— Ходімо зі мною...
Ви йдете до якогось великого темного будинку, заходите в кімнату, розкішно вбрану килимами й квітами, п’єте вино і слухаєте італійців. Ти починаєш потроху розуміти, що це пастка, сон, міраж. Дівчина присувається ближче, обіймає тебе, цілує. Ти збуджений. Тебе охоплює бажання. Ти начхав на обман, на пастку, на блакитну троянду, яку в тебе вкрала ця повійниця. На сон, врешті-решт на родину, тільки б вдовольнити свою хіть, але...
Не можеш!
Не можеші НЕ МОЖЕШ!