– Ну, тоді замовте для неї окрему чортопхайку. Будь я проклятий, якщо я роз'їжджатиму разом з нею по острову. Ще подумають, що я пограбував собачий притулок у Баттерсі.
– Їй не можна подорожувати в автомобілі. Саме про це я тобі й товчу. Ти ж знаєш, вона закачується... А тепер, любий, посидь спокійно хвилинку, мені треба полічити.
– Але це смішно... – завів був Ларрі роздратовано.
– Сімнадцять, вісімнадцять, дев'ятнадцять, двадцять, – голосно карбувала мама.
– Але це смішно теліпатись бозна-скільки часу тільки тому, що Додо нудить від одного вигляду автомобіля.
– Ну от, маєш! – розсердилась мама. – Збив мене з ліку. Ще раз прошу, не відволікай мене, коли я в'яжу.
– А чому ви так упевнені, що її не занудить у човні? – зацікавився Леслі.
– Ті, хто закачуються в автомобілі, ніколи не страждають на морську хворобу, – пояснила мама.
– Не вірю я цьому, – впирався Ларрі. – Все це бабські теревені. Правда ж, Теодоре?
– Не можу сказати, – розсудливо відповів Теодор. – Я не вперше чую про таке, але чи є тут... гм... е... зерно істини, не знаю. Можу лише підтвердити, що досі мене в машині не закачувало.
– Ларрі спантеличено дивився на нього.
– Ну і що ж це доводить? – не міг второпати він.
– Мені завжди погано в човні, – просто пояснив Теодор.
– Нечувано! – кип'ятився Ларрі. – Якщо ми поїдемо машиною, закачається Додо, а якщо човном – Теодор. От і вибирайте.
– Я не знала, що ви вразливі на морську хворобу, Теодоре, – сказала мама.
Так, на жаль, вразливий. Це страшенна незручність.
– Ну, за такої погоди море буде зовсім спокійне, – сказала Марго. – Ви напевно не заслабнете.
– На жаль, – відповів Теодор, здіймаючись навшпиньки, – погода не має ніякого значення. Мені робиться погано при... е... найменшому коливанні. Навіть кілька разів у кінотеатрі, коли на екрані показували кораблі в бурхливому морі, мені довелося... гм... вийти з залу.
– Найзручніше було б розділитись, – запропонував Леслі. – Половина їде човном, а друга половина – машиною.
– Блискуча думка! – зраділа мама. – Це вирішує проблему.
Але це зовсім нічого не вирішувало, бо, як виявилось, через
невеликий обвал проїхати по дорозі до озера було неможливо. Перед нами постала дилема: або добиратися морським шляхом, або взагалі відмінити поїздку.
Теплим росяним світанком, який провіщав ясний безвітряний день і спокійне море, ми вирядилися в дорогу. Щоб розмістити всю нашу сім'ю, собак, Спіро, Софію, довелося налаштувати не тільки "Морську корову", але й "Бутла-Товстозадого". "Морська корова" повинна була взяти на буксир пузатого "Бутла", що значно зменшувало її швидкість, але іншого виходу ми не бачили. На пропозицію Ларрі на борту "Вутла" вирушали собаки, Софія, мама і Теодор, а всі решта посідали на "Морську корову". На жаль, Ларрі не врахував однієї важливої обставини: кільватерного струменя від ходу "Морської корови". Хвиля здіймалась від її корми скляною блакитною стіною і досягала максимальної висоти якраз у той момент, коли вона торкалася широких грудей "Бутла", підкидала його в повітря і знову вергала вниз. Але ми на "Морській корові" тривалий час нічого не помічали, бо гуркіт двигуна заглушував мамині відчайдушні крики про допомогу.
Коли ми нарешті спинили мотор і "Бутл" підстрибом наблизився до нас, ми побачили, що закачались не тільки Теодор і Додо, але й уся команда, навіть такий загартований морський вовк, як Роджер. Довелося забрати всіх на "Морську корову" і покласти там рядком. Спіро, Ларрі, Марго і я зайняли їхні місця на "Бутлі". На підході до озера Антініотісса всі збадьорились, за винятком Теодора, який все ще намагався триматись поближче до борту, байдуже споглядаючи свої черевики і односкладово відповідаючи на всі запитання.
Ми обігнули останній червоно-золотий мис, складений із хвилястих шарів, схожих на стоси закам'янілих гігантських газет або на поруділі, оброслі цвіллю рештки колосальної бібліотеки, і "Морська корова" вкупі з "Бутлом" завернула в широку голубу затоку біля озера. За смугою перлисто-білого піску здіймалась велика, вкрита ліліями дюна. Тисячі схожих на білі сурми квітів виблискували на сонці і зводили до неба свої розтруби, видихаючи замість музики важкий пряний аромат – очищені пахощі літа, теплу духмяність, що спонукала вас знов і знов глибоко ковтати повітря, впиваючись ним. Останній короткий тріск мотора розкотився луною між скель, і обидва човни з тихим шелестінням полинули до берега, звідкіля нам назустріч задухмянів над водою аромат лілій.
Вивантаживши спорядження на білий пісок, всі розійшлися, хто куди. Ларрі й Марго розляглися на мілкому місці, ніжачись на легких брижах. Мама, прихопивши з собою лопатку й кошик, повела свою кавалькаду на прогулянку. Спіро, що скидався на смагляву доісторичну людину, забрався в струмок, де стояв по коліно в прозорій воді, серед табунців риб, сердито вдивлявся в глибину і тримав напоготові тризубець.
Ми з Теодором і Леслі кинули жереб, кому на який бік озера вирушати, і розійшлися в протилежних напрямках. Прикордонним знаком, що ділив територію озера навпіл, нам слугувала старезна кострубата олива. Далі за неї ми не заходили, Леслі так само не порушував кордон. Це позбавляло його можливості ненароком підстрелити нас у густих очеретяних хащах. Доки ми з Теодором копошились, наче дві завзяті чаплі, в калюжах та струмках, Леслі впевнено пробирався крізь хащі на другому кінці озера, і раз у раз до нас долинав постріл, що свідчив про його успіхи.
Коли надійшов час ленчу, ми всі, зголоднілі, зібрались на березі. Леслі приніс повний ягдташ дичини: куріпок, перепелів, бекасів, припутнів; ми з Теодором – пробірки й пляшки, наповнені дрібного живиною. Палало багаття, на підстилках розкладено їжу, з моря принесли пляшки вина, де вони охолоджувались край берега. Ларрі підтягнув свій ріжок підстилки на схил дюни і вільно простягнувся серед білих лілій. Теодор сидів прямо, старанно пережовував їжу і стріпував бородою. Марго загоряла на сонечку в граціозній позі, потроху ласуючи фруктами й овочами. Мама й Додо розташувалися в тіні під великою парасолькою. Леслі з рушницею на колінах усівся прямо на піску, однією рукою він тримав здоровенний шматок холодного м'яса, другою замислено погладжував цівки своєї рушниці. Спіро перевертав над вогнем імпровізований рожен, на якому смажилося семеро жирних бекасів.