Але загалом весна для мами означала безкінечний потік свіжої городини, з якою вона невтомно експериментувала, і буяння її улюблених квітів у саду. З кухні без ліку почали надходити нові страви, – супи, рагу, соуси, підливи, приправи, – і кожна з них смачніша, духмяніша, екзотичніша за попередню. У Ларрі розладнався шлунок. Зневажаючи найпростіші рекомендації – їсти трохи менше, – він придбав величезний слоїк соди і урочисто ковтав дозу після кожної трапези.
– Нащо стільки їсти, синку, якщо це тобі шкодить? – турбувалася мама.
– Не можу ж я виявити неповагу до вашого кулінарного мистецтва, – туркотів Ларрі єлейним голосом.
– Ти страшенно товстішаєш, – зауважила Марго. – Це тобі не личить.
– Дурниці! – стривожено заперечив Ларрі. – Зовсім я не товстішаю. Мамо, скажіть.
– Та, здається, ти трохи набув зайвої ваги, – визнала мама, критично оглянувши його.
– А все з вашої вини, – бовкнув Ларрі. – Спокушаєте мене цими ароматичними делікатесами. Так і виразку недовго дістати. Мабуть, доведеться перейти на дієту. Марго, які є хороші дієти?
– Найкраща, – Марго з запалом осідлала свого випробуваного коника, – це помаранчевий сік та салат – люксусова дієта. А можеш сісти на молоко та сиру городину... теж непогана дієта, хоч і марудлива. Потім є ще одна: варена риба з чорним хлібом. Правда, цю я досі не пробувала, не знаю, що воно таке.
– Святий боже! – вжахнувся Ларрі. – І це називається дієтою?
– Так, – серйозно відповіла Марго. – І всі вони корисні для здоров'я. Помаранчевим соком я майже вилікувала свої прищі.
– Ні, це не для мене! – твердо заявив Ларрі. – Я ж не якесь там чотириноге копитне, щоб жувати сиру садовину й городину. Ви всі мусите змиритися з тим, що я піду від вас молодим, сконавши від ожиріння серця.
Чергову порцію соди Ларрі прийняв не після обіду, а перед ним і весь час гірко жалівся, що страви йому не смакують.
На Марго весна завжди впливала кепсько. Клопоти про зовнішній вигляд, що о всякій порі року мали для неї першорядне значення, нині переходили розумні межі. Спальня її була захаращена купами випраного одягу, і скрізь на мотузках сохнули різноманітні речі. Марго тягала за собою гори прозорої білизни й пляшечки парфумів, і повсюди чувся її безладний голосний спів. Вона ловила кожну зручну нагоду, щоб прослизнути у ванну, метнувши білим вихором рушників. А от витягнути її звідтіль було понад людські сили. Ми по черзі горланили, грюкали в двері і щоразу у відповідь чули запевнення, що вона вже майже готова. Ці запевнення, як ми знали з гіркого досвіду, нічого не означали.
Але от нарешті Марго випливала з ванної, сяюча й чепурна, і, наспівуючи, йшла загоряти або спускалася до моря купатись. Під час однієї з таких екскурсій вона познайомилась на пляжі з молодим красенем, турком. Зі своєю скромністю Марго нікому не повідомила про часті побачення з цим суперменом, думаючи, як вона пояснювала згодом, що нам це буде нецікаво. Дізнався про все, ясна річ, Спіро. Він піклувався про благополуччя Марго ревно й самовіддано, і їй майже ніколи не вдавалося зробити що-небудь без його відома. Якось уранці Спіро зненацька заскочив маму саму на кухні, підозріливо роззирнувся, пересвідчився, що ніхто їх не підслуховує, глибоко зітхнув і повідав таємницю.
Мені б не хотілося вам про це казати, місіс Даррелл, – забурчав він, – але, по-моєму, ви мусите знати.
Мама давно вже звикла до змовницького вигляду Спіро, коли він приносив про нас різні звістки, і тепер це її більше не тривожило.
– Ну, що там цього разу, Спіро? – запитала вона.
– Міссі Марго, – відповів Спіро засмучено.
– А що з нею?
Спіро стурбовано озирнувся.
– Ви знаєте, що вона зустрічається з мужчиною? – голос його тремтів.
– З мужчиною? А... е-е... Так, знаю, – героїчно сказала неправду мама.
Спіро підсмикнув штани й нахилився уперед.
– А ви знаєте, що це турок? – залякуючим тоном грізно спитав він.
– Турок? – відгукнулась мама. – Ні, я не знала, що він турок. А що в цьому поганого?
Спіро був шокований.
– Боже мій, місіс Даррелл! Що в цьому поганого?! Таж він турок! А цим шельмам не можна довіряти дівчат. Він переріже їй горло, от що він зробить. Бігме, це небезпечно. Міссі Марго плаває з ним.
– Гаразд, Спіро, – заспокоїла його мама. – Я поговорю з Марго.
– Я подумав, що вам треба знати про це... Але ви не хвилюйтесь! Якщо цей негідник заподіє що-небудь міссі Марго, я з ним поквитаюсь! – серйозно запевняв її Спіро.
Отримавши такі відомості, мама переповіла їх Марго, трохи пом'якшивши страхітливі, криваві деталі, і порадила запросити юного турка на чай. Марго життєрадісно побігла по турка, а мама нашвидкуруч спекла пиріг, приготувала печива і строго наказала нам поводитися пристойно. Турок виявився високим юнаком із дбайливою зачіскою й парадною усмішкою, в якій було дуже мало гумору і дуже багато пихи. В ньому відчувалося сите самовдоволення улесливого кота. Він поцілував мамі руку так, ніби офірував їй неабияку честь, а нам усім щедро розсипав усмішки. Мама, відчувши, як ми наїжачуємося, кинулась рятувати становище.
– Як це мило, що ви завітали до нас... давно хотіли познайомитись... все бракує часу, ви ж розумієте... дні летять... Марго стільки розповідала про вас... почастуйтесь коржиком, – на одному диханні пролепетала вона, сліпучо всміхаючись і пригощаючи гостя коржиком.
– Надзвичайно люб'язно, – промимрив турок чи то до нас, чи то до самого себе.
Запала мовчанка.
– Він тут на канікулах, – оголосила раптом Марго, наче в цьому було щось унікальне.
– Та невже? – шпигнув Ларрі. – На канікулах? Неймовірно!
– Я був одного разу на канікулах, – сказав Леслі з повним ротом пирога, – точно це пам'ятаю.
Мама нервово переставляла чашки.
– Цукру? – запропонувала вона мелодійним голосом. – Покласти вам ще цукру?
Так, дякую.
Знову пауза. Ми всі дивились, як мама наливає чай і напружено підшукує тему для розмови. Нарешті турок звернувся до Ларрі.
– Ви пишете, здається? – запитав він з цілковитою байдужістю.
Ларрі блиснув очима. Мама, помітивши небезпеку, негайно втрутилася в розмову, перш ніж Ларрі встиг відповісти.
– О так, – усміхнулась вона, – він пише, день у день. Безперервно друкує на машинці.