Побачивши, нарешті, що собаки йому не впіймати, Бретіньї кинувся вгору по схилу, а песик знову люто загавкав.
Гнівні вигуки зустріли засапаного сміливця, бо люди не прощають тим, хто примусив їх тремтіти від страху. Хрис-тіані захопило дух від хвилювання, серце її несамовито калатало і вона притиснула руки до грудей. Геть розгубившись, молода жінка запитала:
— Вас хоч не поранено?
А Гонтран сердито кричав:
— Він збожеволів, цей осел! Завжди тільки дурниці робить! Я ще не бачив такого йолопа!
Раптом земля здригнулася, здибилася. Оглушливий вибух, підхоплений луною, струснув цілий край, з добру хвилину розлягався у горах, мов гарматні постріли.
Христіана побачила тільки, як посипався камінний град, і високий стовп куряви, здійнявшись угору, осідав на землю.
Одразу ж почулися пронизливі крики, і юрба, що стояла на горі, хвилею ринула вниз. Гурт кухарчуків вистрибом летів з пагорба, випередивши загін комедіантів, на чолі з Петрюсом Мартелем.
Три парасольки — синя, червона й біла — ледве втрималися: лавина мало не знесла їх.
І всі бігли — чоловіки, жінки, селяни, городяни. Падали, підводились і знову бігли, а два людські потоки, щойно відкинуті страхом, тепер знову котились по дорозі назустріч один одному, до місця вибуху, щоб зіткнутися і злитися там.
— Почекаймо трохи, поки вгамується ця цікавість, — мовив маркіз, — а тоді й собі підемо поглянути.
Інженер Обрі-Пастер, який ледве-ледве підвівся, сказав:
— А я піду по стежках назад у село. Мені тут більше нічого робити.
Він потиснув усім руки, вклонився і пішов.
Доктор Онора зник. Зайшла мова про нього. Маркіз дорікнув синові:
— Ти знаєш його тільки три дні, а весь час кепкуєш з нього; зрештою, ти образиш його.
Але Гонтран знизав плечима:
— О, це ж мудрець, славний скептик! Повір мені, він не розсердиться. Коли ми буваємо самі, то й він глузує, висміює всіх і все, починаючи з своїх хворих і тутешніх вод. Я подарую тобі почесний абонемент на купелі, якщо ти колись помітиш, що він розсердився на мої жарти.
Тим часом у долині, на місці розваленої скелі, зчинилося якесь незвичайне сум’яття. Величезна юрба клекотіла, люди штовхалися, галасували, — певно, чимось вражені, схвильовані.
Андермат, як завжди енергійний і цікавий, усе допитувався:
— Що це з ними? Що там сталося?
Гонтран сказав, що піде подивитись, і рушив униз. А Христіану це вже не цікавило, вона думала про свого несамовитого сусіда — коли б шнур був коротший, його ж убило б, розтрощило б камінням, і все тому, що вона злякалася за життя песика. Певно, цей чоловік і справді шалений і гарячий, якщо так безглуздо ризикує собою на догоду незнайомій жінці.
А по дорозі люди видно було вже бігли до села. Маркіз і собі поцікавився:
— Що там з ними?
А Андермат не витримав, теж подався вниз.
Гонтран махав їм з долини, щоб ішли до нього.
Поль Бретіньї сказав:
— Дозвольте, пані, запропонувати вам руку?
Христіана взялася за його руку і відчула, що вона міцна,
ніби залізна, ноги ковзались по нагрітій сонцем траві, і жінка йшла довірливо, мов на поручні, спираючись на руку супутника.
А Гонтран прямував назустріч, кричав:
— Там джерело. Після вибуху забило джерело!
І всі троє влилися в юрбу. Поль і Гонтран, ідучи попереду, розштовхували ліктями цікавих і, не зважаючи на ремство, прокладали дорогу для Христіани та її батька.
Пройшовши серед безладно розкиданого каміння — гострого, побитого, чорного від пороху — вони підступили до ями; там клекотіла брудна вода, стікаючи під ногами цікавих до річки. Андермат був уже тут: спритно пробившись крізь натовп — а спритності, як казав Гонтран, йому не бракувало — стояв і пильно дивився на воду, що била з-під землі і розливалася довкола.
Доктор Онора стояв навпроти, по другий бік ями і теж дивився на воду, неначе знудьговано дивуючись. Андермат сказав йому:
— Треба було б покуштувати, може, це мінеральна вода.
Лікар відповів:
— Певно, що мінеральна. Тут усі води мінеральні. Скоро цих джерел тут буде більше, ніж хворих.
Андермат наполягав:
— Але її неодмінно треба покуштувати.
Лікаря це зовсім не турбувало:
— Треба хоч почекати, поки вона стане чистіша.
Кожному кортіло подивитися. Ті, що стояли позаду,
напирали на передніх, штовхали їх просто в болото. Якась дитина впала в калюжу, почувся сміх.
Оріолі, батько й син, теж стояли тут, зосереджено спостерігаючи цю несподівану оказію, ще не знаючи що й думати. Батько був високий, худорлявий, з кощавим поголеним лицем, суворим лицем селянина; а син ще вищий — справжній велетень, теж худий, був з вусами і скидався трохи на солдата, трохи на виноградаря.
Вода все прибувала, все більше бралася пухирцями і ставала ясніша.
Натовп зненацька заворушився, і з нього вийшов доктор Латон, несучи в руці склянку. Він поспішав — геть спітнів, захекався — і раптом зупинився, неначе остовпів, побачивши свого колегу, доктора Онора, який стояв біля нового джерела, поставивши ногу на край ями, як той генерал, що перший увірвався в захоплену фортецю.
Важко дихаючи, Латон запитав
— Ви куштували її?
— Ні. Жду, коли стане чистіша.
Тоді доктор Латон набрав склянкою води і ковтнув зосереджено й глибокодумно, як дегустатори куштують вино.
— Чудова вода! — сказав, нічим не ризикуючи, і подав склянку суперникові: — Покуштуєте?
Але доктор Онора, який зовсім не любив мінеральних вод, відповів, усміхаючись:
— Дякую! Досить того, що ви оцінили. Я знаю її на смак.
Він знав на смак усі ці води й теж цінив їх, тільки по-своєму. Потім обернувшись до дядечка Оріоля, мовив:
— Вашого винця вона не варта!
Старий був потішений.
Христіані вже набридло дивитись, і їй захотілося піти звідси. Брат і Поль знову проклали їй дорогу крізь натовп. Вона йшла за ними, спираючись батькові на руку. І раптом посковзнулася, мало не впала; глянувши під ноги, побачила, що наступила на закривавлений шматок м’яса, вкритий брудною від липкої грязі чорною шерстю — все, що лишилося од песика, розшматованого вибухом і розтоптаного юрбою.
їй забило дух; вона так розхвилювалася, що не могла утримати сліз, і, витираючи хусточкою очі, шепотіла:
— Бідний песик, бідний песик!
Хотілося нічого більше не чути, мерщій піти звідси, замкнутись у кімнаті. День, що так добре почався, скінчився для неї сумно. Чи не було це поганою прикметою? Її знічене серце шалено калатало.