Молода гвардія

Сторінка 85 з 204

Олександр Фадєєв

Одначе вони варті були одне одного. Коли Ніна поверну-лась, вони, дуже жваві, сиділи поруч на лавці, в кухні, Олег весело дриґав ногами і, закидаючи голову та потираючи кінчики пальців, реготав так захватно, що Варвара Дмитрівна не могла не сміятись разом з ним. Ніна, поглянувши на них, сплеснула руками й теж засміялася,— всім трьом стало так гарно та легко, мовби дружили вони багато років.

Ніна сказала, що Олі зараз ніколи, але вона дуже просила, щоб Олег дочекався її. Дві години, поки не було Олі, минули для Олега непомітно, в безтурботних балачках. А це ж були справді вирішальні години, коли зімкнулись нарешті всі ланки краснодонського підпілля. За цей час Оля встигла сходити до Валька, котрий жив далеко від Восьми-домиків, в одному з малих "шаихайчиків", і переказати йому все, що дізналась Ніна від Олега.

Коли Оля повернулась, веселощі, які панували в квартирі її сестри, трохи вщухли. Правда, Оля поставилась до Олега з незвичайною, як на її характер, привітністю,— широка добра усмішка оживила її завжди закритне обличчя з неправильними, різкими рисами,— вона сіла навіть поряд з ним на лаву, зайнявши місце Ніни. Та Олі трудно було потрапити в плутану й бурхливу течію розмови, позбавленої для всякої сторонньої людини будь-якого глузду. Душа Олі,— дівчина тільки-но повернулась од Валька,— сповнилась почуттями зовсім іншими. Оля була серйозніша від Ніни — не глибиною переживань, а здатністю зразу перетворювати мислі й почуття в практичне, життєве діло. Крім того, трохи старша, Оля ще з тієї пори, коли обидві були зв'язковими Сталінського обкому, більше від сестри була втаємничена в саму суть справи, яку вони робили.

Вона сіла поряд з Олегом, скинула хустку, відкривши темне, скручене у важкий вузол на потилиці волосся, й примовкла. Хоч як намагалась вона бути веселою й посміхатксь, її очі лишались байдужі. Схоже було, що вона тут найстарша, старша навіть за Нінину матір.

Але Варвара Дмитрівна виявилася жінкою чуйною та дипломатичною.

— А чого ж ми сидимо тут, на кухні? — схаменулась вона.— Ходімо в хату й зіграємо в підкидного!..

Вони перейшли в їдальню. Варвара Дмитрівна хутко зазирнула до сусідньої кімнати, де вона спала з Ніною, й повернулася з колодою карт, темних, набряклих вагою багатьох рук, які тримали їх.

— Ніночка, звісно, на пару з Олегом? — кинула Оля ніби ненароком.

— Ні, я з мамою! — Ніна спалахнула і з викликом поглянула на Олю. їй дуже хотілось би грати в парі з Олегом, але не могла ж вона так зразу розкрити себе.

Нічого не зрозумівши, Олег зметикував, однак, що мама Ніни, як стара шахтарка, вміє грати в карти, і закричав:

— Ні-ні, я з м-мамою!

Від того, що він заникувався, він не прокричав, а промукав це низько, як теля, і вийшло так смішно, що всі пирсну-ли, і Оля теж.

— Старе та мале,— бережіться, дівчата! — сказала Варвара Дмитрівна.

Настрій знову піднявся.

Стара шахтарка, виявилось, була справді майстром підкидного, та Олега, як завжди у грі, охопив такий азарт, що він став гарячкувати, і вони попервах програвали. Оля, добре володіючи собою, нишком під'юджувала Олега. Варвара Дмитрівна, хоч вони й програвали, лукаво блимала, на нього: хлопчисько їй дуже подобався.

Зрештою вони ледве виграли в четвертому крузі. Оля здала карти. Олег зазирнув у свої й побачив, що вони дуже погані. Зненацька в очах йому майнув також лукавий вираз, і він підвів їх на Варвару Дмитрівну, намагаючись упіймати її погляд. І скоро їхні очі стрілись, він миттю випнув повні губи, ніби для поцілунку, й тут же надав їм звичайного виразу. В оточених зморшками і все-таки дуже молодих очах Варвари Дмитрівни наче іскри сяйнули. Проте вона й бровою не повела і зразу ж пішла з бубни: як і гадав Олег, стара шахтарка чудово розуміла цю сигналізацію.

Олега охопила нестримна веселість. Тепер виграш їм був забезпечений. "Старе та мале" весело сигналізували одне одному, то підводячи очі до неба, що означало "трефи", чи по-тутешньому "жир", то скошуючи їх убік, що означало "піки", то приторкаючись вказівним пальцем до підборіддя що означало "чирву". Наївні дівчата, що грали дедалі старанніше, знай програвали й ніяк не могли помиритися з тим, що виграш назавжди од них пішов. Ніна сиділа вся червона та схвильована. Олег після кожного їх програшу так і заходився реготом, потираючи кінчики пальців. Нарешті досвідченіша Оля зрозуміла, що тут щось негаразд, і, з властивою їй витримкою та вмінням не зрадити себе, почала нишком стежити за супротивником. Незабаром вона все зрозуміла, і вибравши момент, коли Олег випнув свої повні губи, що було сили ляпнула його віялом карт по губах і так ударила об стіл картами, що вони порозлітались.

— У, шахраї! — сказала вона рівним, спокійним голосом.

Варвара Дмитрівна розсміялась, не ображена. Ніна, обурившись, вискочила з-за столу, та Олег, підвівшися вслід за нею, взяв у обидві руки її смагляву ласкаву руку і вперся їй лобом у плече, перепрошуючи. Нарешті вони розсміялися всі четверо.

Олегові так не хотілося повертатись додому, та наближався вечір, а після шостої ходити по місту забороняли. Оля сказала, що йому все-таки краще піти зараз, і, щоб пе було вже ніякої змоги до відступу, попрощалася з усіма й подалась на свою половину.

Ніна вийшла на осяяний вечірнім сонцем ґаночок провести Олега.

— Як не хочеться йти! — одверто признався він. Вони постояли на ґанку.

— У вас там що — садок? — похмуро спитав Олег. Ніна мовчки взяла його за руку й повела круг дому.

Вони опинилися в тіні будинку, між кущами жасмину, такими буйними, що кущі вже стали деревцями.

— Г-гарно тут у вас. А в нас німці все повирубували. Ніна мовчала.

— Ніно,— сказав він, благаючи, дитячим голосом.— Ніно, можна тебе п-поцілувати?... Н-ні, тільки в щ-щоку, розумієш, п-просто в щоку...

Не пориваючись до неї, він тільки попросив, але дівчина аж одсахнулась і так зніяковіла, що на слово не могла здобутись.

Та він не бачив її зніяковіння і дивився на неї по-дитячому.

— Ні, ти знаєш, ти можеш запізнитись,— сказала Ніна.

Те, що він може запізнитися саме через поцілунок у щоку, теж не здалось дивним Олегові,— ні, звичайно, Ніна була права в усьому. Він зітхнув, усміхнувся й простяг їй РУку.