І, зважуючи все, що сталося, дівчина дорікала собі за те, що була в Руайя надто вже весела й поводилась надто вільно; тепер їй здавалося, що сестра мала рацію, що вона себе скомпрометувала, занапастила. Екіпаж котився дорогою, Поль і Гонтран мовчки курили, маркіз дрімав собі, Христіана дивилась на зорі, а Шарлотта після келиха шампанського насилу стримувала сльози.
Коли приїхали, Христіана сказала батькові:
— Вже ніч, ти, тату, проведи Шарлотту.
Маркіз подав дівчині руку й пішов з нею.
Поль поклав Гонтранові руку на плече і шепнув йому на вухо:
— Зайди на хвилинку до сестри, є розмова.
Вони пройшли до маленької вітальні, суміжної з кімнатами Андермата і його дружини.
І як тільки посідали, Христіана сказала:
— Слухай, ми з паном Полем хочемо висварити тебе.
— Висварити?.. За що? Я ж тихий і смиренний, тут немає спокус.
— Не жартуй. Ти поводишся бездумно, необережно, це дуже небезпечно. Ти компрометуєш дівчину.
Гонтран удав здивованого:
— Кого це?.. Шарлотту?
— Так, Шарлотту!
— Я компрометую Шарлотту?.. Я?..
— Атож, компрометуєш. Тут усі про це говорять, і сьогодні в парку в Руайя ви поводились дуже… дуже легковажно. Правда ж, Бретіньї?
Поль відповів:
— Так, я цілком згоден з вами.
Гонтран повернув стільця, сів на нього верхи, дістав нову сигару, закурив і засміявся.
— О! Я, виходить, компрометую Шарлотту Оріоль?
Він зробив паузу, щоб побачити враження від своїх слів,
потім заявив:
— А хто вам сказав, що я не збираюсь одружитися з нею?
Христіана аж підскочила з подиву.
— Одружитися? Тобі?.. Та ти збожеволів!..
— Чому?
— З цією… цією селючкою…
— Тра-ля-ля!.. Це забобони… Чи не від чоловіка ти їх набралася?
Сестра нічого не відповіла на це пряме заперечення, і Гонтран вів далі, сам собі ставлячи запитання і відповідаючи на них:
— Вона гарна? — Гарна! — Добре вихована? — Так. І щиріша, миліша, простіша, ніж світські дівчата. Освіче-ніша не менше за них, бо розмовляє по-англійському і по-овернському, а це вже дві іноземні мови. І не бідніша від будь якої спадкоємиці з колишнього Сен-Жерменського передмістя, яке слід було б назвати передмістям Святих Злиднів, і, нарешті, будучи сільського роду, вона здоровіша і народить мені чудових дітей… Ось так…
Він говорив ніби сміючись та жартуючи, і Христіана спитала нерішуче:
— Ти серйозно?
— Серйозніше нікуди, хай йому чорт! Вона ж чарівна, ця дівчинка. У неї добре серце й гарненьке личко, весела вдача і завжди чудовий настрій, рожеві щоки, ясні очі, білі зуби, червоні уста, розкішне, довге, блискуче і м’яке волосся; а батько її — виноградар, завдяки твоєму чоловікові, люба сестро, буде багатий, як Крез. Чого ж тобі ще треба? Селянська дочка! Так що, хіба селянська дочка гірша, ніж усі дочки підозрілих ділків, які так дорого платять за сумнівні герцогські титули, і всі дочки титулованих кокоток, яких дала нам Імперія, або всі дочки двох батьків, яких ми бачимо в світському товаристві? Та коли я одружуся з цією дівчиною, то це буде перший розважливий і розумний вчинок у моєму житті!
Христіана задумалась, потім зненацька переконано і захоплено вигукнула:
— Ай правда! Усе це так і є, усе справедливо!.. То ти одружишся з нею, Гонтране?
Тепер уже він заспокоїв її:
— Стривай-но… стривай… Дай і мені подумати. Я тільки кажу: якщо одружуся з нею, то це буде перший у моєму житті розважливий і розумний вчинок. Та це ще не означає, що я таки одружуся з нею, але думаю про це, приглядаюсь до неї, трохи залицяюсь, щоб побачити, чи сподобається вона мені по-справжньому. Словом, я не кажу ні "так", ні "ні", але схильний сказати скоріше "так", а не "ні".
Христіана запитала Поля:
— А ви що думаєте про це, пан Бретіньї?
Вона називала його то пан Бретіньї, то просто Бретіньї.
Поля завжди принаджувало те, в чому він вбачав якусь шляхетність, нерівні шлюби, що видавались йому проявом великодушності, сентиментальні пориви, в яких криється людське серце, і він відповів:
— Я теж вважаю, що Гонтран має слушність. Якщо вона подобається йому, то хай одружується, кращої він не знайде…
У цей час увійшли Андермат з маркізом, і розмова перейшла на інше.; а тоді Поль і Гонтран рушили до казино подивитись, чи не зачинено ще гральну залу.
З того дня Христіана і Поль, здавалось, почали сприяти відвертому залицянню Гонтран а до Шарлотти.
Дівчину частіше запрошували, лишали її обідати, ставилися до неї так, немовби вона вже була членом сім’ї.
Шарлотта все це добре бачила, розуміла і дуже хвилювалась. В її голівці паморочилось, дівчині ввижалися казкові замки. Одначе Гонтран ще нічого їй не казав; але його поведінка, всі його слова, тон, якими він говорив з нею, його залицяння, що ставало дедалі серйозніше, ніжність його поглядів, здавалося, весь час твердили: "Ви — моя обраниця; ви будете моєю дружиною".
А її ставлення до нього, перейняте щирою приязню, скромною невимушеністю, цнотливою стриманістю, неначе відповідало: "Я знаю і, коли ви попросите моєї руки, — віддам її". %
У сім’ї дівчини шепотілися. Луїза розмовляла з сестрою тільки заради того, щоб дошкулити їй образливими натяками, різкими й уїдливими словами. А батько й Жак були, здається, задоволені.
Тим часом Шарлотта жодного разу не спитала себе, чи любить вона цього вродливого молодика, дружиною якого, напевно, стане. Він подобався їй, вона весь час думала про нього, мріяла, вважала, що він гарний, розумний, елегантний, а найбільше думала про те, що робитиме, коли вийде за нього.
В Анвалі забули люте суперництво лікарів і власників джерел, про гадану любов герцогині де Рамас до свого доктора, про всі плітки, що пливуть на курортах разом з водою, і цікавились тільки надзвичайною обставиною: граф Гонтран де Равенель збирається одружитися з молодшою Оріоль.
Тоді Гонтран вирішив, що слушний час настав, і якось уранці, після сніданку, взявши під руку Андермата, сказав йому:
— Мій любий, треба кувати залізо, поки гаряче! Становище дуже сприятливе. Дівчина жде мого освідчення, досі я нічим себе не зв’язав, але вона мені не відмовить, будьте певні. Треба взятися до батька, щоб одним ударом уладнати і ваші справи, і мої.
Андермат відповів:
— Не турбуйтесь. Це я беру на себе. Сьогодні ж піду поговорю з ним, не компрометуючи вас і ні до чого не зобов’язуючи; і коли становище з’ясується, я вам скажу.