Кожне нове місце, яке відвідував Кікі, здавалось йому набагато кращим за блюдцеподібну Гору Жвак, і він поклав собі знайти найкращу країну з усіх, щоб оселитися там назавжди.
В Країні Ів Кікі знов обернувся на хлопчика, бо міста й села лежали тут близько одне від одного і було легко мандрувати по них пішки.
Надвечір він підійшов до гарненького трактиру і спитав господаря, чи можна тут попоїсти та переспати.
— Можна, коли маєш чим заплатити, — сказав трактирник. — А якщо в тебе немає грошей, то йди собі під чотири вітри.
Це здивувало Кікі, бо в Країні Оз не існувало грошей. Там кожен міг брати безплатно все, що йому було треба. Так чи інакше, а проте хлопець не мав грошей і змушений був шукати гостини десь в іншому місці. Заглянувши крізь розчинене вікно в одну з кімнат трактиру, повз яку він проходив, Кікі раптом побачив дивну картину. За столом сидів якийсь дідуган і перебирав пальцями цілу купу золотих кружечків. "Оце, мабуть, і є гроші, — подумав Кікі. — І, певне, на один з тих кружечків можна купити вечерю й постіль на ніч".
Не довго думаючи, він обернувся на сороку і, влетівши у вікно, схопив один золотий кружечок у дзьоб. Після цього він прожогом випурхнув надвір, так що старий навіть не встиг похватитись. Звісно, що дідуган, якого так нахабно обікрали, нічого не міг удіяти. Він не наважився залишити купу золота, щоб погнатися за сорокою. А поки він складав золото в калиту, та поки засунув калиту в кишеню, птах-грабіжник уже зник з очей, і його марно було б шукати.
Кікі Ару полетів до купи дерев і, впустивши монету на землю, знову обернувся на хлопчика. Потім він підняв гроші й поклав їх собі в кишеню.
— Ти пожалкуєш про це! — раптом почувся тоненький голосок у нього над головою.
Кікі поглянув угору й побачив горобця, що примостився на гілці й уважно стежив за ним.
— Пожалкую про що? — запитав Кікі.
— О, я бачив усе! — закричав горобець. — Я бачив, як ти помітив золото у вікно, а потім обернувся на сороку й обікрав бідолашного дідуся. А ще я бачив, як ги прилетів сюди й знову обернувся на самого себе. Це чаклунство, а чаклунство зле й незаконне. До того ж ти вкрав гроші, а це ще більший злочин. Колись ги пожалкуєш про це!
— А мені байдуже, — відповів Кікі Ару, нахмуривши брови.
— Ти не боїшся бути поганим? — запитав горобець.
— Ні, я не думаю, що був оце зараз поганим, — сказав Кікі. — Та якщо це так, я дуже радий. Я ненавиджу добрих людей. Я завжди хотів бути злим і поганим, тільки не знав, як це зробити.
— Ха, ха, ха! — засміявся хтось позад нього грубезним голосом. — Оце по-моєму, хлопче! Я дуже радий, що зустрів тебе. Дозволь потиснути тобі руку!
Горобець сполохано цвірінькнув і полетів геть.
Розділ третій
Двоє поганих
Кікі обернувся й побачив біля себе якогось чудернацького дідка. Цей дідок не міг стояти прямо, бо на спині в нього випинався горб. У старого було товсте тіло й тонюсінькі ніжки та ручки. Велике кругле обличчя майже повністю ховалося в кущистій сивій бороді, яка спадала кошлатими пасмами аж до самих п'ят. На голові у нього стирчав віхоть такого ж самого білого волосся. Брудносірий одяг щільно облягав недоладну постать, а кишені віддувались, неначе були чимось до краю наповнені.
— Я не бачив вас тут, — сказав Кікі.
— А мене тут і не було, поки не з'явився ти, — відповів чудернацький дідок.
— Хто ви? — запитав Кікі.
— Я Злючка-Закарлючка, що довгий час був королем усіх гномів. Але мене вигнали з власної країни і зараз я просто блукаю по світу.
— За що ж вас вигнали? — поцікавився хлопчик-мрійник.
— А тепер у моді виганяти королів. Я був дуже гарним королем — для себе, звичайно, — та жалюгідні людці з Країни Оз не давали мені спокою. І я змушений був зректися престолу.
— Що це значить?
— Це значить, що мене вигнали, потурили, дали мені по шапці. Але поговоримо про щось приємніше. Хто ти і звідки сюди прийшов?
— Мене звати Кікі Ару. Я жив на Горі Жвак, що в Країні Оз, а тепер мандрую, як і ви.
Король гномів кинув на нього хитрий погляд.
— Я чув, що ота пташка казала, ніби ти обернув ся спочатку на сороку, а потім знову став сам собою. Це правда?
Кікі завагався, але не знайшов причини відмовлятись. йому здавалось, що так він покаже себе важливою особою.
— Так, це правда, — сказав він.
— То ти чаклун?
— Ні, — заперечив хлопчик, — я тільки знаю, як перевтілюватись.
— О, це теж неабияке чаклунство, — заявив старезний Злючка-Закарлючка. — У мене самого було кілька гарненьких чарів, але мої вороги позбавили мене їх. То куди ж ти зараз прямуєш?
— Я йду в трактир повечеряти й переспати, — сказав Кікі.
— А в тебе є гроші? — запитав гном.
— Є один золотий кружечок.
— Ага, той, що ти вкрав! Дуже добре. І до того ж ти радієш, що ти злий і поганий. Це ще краще! Ти мені подобаєшся, хлопче, і я піду в трактир разом з тобою, якщо пообіцяєш не замовляти на вечерю яєць.
— Ви не любите яєць? — запитав Кікі.
— Я боюся їх, вони небезпечні! — здригнувшись, сказав Злючка-Закарлючка.
— Гаразд, — погодився Кікі. — Я не замовлятиму яєць.
— Тоді ходім, — сказав гном.
Коли вони зайшли в трактир, господар похмуро глянув на Кікі і буркнув:
— Я ж сказав, що не дам тобі ні крихти без грошей!
Кікі показав йому золотий кружечок.
— А ти чого? — запитав трактирник, обернувшись до Злючки-Закарлючки. — Гроші маєш?
— Я маю дещо краще, — відповів старий гном і, вийнявши торбинку з однієї з численних своїх кишень, висипав на стіл цілу купу сяючих коштовностей — діамантів, рубінів, перлин.
Після цього хазяїн трактира став дуже ввічливим до подорожніх і дав їм смачну вечерю. Коли вони їли. хлопчик-мрійник запитав свого нового знайомого:
— Де ви взяли так багато коштовностей?
— Гаразд, я скажу тобі, — відповів гном. — Коли жителі Країни Оз забирали в мене моє королівство,— а забрали його тільки через те, що воно було моїм і що я хотів пристосувати його до себе, — вони сказали, що я можу взяти з собою стільки оцих коштовних камінців, скільки понесу на собі. От я й наробив на своїй одежі безліч кишень і набив їх ущерть. Коштовності — дуже хороша штука, коли вони супроводять тебе у мандрах. За них можна купити що завгодно.