Ляск у долоні, зірвавшись з-за столу, вкрив залу, а Муха Макар переможно зирнув униз і знову зустрівся з важким і тривожним поглядом Караванових очей. Поруч нього стояв Босявка і щось шепотів тому на вухо. У Мухи все сплуталося в голові. Він забув навіть, на чому зупинився, і, ще дужче витягнувши тоненьку шию, уже закричав так, ніби під ним тріснула крига на ставку.
— Тільки ж, товариші, і про себе скажу, був і я бідняк з пролетарським уклоном, але тепер, коли маю коня, Совєцька власть должна мені снисхожденіє зробить і дати самому похазяйнувати хоч рік.
— Правильно,— крізь зуби пустив Караван.
— Що ти верзеш? — залементували інші.— Дудка ти куркульська.
— Правильно каже,— зноау буркнув хтось .біля Каравана.— Нехай голота йде до колгоспів.
В рядки покладені червоні обличчя миготіли, гуркотіли і кричали так, що Макар не міг нічого зрозуміти. Він ніколи не сподівався, щоб його промова могла зняти такий лемент. Підбадьорений голосом з кутка, де стояв Караван, він не крикнув, а вже писнув:
— Всякий пташок хочеть на волю!
Голова сільради ніяково поглядав на президію і уперто бив дзвоником по столу, а в залі все ще гуркотіли:
— Геть його до біса! Підголосок!
— Ах ти, старий песиголовцю,^ почув Макар нарешті знайомий голос своєї дружини,—що ж то ти верзеш? Зви-няйте за вираженіє слова — бреше він, і коня в нього ніякого немає. Не слухайте. Буде воно так, як я кажу. В комуну пишіть!
— Хоч би в соз, і то добре,— перекричав її старенький дідок.
— В комуну! На біса соз! — погрозливо вже кричала вона.— Щоб потім знов бамаги ламать!
Муха Макар уже був відступив назад, але, згадавши Караванові слова, він знову смикнувся до столика і затряс кулаком:
— Як я не дєйствітельний уже, так ти хочеш, щоб тебе усуспільнили, парубків призначили!
Голова сільради, одбивши держачок од дзвоника, стукав уже кулаком і кричав:
— Товаришу Мухо! Громадянине Мухо! — аж доки той не гукнув:
— Я вже скінчив. Хай живе комуністичеськоє движеніє! . Один трубач рявкнув у трубу і, не підтриманий рештою,
розгублено замовк.
Ще більший лемент зчинився, коли слова попросив Караван. Доки розкладені в рядки голови викрикували на різні голоси "куркуль", "десятипроцентник", "не давайте", "дайте", він, держачи в руках клапоть паперу, виліз уже до столика і розмірено й покірно почав говорити:
— Ви мене знаєте.
— Як облупленого,— вставила бабуня, закутана в хустку з вушками на голові.
— Сумою я не багатий, денежного капіталу не маю, Совєцькую власть уважав і образи на погореніє невірникам пожертвував.
"Та не всі",— подумав Муха Макар.
— Чужим трудом не любив користатися.
"А все більше з'десятого снопа",— хотів уставити Муха, але зараз він увесь тіпався від хвилювання і бажав лише одного — щоб Караван скоріше підтримав його пропозицію,— і тому мовчки слухав, як той розмірно й покірно вів далі:
— А тепер я такого мнєнія, щоб усе моє господарство на комуну одписать, аби тільки вона дала мені обезпеченіє. А з таких, як Муха Макар, комуна хліба не їстиме, хоч би ми й прийняли його. Оце й заявка моя, щоб вписали мене до созу.— І подав білого папірця до президії.
Муха Макар, як крильцями, тріпонув своїми полами, бринькнув пальцями по вусі і очманіло втупився єдиним своїм оком у Каравана. Але той, не озираючись, розмірно й покірно сходив уже з помосту під справжній рев, що зчинився у залі.
Муха Макар не міг зрозуміти, що сталося. Він тільки відчував, як стривожене в Карпатах його нутро нестерпуче занило, і все, що говорилося й творилося потім, доходило вже до нього, як крізь глуху стіну. Очунявся він трохи, коли почув знову знайоме слово "муха", його повторювала старенька бабуся, зав'язана теплою хусткою з вушками на голові:
— Аж тіпається у мене все всередині,— говорила вона крізь ядуху.— Бамагу Караван подає. До комуни його прийміть. Шкуру овечу надів. Та в тебе ж вовчий хвіст усе життя буде видно позаду! — Вушка на теплій хустці стрибали в неї над головою, як у зайчика.
Нарешті вона взялась у боки і, обернувшись у куток, де стояв Караван, погрозливо закричала:
— Ух, ти ж, лобуряка, скільки на тебе поту пролито, а тепер ще й "обезпеченіє"! Та спасибі скажи, коли тебе живого випустять. У потилицю його, товариші! Бачите, як обплутав Макарця? Як павук муху: що той на нього все життя робив, так він тепер кака, а я гарний, бо денежний капітал маю. Брешеш, не вдасться обдурити! Макар хоч і дурний, та не вашої павучої породи. Розірвемо-таки ваше павутиння і звільнимо мух від павуків!
Знову голосно ревли труби, знову підвищувались і знижувались рядками розкладені червоні обличчя, потім вони заскакали і безладно покотилися до дверей. Викотився разом з ними під темне небо і Муха Макар.
Сірими плямами натовп, на різні голоси обзиваючись, мов у весільному поїзді, повернув за ріг і попростував у поле на пагорок, де, вискочивши із села, в струнких тополях стояла церковка. Вітер налітав з гори на село, крутив хмарами, одривав поли у кожухів і стирав із уст слова. Муха Макар спотикався разом з іншими. Єдине його око запливло від вітру сльозою, і він ще ніколи не відчував себе таким дрібненьким, немощним і скривдженим. Його брала обида на Каравана, що наперед, видно, знав усе і пішов на такий глум, а разом повів, мов Христа на Голгофу 3, і його, що все життя працював за десятий сніп.
— Не скорився він, бреше,— гомонів до себе Макар.— Знає він щось, знає. Заступника жде.
Крізь тупіт і гомін Муха почув попереду бубоніння і впізнав розмірений і тепер потайний Караванів голос:
— Ще й на кутні будуть сміятись.
Лише зараз Муха Макар уторопав, що він разом із іншими простує на майдан до церкви, куди простували члени щойно закладеного колгоспу.
Біля церковної брами стояв агроуповноважений з колишніх Караванових наймитів і голосно вигукував:
— Товариші, розпочнемо нове життя в новому клубі. Піп все одно утік, а чого вона пустуватиме. Хто ще не заг писався — ідіть у колишню церкву, там закінчимо списки і там же обсудимо план.
Тихо закапав холодний і пронизливий дощ.
Муха Макар безпорадно озирнувся.
Оркестр переможно гримів уже в ограді церкви, і останні постаті зникали за її брамою.