— В усякому разі,— сказала вона,— якщо з Парижа приїдуть знамениті адвокати, процес може бути надзвичайно цікавим. Але справу, думаю, все ж таки встигнуть затерти ще на етапі попереднього розгляду, поки вона не перейшла в кримінальний суд. Безперечно, уряд докладе всіх таємних зусиль, щоб урятувати молодика, який належить до найвищої знаті і має таку коханку, як герцогиня де Мофріньєз. Тому навряд чи ми станемо свідками бучного скандалу.
— Одначе, пані, ви зайшли надто далеко у своїх висновках! — суворо мовив голова суду.— Невже ви гадаєте, що суд, який попередньо розглядатиме цю справу й ухвалюватиме вирок, керуватиметься якимись іншими міркуваннями, крім міркувань справедливості?
— Розвиток подій свідчить про протилежне,— сказала вона з лукавим натяком, дивлячись на помічника прокурора та голову суду, які відповіли їй холодним поглядом.
— Поясніть, що ви маєте на увазі, пані? — сказав помічник прокурора.— З ваших слів виходить, що ми не виконали свого обов'язку?
— Не надавайте ваги словам моєї дружини,— кинув Камюзо.
— Але хіба ваші слова, пане голово суду, не визначили наперед результату судового розслідування справи? — вела вона далі.— А розслідування ще й не починалося і ніякого вироку ухвалено не було.
— Ми зараз не в суді,— ущипливо зауважив помічник прокурора,— і до того ж ми все це знаємо й без вашого нагадування.
— Але королівський прокурор поки що нічого не знає,— відповіла вона, насмішкувато глянувши на нього.— Думаю, не сьогодні-завтра він повернеться сюди з палати депутатів. Ну й мороку ж ви йому підкинули! Я певна, він захоче виступити на суді сам.
Помічник прокурора насупив свої густі брови, і спільники прочитали на його чолі запізнілі сумніви. Потім запала глибока тиша, і тільки чулося шелестіння карт. Подружжя Камюзо, відчувши до себе таку холодність, поспішило піти, вирішивши не заважати змовникам.
— Камюзо, треба було тобі змовчати,— сказала дружина вже на вулиці,— Навіщо ти дав цим людям підстави думати, що ти не співчуваєш їхнім планам? Дивись, вони ще утнуть тобі лихий жарт.
— А що вони можуть? Я тут єдиний слідчий.
— Але хто їм перешкодить нишком звести на тебе наклеп і домогтися, щоб тебе зняли з посади?
В цю мить вони зіткнулися з Шенелем. Старий нотар упізнав слідчого. Великий діловий досвід підказав йому, що доля родини д'Егріньйонів перебуває в руках цього молодика.
— О пане, ви мені дуже потрібні. Я хочу сказати вам кілька слів. Пробачте мені,— сказав він пані Камюзо, відводячи її чоловіка вбік.
Як людина, добре обізнана з правилами конспірації, пані Камюзо залишилася стояти на варті, пильнуючи за будинком дю Круазьє, щоб негайно урвати розмову чоловіка з Шенелем, коли хто-небудь звідти вийде. Одначе вона слушно припустила, що вороги, мабуть, обговорюють ті міркування, які вона висунула, і тому з'являться не скоро.
Шенель потяг слідчого в темний закутень під стіною й зашепотів йому на вухо:
— Вам забезпечена підтримка герцогині де Мофріньєз, князя де Кадіньяна, герцогів де Наваррена, де Ленонкура, міністра юстиції, канцлера, самого короля — одне слово, всієї знаті,— якщо ви будете на боці д'Егріньйонів. Я щойно з Парижа, мені все стало відомо раніше, і я поїхав, щоб пояснити справу дворові. Ми розраховуємо на вас, і я збережу нашу розмову в таємниці. Якщо ж ви підтримаєте наших ворогів, я завтра знову поїду в Париж і подам його величності скаргу на упереджені дії представників місцевого правосуддя, бо чимало з них були сьогодні в гостях у дю Круазьє, їли й пили у нього всупереч закону, і взагалі вони йому близькі приятелі.
Шенель, якби це було в його спромозі, привернув би на бік д'Егріньйонів і самого Отця Небесного. Він не став чекати, що відповість йому слідчий, і прудко, наче молодий олень, помчав до будинку дю Круазьє. А дружина почала наполегливо розпитувати Камюзо, що саме повідомив йому Шенель, і той не витримав натиску, розповів їй про все, а вона раз у раз уривала його словами: "Ну, хіба не мала я рації, чоловіче?" — цю фразу жінки повторюють навіть тоді, коли не мають рації, хоча в таких випадках вона звучить у них з відтінком роздратування. Поки вони дійшли додому, Камюзо цілком визнав перевагу дружини, а також повністю усвідомив, яке то щастя бути її чоловіком: це, безперечно, провіщало подружжю приємну ніч.
Тим часом Шенель побачив своїх ворогів, які всім гуртом вийшли від дю Круазьє, і з тривогою подумав, що той, мабуть, уже ліг спати; це було б для нотаря великою невдачею, бо обставини вимагали від нього негайних і рішучих дій.
— Ім'ям короля відчиніть! — крикнув він слузі, що замикав двері дому.
Кілька хвилин тому він згадав ім'я короля в розмові з нікчемним, але шанолюбним слідчим, а тепер це слово знову зірвалося з його губ,— він сам не розумів, що каже, він був наче в маячні. Двері відчинилися, і нотар, як вихор, вдерся до передпокою.
— Ось що, хлопче,— сказав він слузі,— ти матимеш сто екю, якщо негайно розбудиш пані дю Круазьє і викличеш її сюди — мені байдуже, під яким приводом.
Коли Шенель увійшов до розкішної вітальні, яку дю Круазьє міряв широкими кроками, він уже встиг цілком опанувати себе. Кілька хвилин вони мовчки дивились один на одного, і в їхньому погляді відбилися всі двадцять років взаємної ворожнечі й ненависті. Один уже схопив за горло д'Егріньйонів, другий, наче лев, кинувся захищати їх.
— Смиренно вітаю вас, добродію,— сказав Шенель. — Ви вже подали позов?
— Так, добродію.
— А коли?
— Вчора.
— Ніякого іншого акту, крім наказу про арешт, не складено?
— Гадаю, що ні,— відказав дю Круазьє.
— Я прийшов домовитися з вами по-доброму.
— Суд уже зайнявся цією справою, розслідування почнеться негайно і зупинити його неможливо...
— Йдеться не про суд... Я прошу, щоб ви змилувалися над нами, я схиляюся до ваших ніг.
І старий Шенель упав перед дю Круазьє навколішки, благально простягаючи до нього руки.
— Чого вам від нас треба? Хочете, ми віддамо вам наші маєтки, наш замок? Беріть усе, але відмовтеся від свого позову, залиште нам тільки життя і честь. А я, крім того, обіцяю бути вашим слугою. Розпоряджайтеся мною, як хочете!
Дю Круазьє залишив старого стояти навколішках, а сам усівся в крісло.