— Ви не мстивий, ви добрий, невже ви так сильно нас ненавидите, що не захочете залагодити справу мирно? — сказав старий нотар.— Уже вранці молодий граф міг би опинитися на волі.
— Все місто знає про його арешт,— сказав дю Круазьє, що втішався своєю помстою.
— Це велике лихо, але якщо не буде суду, не буде доказів, усе можна затерти.
Дю Круазьє замислився. Шенель подумав, що він заглибився в якісь підрахунки, і в нотаря ожила надія, що йому вдасться здолати ворога, пробудивши в ньому корисливий інтерес — цей потужний двигун людського існування. В цю вирішальну мить з'явилася господиня дому.
— Ходіть сюди, пані, допоможіть умовити вашого шановного чоловіка,— сказав Шенель, усе ще стоячи навколішках.
Пані дю Круазьє поквапилася підвести старого нотаря; вона була приголомшена і здивована. Шенель розповів їй про суть справи. Коли шляхетна дочка управителя герцогів Алансонських про все довідалася, вона звернула погляд на дю Круазьє, очі в неї блищали від сліз.
— Ох пане, невже ви станете вагатися? — сказала вона.— Адже д'Егріньйони — гордість нашого краю.
— Та хіба про це йдеться? — вигукнув дю Круазьє і, підхопившись на ноги, знову став збуджено ходити туди-сюди по залі.
— А про що ж ідеться? — здивовано запитав Шенель.
— Ідеться про Францію, пане Шенель! Ідеться про нашу вітчизну, про наш народ, бо давно пора розтлумачити панам аристократам, що існує одне правосуддя й одні закони і для нас, і для них; що існують буржуа і існує дрібне дворянство, нічим за них не гірше, що й ми можемо притиснути їх до нігтя! Не годиться, полюючи за одним зайцем, витоптувати з десяток житніх ланів, не годиться ганьбити родини, зваблюючи бідних дівчат, не годиться зневажати людей, не менш гідних, ніж ви, не годиться безкарно знущатися з них десятками років; усі ці кривди нагромаджуються й потім обвалюються лавинами, що засипають і розчавлюють таких любих вам панів аристократів. Ви хотіли б повернутися до колишніх порядків, ви хотіли б знищити суспільний договір,— Хартію, в якій записано наші права...
— Ближче до суті,— сказав Шенель.
— Хіба не наш святий обов'язок — просвіщати народ? — вигукнув дю Круазьє.— Коли він побачить, що аристократа посадять на лаву підсудних, як і кожного, хто нечистий на руку, він протре очі й нарешті зрозуміє, на яких моральних підвалинах стоїть ваша партія. Він тоді зрозуміє, що прості люди, які дорожать своєю честю, варті більшого, ніж високе панство, яке вкриває себе ганьбою. Ми всі рівні перед судом присяжних. У цій справі я виступаю як захисник народу, як поборник законів. Ви самі двічі відштовхнули мене до народу спочатку відмовившись породичатися зі мною, а потім не допустивши у своє коло. Тепер ви пожинаєте те, що посіяли.
Ця промова налякала і Шенеля, і пані дю Круазьє. Добра жінка вжахнулася, бо чоловіків характер уперше постав перед нею у справжньому світлі, ніби раптовий спалах освітив не лише минуле, а й майбутнє, яке належало їм прожити. Здавалося, неможливо похитнути цього невблаганного месника. Але Шенель не збирався відступати навіть перед неможливим.
— Невже ви нездатні простити? Чи ви не християнин? — сказала пані дю Круазьє.
— Я прощаю, пані, як і Бог прощає,— на певних умовах.
— Які ж ваші умови? — запитав Шенель, у чиїй душі зблиснув промінчик надії.
— Скоро вибори, і я хочу, щоб усі ваші прибічники голосували за мене.
— Вони за вас голосуватимуть,— сказав Шенель.
— Я хочу,— провадив дю Круазьє,— щоб мене і мою дружину, хай і не з радістю, але принаймні люб'язно, приймали в себе маркіз д'Егріньйон та його близькі щоразу, коли нам захочеться туди прийти.
— Я не знаю, як цього домогтися, але вас прийматимуть.
— Я хочу у зв'язку з цією справою одержати від вас належно оформлену заставну на чотириста тисяч франків, щоб ви завжди були в мене під прицілом.
— Ми згодні,— сказав Шенель, досі не признавшися, що в нього при собі триста тисяч франків.— Але заставна зберігатиметься в третьої особи, а після сплати боргу й вашого обрання депутатом її має бути повернено д'Егріньйонам.
— Ні, її буде повернено після того, як вийде заміж моя племінниця панна Дюваль, у якої з часом, можливо, набереться чотири мільйони статку. При укладанні шлюбного контракту я і моя дружина призначимо цю дівчину своєю спадкоємицею. Вона вийде за вашого молодого графа,
— Ніколи! — відрубав Шенель.
— Ніколи? — перепитав дю Круазьє, сп'янілий від усвідомлення своєї влади.— В такому разі — на добраніч.
"Ох, і йолоп же я! — подумав Шекель,— Ну що мені варто було збрехати такій людині!"
І дю Круазьє вийшов з кімнати, задоволений, що поставив свою ображену гордість вище за всі вигоди; він натішився приниженням Шенеля, погрався долею знатного роду, на який покладало всі надії вельможне панство провінції, і наступив ногою д'Егріньйонам на горло. Він піднявся у свою спальню, залишивши дружину з Шенелем. Сп'янілий від тріумфу, дю Круазьє вважав, що перемогу здобуто, бо не сумнівався, що триста тисяч франків уже розтрачено і, щоб їх повернути, д'Егріньйонам доведеться продати або віддати в заставу свої маєтки; судовий процес здавався йому неминучим. Справи, пов'язані з підробкою документів, майже завжди залагоджуються миром, якщо повернуто суму, одержану внаслідок обману. Жертвами подібних злочинів стають, як правило, люди багаті, що рідко коли прагнуть довести необачного зловмисника до ганьби. Але дю Круазьє не збирався так просто відмовитися від своїх прав. Отож він ліг спати, переконаний, що його найзаповітніші надії близькі до здійснення — чи внаслідок судового процесу, чи в результаті запропонованого ним шлюбу,— і з приємністю дослухаючись до жалібного голосу Шенеля, що виливав свої печалі перед пані дю Круазьє.
Будучи глибоко релігійною католичкою, роялісткою і палкою прихильницею аристократії, пані дю Круазьє цілком поділяла погляди Шенеля на д'Егріньйонів. Тому вона почувала себе глибоко ображеною після недавньої сцени. Правовірна роялістка почула в усьому цьому злостиве виття лібералів, які, на думку її духовного наставника, прагнули знищити католицьку віру. Для пані дю Круазьє "ліві" втілювали 1793 рік з його заколотами та зітнутими на ешафоті головами.