— Давай ліхтарі, мнихало!
Муха Макар, весь мокрий, спотикаючись у борознах, нарешті наспів з^ліхтарями.
— Світи! — Голос старшого тракториста обривався від хрипоти.
Жовте світло заграло на блискучих, вишаруваних об землю частинах плуга: один кружальний ніж, як повний місяць, вихопився над самий гряділь і так тримався на зігнутій осі, а другий, зігнутий у совок, стирчав убік. У обох полиць теж були зім'яті лемеші.
— Що за чортяка? — здригнув плечима тракторист.
Муха Макар присвітив у борозну. Там, мов вивернута в калюжі туша кабана, лежав укритий мохом важкий камінь.
— Таки вивернули? — задоволено констатував уголос Муха.— 3 кінця віку лежав!—Але, зирнувши на плуга, він зітхнув.— Я ж тобі кричав: "Соб верни!" Може, іще що? — і присвітив до зачіпного кільця, де. стирчала його чока.— Бач, моя-таки витримала.
— Чорти б тебе взяли з твоєю чокою,— подякував йому тракторист.— Тобі казано — патичок, і нічого б не трапилося: тріснув би тільки — і все.
Муха Макар винувато закліпав своїм оком.
— А Гриша вже скінчив оранку.
— Світи сюди!
— І ми скінчили,^ відповів йому учень.— Це вже повертали на останній борозні.
Тракторист оглянув машину, завів мотор і почав уважно вслухатися в її видихи. Муха Макар теж наставив ухо, але й без цього було чути, що робота в картері йшла стрибка-, ми: на кожному четвертому такті чувся якийсь сухий удар. Муха Макар тривожно зирнув на тракториста, той морщив чоло і з кожним четвертим ударом, ніби від болю, кривив свої засмаглі вуста.
— Гонок,— сказав він.— Це ще нічого: додому доїдемо і на трьох,— і натиснув педаль. Машина здригнулась і рушила до табору.
Муха Макар дріботів поруч. Він був і радий, що закінчили оранку, і в той же час за серце брав жаль до машини, що, як і він колись у Карпатах, стривожила собі нутро. Зустрівши біля табору ланового, він промовчав про неприємну пригоду, а попростував зразу до діаграми змагання. Там уже стирчало над всіма троє помережаних патичків. У темноті з ріллі, наближаючись, деренчали на холостому ходу решта плугів. Муха Макар взявся за обструганий патичок і висмикнув його найвище.
— А оце бачили? Ми навіть каміння, що з кінця віку лежало,— але враз спохватився: — Тоісь, я кажу, тепер собразуйте самі, а я буду шабашувати,— і заторохтів цеберками.
Біля десятої години валка, уквітчана факелами, на чолі з трактором, що неймовірно чадив, повертала додому. Муха Макар сидів,тепер на возі, бо "парниіііка молодий" на трактор його вже не пустив. Собі це Муха Макар пояснив тим, що машина і без того хвора, але коли на околиці Сурган-Балки Волосожаром засвітилися теж факели і коли він зрозумів, що це їх вийшли зустрічати яснозорянії, йому знову захотілося улестити тракториста.
— Факел, це ж просвещеніє темноти! — викрикував він, поспішаючи за трактористом,—Попереду треба, а я з ним аж на гар'бі.
— Геть від колеса! — похмуро відповідав "парнишка молодий".— На чоку свою сідай та й скакай попереду.
Муха Макар хотів образитись, але в цей час на шпилі показалася, теж заквітчана факелами, валка, і звідти летіло: "Грими, грими, могутня пісне" 4. Ясно, що це спускалася перша бригада, з якою була його дружина. Муха Макар засмикався:
— Спережає? Та нажми, парнишка, нажми! — благально закричав він до тракториста.— Я вже не сідатиму, бери йогодзрма: і так ноги пересидів.
Але тракторист — "парнишка молодий" — вирішив, мабуть, остаточно зіпсувати йому настрій. Він знову почав торочити про,чоку, аж врешті не закінчив:
— Почекай, що ще голова колгоспу скаже.
Муха Макар сердито двигнув ногою сухореброго пса, що по його п'ятах шкутильгав на трьох ногах, потім непомітно відстав від трактора і вмостився знову на гарбі.
Тракторист, "парнишка молодий", свого таки доскочив: урочистий настрій у Мухи Макара поволі змінився на гнітючий страх, що вся відповідальність за поломку плуга й трактора може впасти на нього, і тому він уже не чув ні пісень, що їх заводили орачі, ні слів голови, колгоспу, який виїхав їм назустріч.
Щоб хоч не сьогодні ставати до одвіту, він потайки зліз з гарби, передав хлопійкові факел і поза валкою поплентався додому.
Перед своєю дружиною Муха Макар, схожий тепер на курку, що її зігнали з сідала, виправдувався щосили, на-рещті поскріб свою міллю побиту борідку і запитав:
— А ти якого настроєнія напроти того, щоб і тракторист відповідав, бо ж я негодящий, созреніє неповне маю.
— Я такого настроєнія, щоб ти, одоробло, лягав уже спати та не морочив мені голови. Начальник!—скривила вона губи й дмухнула на лампу.—Лягай спати, ногам, мабуть, дісталось.
Муха Макар покірно пішов до ліжка.
Подвір'я колгоспу "Ясні зорі" містилось у другому кінці вулиці, яку наскрізь бачив з свого двору Муха Макар. Він, чекаючи кожну хвилину посланця з правління, сів цюкати дрова, що їх тягали.з садка до дровітні його діти. Коли на вулиці з'являлась якась постать, Муха Макар переставав цюкати й зорив за нею, аж доки вона не минала воріт.
— До школи, мабуть,— говорив він— тоді до себе.
— Куди пішов? — питав уже в дітей.
— На Караванове подвір'я.
— Значить, до школи,— говорив з полегшенням, знову плював у долоні і знову цюкав.
По обіді він знудився від очікування й вирішив піти побалакати сам.
— От і товариш Муха,— зустрів його голова колгоспу Піддубний,— а ми тільки що хотіли по вас посилати.
У кімнаті біля столу стояли старший тракторист і слюсар з ремонтної майстерні і вертіли в руках якусь замащену стальну планку з вушками на кінцях. Муха Макар у надрубаних халявах винувато затупцяв на місці. Голова колгоспу Піддубний був один із двадцятип'ятитисячний, що їх партія послала в допомогу селу. До роботи він ставився по-заводському — чітко і запопадливо.
— Значить, нічого не можна вдіяти? — звернувся він до-слюсаря.
Слюсар повертів стальну планку й відповів:
— Розігнулася верхня голова — і стяжний гвинт розірвався; коли б ще був дірбон, можна було б попробувати. Я ще дивуюсь, як воно гонка не розірвало, а то б тоді ще й покришку блока, й картер рознесло.
Муха Макар із цих балачок зрозумів тільки, що покалічена стальна пластинка з вушками була з трактора, який вчора на межі вивернув камінь. Він ще більше зніяковів.