– Райське місце! – бурмотів з набитим ротом Ларрі, простягнувшись серед осяйних квітів. – Воно створене спеціально для мене. Я хотів би лежати тут вічно і одержувати закуски й вино з рук прекрасних дріад. Минатимуть століття, і коли-небудь я, звичайно, забальзамуюсь від постійного вдихання цього аромату. І одного дня мої вірні дріади не застануть мене тут, лишиться тільки аромат. Прошу, киньте мені хто-небудь отого апетитного інжиру.
– Колись я читав дуже цікаву книжку про бальзамування, – пожвавішав Теодор. – Єгиптянам, звісно, завдавали багато клопоту їхні мумії. І треба сказати, що спосіб... е... витягання мозку через ніс вельми хитромудрий.
– Що, витягали мізки через ніс якимись гачками? – зацікавився Ларрі.
– Ларрі, синку, не під час їжі.
Після ленчу ми перейшли в затінок під оливами і, заколисані мелодійним співом цикад, дрімали там, аж доки не спала спека. Час од часу хто-небудь підводився і йшов до моря, потім, похлюпавшись хвилинку на мілкому місці, освіжений, вертав назад і знову поринав у сон.
Близько четвертої, коли ми, все ще напівсонні, з чашками в руках посідали навколо багаття, серед лілій з'явилась ясноока, ясногруда вільшанка і застрибала до нас. Футів за десять від багаття вона спинилась і оглянула нас критичним оком. Вирішивши, що ми знудьгувались без розваг, вільшанка підскочила до гарної арки, сплетеної з двох лілій, стала під ними в ефектній позі, випнула грудки й залилася дзвінким, переливчастим співом. Закінчивши виступ, вільшанка раптом досить самовпевнено схилила голову, немовби кланяючись перед публікою, а ми розреготались.
– Які вони милі, ці співушечки, – сказала мама. – В Англії одна вільшанка сиділа біля мене годинами, коли я поралася в садку. Вони так кумедно випинають свої грудки.
– А ця допіру немов і справді зробила кніксен, – озвався Теодор. – Коли вона... е... випнула грудки, мені на думку спала... гм... така повнотіла оперна співачка.
– Атож, – підхопив Ларрі, – яка співає що-небудь легке, життєрадісне... Може, Штрауса.
– До речі, про оперу, – зблиснув очима Теодор. – Не розповідав я вам про останню оперну виставу на Корфу?
– Ні, – сказали ми і зручно повсідалися, тішачись наперед новою гуморескою Теодора.
– Це була... розумієте... одна з роз'їзних оперних труп. Здається, з Афін, а може, з Італії. І першого вечора вони давали "Тоску". В їхньої солістки, як водиться, були досить... е... пишні форми. Ну, а як ви знаєте, в заключному акті опери героїня кидається назустріч смерті зі стіни фортеці. На першому спектаклі героїня вибралась на мур, заспівала останню арію і кинулася... ви знаєте... у прірву. На жаль, робітники сцени забули покласти що-небудь внизу, куди б вона могла приземлитись. І тому гуркіт падіння і... е... крики болю дещо послабили враження, ніби вона розбивається на скелях на смерть. Співак, який саме оплакував її трагічну загибель, чимдуж напружував... е... голосові зв'язки, щоб заглушити волання. Ця притичина, цілком природно, засмутила героїню, і назавтра робітники сцени зробили все можливе, щоб забезпечити їй приємне приземлення. Гепнувшись так боляче напередодні, героїня насилу провела оперу до... е... фінальної сцени. Вона знову вибралася на мур, виконала свою останню арію і кинулась у безодню. На жаль, робітники вдалися тепер до іншої крайності. Величезна купа матраців і цих... знаєте... пружинних сіток була такою еластичною, що героїня, торкнувшись їх, підскочила в повітря. І от, коли всі учасники опери підійшли до... е... як це називається?., ах так, до рампи і заходились обмінюватися враженнями про її смерть, верхня частина героїні, на превелике зачудування публіки, кілька разів появлялась над стінами.
Під час розповіді Теодора вільшанка ще раз наважилася прискакати до нас ближче, але вибух реготу знову сполохав її, і вона полетіла собі.
– Знаєте, Теодоре, я певен, що ви присвячуєте ввесь свій вільний час вигадуванню цих історій, – ледве спромігся на слово Ларрі.
– Ні, ні, – заперечив Теодор, щасливо всміхаючись у бороду. – Деінде мені, можливо, і довелось би їх вигадувати,
але тут, на Корфу, події... е... так би мовити, випереджають мистецтво.
Після чаю ми з Теодором знову подалися на берег озера і допізна провадили свої розвідки. Коли зовсім стемніло, ми повільно побрели назад, туди, де палало розкладене Спіро багаття, схоже на тремтливу величезну хризантему між примарними білими ліліями. Спіро вдалося заколоти остенем три великі рибини, і тепер він, зосереджено насупившись, смажив їх на рашпері, ввесь час присмачуючи: то додавав зубок часнику, то кропив цитриновим соком, то притрушував перцем.
Над горами зійшов місяць, і лілії засріблились у його промінні. По світлому морю бігли маленькі хвильки і, торкнувшись берега, зітхали з полегшенням. На деревах вже пугукали сови, а в густих сутінках спалахували й згасали нефритові вогники світляків.
Позіхаючи, ми перетягли нарешті свої речі в човни, добрались на веслах до затоки і, чекаючи, поки Леслі заведе мотор, кинули прощальний погляд на Антініотіссу. Лілії сяяли, мов сніжне поле під місяцем, а темний задник з оливкових дерен ряснів тьмяними вогниками світляків. Багаття, яке ми затоптали перед самим від'їздом, світилось гранатовою плямою на крию сніжного поля квітів.
Так, це справді навдивовижу... е... гарне місце, – промовив Теодор.
Це казкове місце, – погодилась мама і відтак дала йому свою найвищу оцінку: – Я хотіла б, щоб мене тут поховали.
Мотор невпевнено застукотів і нарешті прорвався гучним ревом. Набираючи швидкість, "Морська корова" пішла вздовж берега з "Бутлом" на буксирі, і за ними по темній воді віялом потягнувся білий, легкий, наче павутина, слід, виблискуючи фосфоричними іскорками.
17. КАРТАТІ ПОЛЯ
Між морем та лінією горбів, на одному з яких стояв наш будинок, тягнулася смуга прорізаних каналами полів. У цьому місці в суходіл вганялась велика, майже відділена від моря затоки, мілка й прозора. Її пласкі береги вкривала густа сітка вузьких канальчиків, що за часів венеціанського панування були соляними варницями. Кожен квадратик землі, облямований водотоками, було ретельно оброблено і засаджено кукурудзою, картоплею, інжиром, виноградом. Ці поля з маленьких яскравих клітин нагадували різнокольорову шахівницю, по якій пересувалися барвисті фігурки селян.