в ці прикрості надто небезпечно, бо хтозна, як би він повівся. Молодий граф утнув у місті й кілька витівок іншого роду. Шевальє називав їх "інтрижками", а в результаті Шенелю довелося дати посаг кільком дівчатам, які необачно повірили легковажним обіцянкам графа, що він візьме з ними шлюб. Загрожували молодому д'Егріньйонові й процеси за звинуваченням у звабленні неповнолітніх і, якби не втручання Шенеля, ці процеси, враховуючи суворість нинішніх законів, могли б закінчитися для Віктюрнієна вельми сумно. Здобувши кілька таких "перемог" над буржуазним правосуддям, звикнувши завжди виходити сухим з води, молодий д'Егріньйон уже не знав упину в своїх походеньках, переконаний, що суди страшні для простолюдинів, але не для нього. Те, що молодий граф вважав неприпустимим для "мужлаїв", для нього було цілком дозволеною розвагою. А тим часом кілька спритних пройдисвітів з табору прихильників дю Круазьє пильно стежили за його вчинками й поведінкою, вони доскіпливо вивчили його вдачу, відзначили його схильність зневажати нові закони й підкорятися лише правилам аристократичного кодексу. Шалапутне життя молодого вельможі давало їм привід переконувати народ, що наклепницькі вигадки лібералів — справжні викриття і що в основі урядової політики лежить прагнення відродити старий режим у всій його повноті. І які ж вони були задоволені, що завжди мали тепер напохваті бодай непряме підтвердження своїх звинувачень! Голова суду дю Ронсере, як і королівський прокурор, охоче йшов на всі поступки, що не суперечили його службовому обов'язку; він умисне заплющував очі на витівки Віктюрнієна даючи лібералам привід кричати про те, що влада надто поблажлива до дворян. У такий спосіб він розпалював ненависть до д'Егріньйонів, удаючи, ніби робить їм послуги. Цей зрадник своєї касти плекав думку проявити непідкупність у ту хвилину, коли у нього в руках будуть серйозні докази, і він зможе розраховувати на підтримку громадської думки. Порочні пристрасті графа лукаво роздмухували двоє-троє молодиків, які входили до його почту; всіляко йому догоджаючи, вони здобули його дружбу, лестили йому, в усьому з ним погоджувалися і підтримували в ньому віру в провідну роль дворянства — і це в часи, коли дворяни могли зберегти свій вплив лише за умови надзвичайної, принаймні півстолітньої обережності. Дю Круазьє сподівався, що потурання д'Егріньйонів згубним витівкам молодого баламута доведе їх до цілковитої вбогості, що їхній замок завалиться, а землі будуть частинами розпродані з торгів. Далі у своїх мріях він не заходив; він не вірив, як дю Ронсере, що рано чи пізно Віктюрнієн потрапить до рук правосуддя. Мстивим задумам цих двох людей неабияк сприяли надмірне самолюбство молодого д'Егріньйона і його постійна гонитва за втіхами. Син голови суду дю Ронсере Фаб'єн, сімнадцятирічний хлопець, якому роль підбурювача пасувала чудово, став одним з близьких приятелів графа і одним з його найлукавіших підлесників. Дю Круазьє оплачував цього спритного шпига і хитро навчав його, як слід розбещувати вродливого нащадка вельможного роду: він підсміювався, радячи йому всіляко підтримувати погані нахили своєї жертви. А Фаб'єнові дю Ронсере, який від природи був заздрісний, дотепний і схильний до софістики, навіть подобалося брати участь у подібній містифікації; він знаходив у ній одну з тих витончених розваг, яких так бракує в провінції людям непересічного розуму.
Від вісімнадцяти й до двадцяти одного року безтурботне життя Віктюрнієна коштувало бідолашному нотареві приблизно вісім-десять тисяч франків, причому ні панна Арманда ні маркіз про це й гадки не мали. Більше половини цих грошей було витрачено на припинення судових процесів, а решта пішли на вдоволення всіляких забаганок молодого гульвіси. З десяти тисяч франків, які складали річний прибуток маркіза, п'ять тисяч поглинали господарчі витрати; на утримання маркіза і панни Арманди, попри всю її ощадливість, ішло понад дві тисячі франків — отже, вродливому й самовпевненому нащадкові діставалося не більше ста луїдорів на рік. А що таке дві тисячі франків для молодика, який повинен з'являтися на люди в пристойному вигляді? Та на один лише одяг треба було не менше! Віктюрнієн виписував білизну, сюртуки, рукавички та парфуми з Парижа. Віктюрнієн захотів мати доброго англійського верхового коня, коня запряжного і тільбюрі. Адже їздив дю Круазьє верхи на англійському коні і в тільбюрі! То хіба можна допустити, щоб буржуазія затьмарила аристократію? Потім молодий граф зажадав грума, який би носив ліврею з фамільним гербом д'Егріньйонів. Хизуючись тим, що задає тон усьому місту й департаменту, всій молоді, Віктюрнієн ступив на шлях фантазій і розкоші, які так личать вродливим та розумним молодикам. А оплачував усе це Шенель, користуючись, правда, як старовинні парламенти, своїм правом умовляти, але робив він це з ангельською лагідністю.
"Добра він людина, але скільки в ньому занудності!" — думав Віктюрнієн щоразу, коли нотар затикав більшою або меншою сумою грошей якусь дірку в його бюджеті.
Будучи бездітним удівцем, Шенель у глибині душі мовби всиновив Віктюрнієна. Він щиро радів, бачачи, як син його колишнього хазяїна, вродливий і чепурний, з хлистом у руці, з трояндою в петельці, їде по головній вулиці міста, погойдуючись на високому сидінні свого тільбюрі й викликаючи загальну заздрість. Коли Віктюрнієн мав нагальну потребу в грошах — після програшу в Труавілів, у герцога де Вернея, у префекта або в головного збирача податків — і приходив у скромний будиночок на Кошарній вулиці до старого нотаря, який був для нього провидінням, то тихий голос, неспокійний погляд і скрадливі рухи молодого вельможі так впливали на Шенеля, що він тут-таки був готовий задовольнити будь-яку забаганку молодого гультяя.