Уже зовсім смеркло. Мовби сині тіні рухалися по темній кімнаті. Грот маячів сірою плямою. Ніс, ідучи правим галсом, вів човна просто до виходу в море. Попереду, попід правим берегом, він набачив одного човна з першої групи.
Тут він почув, як забахкав, заводячись, двигун. Спершу з перебоями, потім рівно, на повну потужність.
— Йдуть за нами,— голосно мовив Стоун.
— Підемо попід берегом. Але тримайте, не попускайте,— сказав Ніс про вітрило.
— Підійдемо до того човна. Заберемо Енгеса,— сказав Стоун.
— Він повинен допомагати Талосові.
!— Але ж його спіймають. Вони йдуть за нами.
— Дарма, втечуть. А Талосові він зараз дуже потрібен.
■— Підходьте до них,— повторив Стоун.
— Ні. Я йому скажу, щоб він тримався попід берегом.
— А цей хлопчисько хоч уміє керувати човном?
— Це в нас уміє кожен чоловік,— сердито відказав Ніс.
Обидва човни йшли майже навстріч один одному. Чути було рівне гудіння моторки. Вона була вже недалеко. Талосів човен уже майже порівнявся з ними. Він ішов до протилежного берега довгої і широкої Су-лійської бухти. Між човнами було щонайбільше ярдів сто.
— Талосе! — гукнув Ніс.
— Зараз ми повернемо,— озвався Талое.
— Правуй до берега,— сказав йому Ніс.—> Тримайся якомога ближче.
— Я піду за тобою,— сказав Талое.
— Ні. Іди як ідеш. Вони вже близько. Чуєш?
— Так. Але так буде надто довго,— сказав він.—' Я завертаю.
— Коли хочеш жити, не роби цього. Іди до берега. А далі попід берегом.
— А твій австралос розбирається у вітрилах?
— Ні.
— Мій теж ні. Звідки вони такі взялися?
— Звідти, де немає моря.
— Не розумію таких — зовсім темний народ! Скажи цим австралос, що я їх все одно поважаю.
— Скажу. Але ти тримайся попід берегом.
Ніс згадав, як вони робили, перевозячи зброю. Намагалися ніколи не виходити у відкрите море. Трималися попід берегом. Ховалися в його тіні. Робили короткі галси. Ніколи не тікали від моторки. Весь час короткі галси попід берегом. І ховалися. Ховалися.
— Ну то як воно там? — гукнув Бернові Стоун.
— Та гаразд, якщо тільки цей вражий грек знає, що робити,— відповів Берк.
— Ми йдемо до різних берегів,— сказав Стоун.
Тепер уже доводилося кричати. Стоун підвівся.
Човни розходилися щораз далі.
— Ви будете приставати до берега?
— Ні,— гукнув Стоун.— А ти пильнуй, щоб він тримався ближче до берега.
— А ви ж куди?
—■ До другого берега.
— Бувайте! — гукнув їм Берк.
— Бувайте! — гукнули вони у відповідь.
І Берк із Талосом щезли в далині широкої Сулій-ської бухти.
Моторка наближалася, рівно вистукуючи дизельним двигуном. Ніс трохи завернув і йшов тепер майже прямо до протилежного берега. Він раз у раз озирався, чи не видно моторки.
— Не бачу,— сказав він Стоунові.
— Десь недалеко. Я її чую.— Стоун вільною рукою намагався перевернути пораненого грека на спину.
— Попустіть трохи,— сказав йому Ніс.
Стоун попускав вітрило, доки Ніс сказав, що годі.
Повіяв свіжий бриз. Він дужчав, що ближче вони підходили до виходу з бухти. Воду дрібно морщило, вони гойдалися на хвильках, нетерпляче дожидаючи справжнього вітру, щоб дістатися якомога ближче до берега.
Ніс і далі тримав цей курс, доки вони опинилися в тіні високого берега. Потім він змінив галс. Вони тепер ішли попід самим берегом до мису, за яким уже починалося відкрите море.
Моторка йшла серединою бухти. Вони не бачили її, бо місяць зайшов, а чорна тінь від берегів поглинала все довкола.
Ніс ішов небезпечно близько від стрімкого берега, роблячи короткі галси, раз у раз гукаючи Стоунові перевести грот.
— Мабуть, вони погналися за ними,— сказав Стоун. Він думав про Берка, що плив у Талосовому човні до другого берега за якусь милю звідси.
Постукування двигуна почало стихати.
— Якщо він триматиметься берега, їх не знайдуть.
— Звичайно. Тільки чи триматиметься?
— Не знаю,— сказав Ніс.
Він оглянувся, але побачив тільки береги затоки, що дедалі вужчала і губилася в темряві. Він повернув човен на кілька румбів до вітру, готуючись обігнути мис і вийти у відкрите море. Він думав, де воно — те село Літтос. Туди Талое повезе Берка, якщо виплутається з цієї халепи. Там живе Хаджі Міхалі. Він усе ще думав про це, коли обходив мис, а обійшовши, поплив уздовж морського берега.
Куди — він не знав. Поки що просто якомога далі від моторки.
Розділ п'ятнадцятий
Поранений грек отямився, коли вони знову проходили повз Сулійську бухту. Вони мали повернути на захід уздовж берега. Але Ніс не хотів іти на захід, бо знав, що це привело б їх до Фаестоса. А Фаестос — то таке місце, до якого він не хотів підходити й близько. То було досить велике місто. Він вирішив зачекати світанку в морі, сподіваючись зустріти другий човен з Талосом і Берном.
Саме тоді грек прийшов до тями.
— Це мій човен? — спитав він.
— Твій,— відповів Ніс. Він і Стоун були досить здивовані. Вони саме збирались поглянути, чи цього грека вбило, чи тільки поранило.
— Де в тебе болить? — спитав Ніс.
— У спині,— відповів той.
— Його поранило в спину,— сказав Ніс Стоунові.— Прив'яжіть грот і огляньте його.
— А я думав, він мертвий,— сказав Стоун. Він закріпив грот-шкот.
— Як же воно влучило тобі в спину? — спитав Ніс.
— Що влучило? — Грек сів і дивився, як вітер полоще темне вітрило.
— Та куля.
— Ніщо мені не влучило в спину,— відповів той.— Просто я впав.
— То ти не поранений?
— Ні.
— А нехай тобі абищо!
У темряві Ніс не бачив грека, а тільки чув його голос. Але й з голосу він розгадав цього чоловіка — його дурну впертість, необачність і недбальство.
— Він ніби й не поранений,— сказав Стоун.
— А він і справді не поранений. Він просто впав.
Стоун нічого не відповів. Знову відв'язав грот-шко-
та й поставив вітрило від свіжий бриз.
— З якого боку Літтос? — запитав Ніс у грека.
— Аж біля Кавро Мелісси.
Це був мис миль за двадцять п'ять від Сулії. Тримаючись отак, як оце зараз, вони врешті дістануться туди.
Ніс більше нічого не сказав, але відчув полегкість.
— Усі човни позабирали? — спитав грек.
— Не знаю. За нами гналася моторка.
— Нам треба в Ентос,— сказав грек, згадавши раптом, що його запитали про Літтос.
— У Літтос,— сказав йому Ніс.
— А це далі за Ентосом,— відповів сірносець.
— Відвезеш нас туди й вернешся назад,— сказав Ніс. Він промовив це спокійним голосом.