І ось що ми маємо.
Мінеральна вода появляється в жерлах колишніх вулканів. Та, що тече здалека, по дорозі остигає і виходить на поверхню холодна, як звичайні джерела; а та, що тече з ближчих жерл, б’є з-під землі ще тепла, і її температура різна, — залежно од відстані до підземного вогнища. А ось як вона йде. Спускається глибше й глибше, аж поки не натрапить на німанську глинисту загату. Пробитись крізь неї вода не може і, перебуваючи під великим тиском, шукає собі виходу. Натрапивши на похилі щілини в граніті, вона вривається туди і підіймається на поверхню. Тут знову набирає початкового напрямку й тече далі в долину, як звичайний струмок. Додам іще, що ми не знаємо й сотої частки мінеральних вод цієї долини. Відкриваємо тільки ті, що вибиваються на поверхню. А інші течуть собі по гранітних щілинах і, дійшовши до кінця гранітних каналів, зникають: їх вбирає грубий шар обробленої, вкритої рослинністю землі.
Звідки я роблю такі висновки.
По-перше, щоб мати воду, її треба шукати за нахилом та напрямом гранітних нашарувань.
По-друге, щоб вода не зникла, треба не давати тріщинам закупорюватись вапняковими відкладеннями, а для цього продовбати штучні колодязі й ретельно доглядати їх.
По-третє, щоб перейняти сусідське джерело, треба відвести його воду, зробивши свердловину до тієї ж гранітної тріщини, тільки не вище від виходу джерела, а нижче, і, зрозуміло, до глинястої загати, яка примушує воду підійматись.
З цього погляду відкрите сьогодні джерело б’є в чудовому місці — за якихось кілька метрів од загати. Якщо б хто захотів побудувати нову водолікарню, то це треба робити саме тут.
Коли він кінчив, за столом запала тиша.
Захоплений Андермат сказав тільки:
— Ось що значить заглянути за куліси, — вся таємничість зникає. Ви золота людина, пане Обрі-Пастер.
Крім нього, ще тільки маркіз та Поль Бретіньї зрозуміли, про що йдеться. Гонтран нічого не чув. А інші, розпустивши вуха і дивлячись у рот інженерові, слухали, ошелешені від подиву. Особливо дивувалися мати й дочка Пай — люди вельми побожні, вони побоювались, чи немає чогось противного релігії в такому поясненні явища, посланого від Бога й здійсненого його таємничою волею. Мати сказала:
— Дивні діла твої, Господи.
Жінки, що сиділи посередині, схвально кивнули головами, бо їх теж збентежила почута незрозуміла мова 06-рі-Пастера.
Пан Рік’є, чоловік з цеглистим обличчям, заявив:
— Хай вона тече звідки завгодно, ця анвальська вода, з вулканів чи з місяця, — я ось уже десять днів її п’ю, а ніякої полегкості не відчуваю.
Подружжя Шофур запротестувало — їхня дитина почала ворушити правою ніжкою, чого ні разу не траплялось за всі шість років, відколи її лікують.
Рік’є відказав:
— Це, хай йому чорт, свідчить тільки про те, що в нас різні хвороби, а зовсім не про те, що анвальська вода гоїть шлункові захворювання.
Він, здавалося, лютував у розпачі від цієї нової марної спроби.
Але пан Монекю теж озвався від імені своєї дочки і сказав, що ось уже тиждень, як вона перетравлює їжу і їй уже не доводиться щоразу виходити посеред обіду з-за столу.
А його висока дочка почервоніла, вткнулася носом у тарілку.
Обидві вдови теж почували себе краще.
Почувши це, Рік’є розсердився і різко повернувся до них:
— Це у вас, чи що, хворий шлунок?
Ті відповіли разом:
— Авжеж, пане. Ми не перетравлюємо ніякої їжі.
Рік’є аж підстрибнув на стільці і, затинаючись, сказав:
— Ви… ви… Та на вас тільки глянути… Видно, забагато їсте.
Пай-мати люто відмовила:
— Зате щодо вас, добродію, ніяких сумнівів немає: ваша вдача свідчить про зіпсований шлунок. Недарма кажуть, що люди з добрим травленням завжди привітні.
Стара худюща жінка, імені якої ніхто не знав, зауважила:
— Я думаю, що анвальська вода була б усім на користь, якби наш господар, хоч трохи пам’ятав, що годує хворих. А то, далебі, він дає нам їжу, якої не можна перетравити.
І всі за столом одразу дійшли згоди. Всіх об’єднало обурення проти хазяїна готелю, що подавав лангустів, ковбаси, вугрів з гірчичною підливою, капусту — атож, капусту й сосиски, — найнестравнішу їжу, тим людям, яким лікарі — Бонфій, Латон та Онора — приписували тільки біле, легке і ніжне м’ясо, свіжу городину й молочні страви.
і Рік’є тремтів од гніву:
— Хіба лікарі на курортах не повинні стежити за харчуванням? А вони покладаються в такому важливому ділі на якесь бидло! От нас і частують крутими яйцями, анчоусами та шинкою…
, Монекю перебив його:
— Даруйте, але моя дочка добре перетравлює тільки шинку, яку, до речі, їй і приписали Ма-Русель та Ремюзо.
Рік’є закричав:
— Шинка! Шинка! Та це ж трутизна, добродію!
Стіл одразу ж поділився на два табори: один — за, другий — проти шинки.
І почалася безконечна, щодня поновлювана дискусія про якості різних страв.
Навіть молоко викликало палкі суперечки: Рік’є сказав, що тільки-но вип’є хоч маленьку склянку, — у нього ж зразу ж починається розлад шлунку.
Тоді Обрі-Пастер, захищаючи свої улюблені страви, сердито відповів:
— Хай йому чорт, добродію, якщо у вас диспепсія, а в мене гастральгія, то ми потребуємо харчування такого ж різного, як окуляри для короткозорих та далекозорих, хоч і в тих, і в тих хворі очі.
І додав:
— А я задихаюсь, коли вип’ю склянку червоного вина, і думаю, що для людини немає нічого шкідливішого за вино. Хто п’є тільки воду, той живе сто років, а ми…
Гонтран обізвався, сміючись:
— Їй-Богу, без вина й без… шлюбу життя видавалося б мені доволі пісним.
Вдови Пай опустили очі. Вони залюбки пили бордоське вино вищого гатунку, без води; а те, що обидві рано овдовіли — дочці було двадцять два роки, а матері щонайбільше сорок — немовби свідчило, що й до чоловіків своїх вони застосовували ту саму методу.
Андермат, звичайно такий балакучий, сидів і замислено мовчав. А тоді зненацька спитав у Гонтрана:
— Ви знаєте, де живуть Оріолі?
— Знаю, мені недавно показали їхній будинок.
— Може, проведете мене до них по обіді?
— Ну звісно. Мені навіть приємно буде піти з вами. Ще раз побачу тих дівчаток.
І відразу ж після обіду вони пішли, а стомлена Христіа-на, маркіз та Поль Бретіньї надумали провести вечір у вітальні.