Муха Макар і його помилка

Сторінка 4 з 16

Панч Петро

Зранку Сурган-Балка заквітчалася прапорами. Серед сірого неба, землі й хат червоний кумач привітно тріпотів на тоненьких дрючках навіть по глухих закутках. Проти сільбуду, над трибуною, теж маяли па вітрі прапори, а через усю стіну сільради висів лозунг: "Вітаємо культпохід — стимул до суцільної колективізації".

Муха Макар не зміг добитися пуття, з якої нагоди так по-святковому прибралося село, і вирішив сам: "Якась агітація буде".

— Мабуть, мені теж сьогодні доведеться балакати,— сказав він уже до своєї дружини, що навіть долівку у хаті посипала жовтим пісочком.

— Ти б краще других послухав,— відповіла вона йому,— а то від твоїх балачок і розумний стане дурнем.

Муха Макар хотів сказати своїй молодичці, що він остаточно вирішив з конем, але після такої атестації прийшов до висновку, що в жінки волос хоч і довгий, та розум короткий, і тому вирішив, що надалі буде сам вести цю справу. Було тільки незрозуміло для нього, чи може він, названий ініціатором, не вступати до колгоспу. Про це можна було довідатися на зборах, що на них уже загадували виконавці, і тому, пообідавши все тою ж юшкою з картоплі, Муха Макар натяг кожух, притиснув рукавами поли до підведеного живота і вирушив на другий куток, до сільбуду.

Надворі не по-зимньому гуляв вітер. Він кидався з гори на село, надував хмари, задирав пір'я курей і шарудів по вулиці піском. З тої ж самої гори спустився в село поїзд тачанок. Муха Макар їх побачив, коли з них вийшли люди і з оркестром попереду теж попростували до сільбуду. Таку музику він бачив тільки в сибірських гренадерів, що з ними поруч воював у Карпатах "за віру, царя й отечество". Грав справжній духовий оркестр. Муха Макар частіше зашкрьобав мозолястими чобітьми по шкарубкій землі і. плутаючись у довгих полах кожуха, прибіг до сільбуду, коли вже від трибуни усі валом посунули в клуб.

Зопрівши від натуги, він протиснувся нарешті всередину, але що творилося на сцені, біля якої гриміла вже музика, він, як не витягав шию, побачити нічого не міг; спереду стояла глуха стіна широких спин. Муха навіть навшпиньках ледве діставав до пліч. З трудом розбирав він і слова голови сільради. Почув уже від других: "Письменників до президії",— і ляскання долонь змішалося з музикою. Потім хтось його штовхнув під бік і сказав голосно:

— Ось він, Муха Макар!

У нього тьохнуло всередині, і він відчув, як занило стривожене у Карпатах нутро. Що саме трапилося, Муха не уяснив ще собі, але його власне прізвище було сказане на всю залу так голосно, як колись вичитували тільки куркулів та експертників, коли доводили їм до двору план. Знову знявся ляск долонь, і знову хтось штовхнув його в бік.

— Лізь! До президії кличуть!

Біля самої сцени він наткнувся на Каравана; той придержав його за рукав і шепнув на вухо:

— Ти не чув, чи Босявка записався до созу?

— А то що?

— Сватається до буланого.

І, ніби тільки він прикурив цигарку, спокійно відвернувся від Макара.

На маленькій забрудненій сцені, де під стінкою висіла розписана білими смугами синя таша, Муха Макар забився у самий куток. Перший раз він бачив з підмостків таку силу голів. Від густого спертого повітря і без того маленькі лампочки ледве дихали, і тому нікого не можна було упізнати. Не голови, а ніби дині на баштані. Проте він відчув на собі чийсь погляд і, зирнувши вниз запорошеним оком, зустрівся з парою допитливих і важких Караванових очей. У кутку стояло ще душ вісім десятипро-центників. Муха Макар зніяковів, бо відчував себе зовсім не винним у тім, що за оратора і ініціатора викликали до столу його, і малописьменного, і на зріст дрібного, і, правду кажучи, бідного, а не Каравана, що міг би всіх тут покрити своєю сумою..

— Що ж,, як минулася ваша власть,— мало не вголос сказав він, одводячи око до столу.— Я ж тут при чім? А про коня як умовилися, так і буде, аби ти додержав слова.

Доки він був зайнятий своїми думками, секретар рай-парткому встиг уже зробити більшу частину доповіді. Муха спіймав тільки останнє:

— На сьогоднішній день по Сурган-Балці записалося до колгоспу вже шістдесят три проценти населення. Ми певні, незабаром їх буде і всі сто, за винятком, звичайно, найлютіших і найхитріших ворогів революції — куркуяів. Товариші, бували різні революції на світі, але подібної до тої, що шіраз творите ви, ще не знає світова історія; і глуха колись, затуркана Сурган-Балка стає предметом подиву наймудрі-ших соціал-зрадників і предметом захоплення робітників і селян від Нью-Йорка до Яви. На порозі нової доби я вітаю Сурган-Балку в ім'я культпоходу, що в ньому взяли участь виїзна редакція газети "Червона зірка", загін Червоного Хреста, представники РСІ 2, юристи, агрономи, книгоноші, кіно і, нарешті, наші пролетарські письменники, що не тільки словом, а і ділом хочуть допомагати колективізації.

Покладені рядками голови селян засовалися, закивали і шепотом, і ляском укрили останні слова.

Муха Макар тільки тепер збагнув, на яке урочисте свято він потрапив. Кінці зашкарублих його пальців, що роз-чепіркою лежали на колінах, задріботіли разом з рештками зубів.

— Хай живе суцільна колективізація Сурган-Балки і її проводир — Комуністична партія! — нарешті викрикнув секретар райпарткому.

Гучно гримнула музика, загриміли стільці, в ря^ покладені червоні обличчя разом підвищилися. Муха Макар теж підвівся і, захоплений такою до ладу пригнаною промовою секретаря, не помітив, як покладені в ряд червоні обличчя знову знизилися, а біля червоного столика з боку сцени уже стояв Бугрій з далекого селища і говорив:

— Доки жив я лобурякою, і чути не доводилося мені, що то воно за культура така. Та й часу не було. Почув я тільки в нашій комуні "Червона нива". А тепер не тільки чую, а й бачу ось гостей!

Він повернувся до президії і якось несміливо, підвівши догори руку, закінчив:

— Хай живе наше письменство, і нехай наша культура живе!

Заздрощі розібрали Муху, і він у звуках "Інтернаціона-ла", навіть забувши-спитати дозволу, смикнувся до столика і вже за спиною почув:

— Слово має товариш Муха.

— Товариші! — Він витяг шию, набрав повітря і крикнув уже з пищиком у голосі: — Товариші, я теж мушу сказати, що до колективу, конешно, треба всім приставати, потому як буржуї говорять: "Треба йти на них війною, бо як тільки Совєцька власть п'ятирічку за чотири роки спол-ннть,— біда нам буде!"