Наступного ранку приїхав доктор Деплен. Він пробув у Шале не більше години — поки посилали у Гавр по коней та запрягали їх у екіпаж. Оглянувши пані Міньйон, він сказав, що хворій можна повернути зір і призначив операцію через місяць. Звичайно, ця важлива лікарська консультація відбулася в присутності всіх мешканців Шале, які з трепетом чекали вироку видатного вченого. Знаменитий член Академії наук поставив хворій з десяток лаконічних запитань, пильно роздивляючись її очі біля вікна при яскравому денному світлі. Модеста була вражена, зрозумівши, яку вагу має час для цієї знаменитої людини. Вона побачила в його дорожній кареті багато книжок, що їх учений намірявся прочитати, коли повертатиметься до Парижа, звідки він виїхав напередодні ввечері, використавши ніч і для сну, і для подорожі. Швидкість і ясність, з якою Деплен відповідав на запитання пані Міньйон, його манери і діловий тон — усе це дало Модесті змогу вперше скласти собі правильне уявлення про талант. Вона усвідомила, яке провалля лежить між Каналісом, людиною пересічною, і Депленом — людиною більше ніж видатною. Талановита людина тішить свою законну гордість в усвідомленні власної значущості та в надійності слави, що її оточує, їй немає потреби пригнічувати простих смертних своєю величчю. Крім того, постійна боротьба із світом людей і речей не лишає їм дозвілля для хизування; до цього нікчемного засобу вдаються лише марнолюбні й самозакохані герої моди, які квапляться зібрати врожай скороминущого успіху з жадібністю митних чиновників, котрі стягують побори з усього, що трапиться їм під руку. Модеста тим більше була в захваті від славетного лікаря, що її витончена краса, здавалося, вразила навіть цього чоловіка, хоча йому доводилося лікувати безліч жінок, і він давно звик роздивлятися їх крізь лупу і зі скальпелем у руці.
— Було б справді прикро,— сказав він тим люб'язним тоном, яким іноді говорив і який так суперечив приписуваній йому різкості,— якби мати була позбавлена змоги бачити таку чарівну доньку.
Модеста сама захотіла накрити на стіл,— великий хірург погодився розділити з ними скромний сніданок. Потім вона, її батько й Дюме провели вченого, якого чекали ще багато хворих, до його карети, що вже стояла біля хвіртки. Очі в Модести сяяли надією, коли, прощаючись із Депленом, вона запитала:
— То моя люба матуся зможе мене побачити?
— Побачить, мій чарівний вогнику, обіцяю вам, що побачить,— відповів він, усміхаючись.— І я нездатний вас обманути, я теж маю доньку!
Карета рушила відразу по цих словах Деплена, сповнених несподіваної щирості. Ніщо так не розчулює, як проблиски доброти, властиві талановитим людям.
Візит хірурга став цілою подією і залишив у душі Модести світлий спогад. Екзальтована дівчина наївно захоплювалася цією людиною, чиє життя належало іншим і в якої звичка полегшувати людські страждання знищила прояви егоїзму. А коли увечері в Шале зібралися Гобенгейм, Латурнелі, Буча, Каналіс, Ернест і герцог д'Ерувіль, кожен привітав Міньйонів з радісною надією, яку подав Деплен. Природно, що розмова, в якій тон задавала Модеста — та Модеста, яку ми знаємо з її листів — торкнулася і самого Деплена, чий геній, на шкоду його славі, могло оцінити лише невеличке коло вчених та професорів.
У Гобенгейма вихопилися слова, які, на думку економістів та банкірів, виражають у наші дні найзаповітнішу суть таланту:
— Він заробляє скажені гроші!
— Його вважають дуже користолюбним,— сказав Каналіс.
Похвала, з якою Модеста відгукнулася про Деплена, справила прикре враження на поета. Марнославний чоловік схожий на жінку. Як і їй, йому здається, ніби він щось втрачає, коли хвалять або люблять когось іншого. Вольтер заздрив розумові шахрая, яким Париж захоплювався протягом двох днів. Герцогиня часто почуває себе скривдженою, якщо хтось гляне прихильним поглядом на її покоївку. Люди такі жадібні до хвали, що багатії ображаються, коли частка уваги дістається вбогому.
— Невже ви гадаєте, добродію,— з усмішкою спитала Модеста,— що генія слід міряти звичайною міркою?
— Насамперед слід уточнити, що ми розуміємо під геніальністю,— відповів Каналіс.— Одна з головних прикмет генія — здатність відкривати, винаходити щось нове: нові форми, нові системи або нові сили. Так, Наполеон був винахідником, хоч мав і інші прикмети геніальності. Він винайшов свій метод вести війну. Вальтер Скотт, Лінней106, Жофруа Сент-Ілер107 і Кюв'є — теж винахідники. Таких людей можна вважати геніями у повному значенні цього слова. Вони оновлюють, розвивають або вдосконалюють науку чи мистецтво. Проте Деплен належить до людей, чий величезний талант спрямований на те, щоб правильно застосовувати вже відкриті закони, розгадувати завдяки природженому хисту, властивості кожного темпераменту і час, визначений природою для операції. Він, як і Гіппократ, не заснував науки. Він не винайшов нової системи, як і Гален, Бруссе чи Разорі108. Це геній-виконавець, подібно до Мошлеса — віртуоза-піаніста, Паганіні — віртуоза-скрипаля, Фарінеллі — віртуоза-співака. Хоча ці люди обдаровані надзвичайними здібностями, вони нічого не створили в царині музики. Якби мені довелося обирати між Бетховеном і Каталані109, то дозвольте увінчати Бетховена безсмертним вінком генія й мученика, а Каталані винагородити купою монет по сто су. Світ назавжди залишиться боржником першого, а з другим ми уже квити.
— Мені здається, друже, ти надаєш надто великої ваги ідеям,— сказав Лабрієр; його лагідний, мелодійний голос прозвучав різким контрастом до безапеляційного голосу поета, яким той володів так досконало, що цього разу, замість звичних облесливих нот, оздобив його гучними ораторськими тонами.— Генія треба цінувати насамперед у міру його корисності. Пармантьє110, Жаккар111 і Папен112 — теж генії, і коли-небудь їм спорудять пам'ятники. В якомусь розумінні вони змінили або змінять лице держави. З цього погляду Деплен завжди поставатиме в уяві нащадків, оточений цілим поколінням людей, чиї сльози він осушив, чиї страждання зцілив своєю всемогутньою рукою.
Досить було Ернестові висловити цю думку, як у Модести з'явилося бажання заперечити її.