Привіз сюди двох чудових дівчат. Навіть зачекав, поки Фрад вибере. Фраду більше сподобалась Яна. Але ж як він принизив Макса, коли той виявив намір зайнятися Тересою!.. Вигнав, як щеня. Недбало пнув черевиком у морду. І Макс не заперечував. Бо...
До ненависті домішувався містичний жах. Це через камеру на дванадцятому поверсі. Макс не міг припустити, що Фрад наважиться на такий експеримент. Жорстокість цієї людини не знає меж. Соболь зовсім не змінився, хіба що зблід. Макс глянув тоді на кнопку, що нею міг увімкнути зворотній зв’язок і явити себе перед очима Артема. Від цієї думки пробрав мороз.
Він приходив до камери і наступного дня, щоб приборкати незване сумління і переконати себе, що Соболь всього лиш дрібна й курйозна жертва в порівнянні з тим, що вони готували для людей. Заспокоєння не було. Артема в пастку заманив Макс. І це тепер знали всі люди.
Він ненавидить Фрада, і він не має іншого шляху в житті, як разом з Фрадом. Треба працювати. Чи вже все зроблено?..
Розв’язана остання проблема. Анігіліюючий снаряд можна транспортувати на будь-яку відстань. Власне, на підставі тих принципових формул і розрахунків, які щойно закінчив відділ Макса, електронні конструктори можуть уже завтра підготувати робочі схеми виробництва. А далі... Незначне переобладнання цехів, два-три тижні напруженої роботи технологічних ліній, і можна буде починати...
Колись це уявлялось далеким і мало реальним. Приворожувала мрія про необмежену владу, про велику славу. І ось до порога — кілька кроків. За ним — нове життя.
Нове для Фрада і десятка старих з правління!
Макс стискав пальцями скроні. Нікуди не дінешся: його обдурили. Так само спокійно й безжалісно, як Фрад відібрав Тересу, так само відберуть у нього все, що обіцяли.
Чи не більше честі було сидіти в Соболя в УФТІ!.. Може, й більше, та Фрад пішов далі Соболя, Фрад сильніший, йому належить майбутнє Землі. Ось воно що...
Мовчки працювали люди в лабораторії. Кожен з них чогось чекав, кожен плекав якусь свою образу на людей і мрію... Серед них було немало здібних хлопців і навіть дві жінки.
Нехай вони показяться разом із своїм Фрадом!
Макс пробіг поглядом по стовпчиках формул. Ось ці математичні вузли треба, як завжди, перевірити через пам’ятні машини однієї з академій. Люди не знали, що їхні академії вже кілька років люб’язно надають послуги тим, хто готує напад на людство.
Макс набрав шифр і заправив стрічку до передавача. За кілька хвилин він матиме відповідь від Гаванського обчислювального центру Карібської академії.
Чи не час покласти край тиранії Фрада? Що він вартий, Фрад, без Макса і оцих усіх безіменних, що працюють у лабораторіях і цехах? Відповів собі сміливо: Фрад вартий багато, можливо, що він геній. А от таких, як Макс і оці... на світі таки не мало... І нікуди подітися від настирливого й бридкого почуття своєї непоправної посередності. Що зробив Макс? Розрахував транспортування снарядів? Але це скоріше методична робота, ніж наукова.
Апарат безпорадно блимав червоним очком. Макс натискав кнопку і морщив чоло. Потім торкнувся пульта відеофона.
— Що таке? — спитав Фрад,
— Гавана обчислень не дає.
— Чому?
— Не знаю.
— Ти без них не можеш працювати?
— Перевірка. Я вже зробив усе. Можна готувати виробництво.
Фрад схилив голову на знак схвалення. Він уперше явив таку покладливість.
— Готуй виробництво. Подумай, кого послати до Гавани, щоб перевірити авторезидента.
— Я б злітав сам.
— Тебе знають.
— Я відростив вуса.
— Як хочеш. Завтра Стратегічна Рада, запрошують і тебе.
— Я готовий, — Макс ледве стримав радість. Стратегічна Рада вирішувала найголовніші питання наступної війни. На її засідання запрошувались тільки ті, кому належало насправді керувати Всесвітом.
Фрад відімкнувся. Макс викликав усі відеоточки лабораторії і сухо кинув:
— За дві хвилини всім набрати шифр мого кабінету. Проведемо передвиробничу нараду. Згадати все, що здасться не досить перевіреним.
Він пройшов з лабораторії до свого кабінету — великої кімнати, що була точною копією кабінету Фрада.
Звичним зусиллям волі повернув думкам необхідні лад і послідовність. Відмахнувся від настирливого видіння: Тереса з припухлими від поцілунків вустами підводиться з ліжка й простягає руки назустріч... Це він підгледів через відеофон і відразу відімкнувся, побачивши, як у екрані з’явилася тінь Фрада.
Ненависть до хтивого деспота наукового корпусу ще сушила горло, але Макс уже опанував себе і був готовий до роботи.
Тереса інакше переживала ненависть. Вона лежала в ліжку в своїй кімнаті і невидющими очима дивилась у стелю. Розчепірені пальці тремтіли, стискаючи ковдру, а з вуст раз по раз виривався стогін безсилої люті й відчаю:
— О... О!..
Цієї ночі у неї був Фрад. Коли він приходив, розтавала у своєму щасті. Вона любила самовіддано й бездумно.
І от у такі хвилини вона почула, як він гарячково шепотів:
— Яно!..
Вона не відштовхнула Фрада — не могла. Лише потім, стримуючи тремтіння голосу, пошепки спитала:
— Ти уявляв на моєму місці... Яну? Він не відповів.
— Ти казав: "Яно, кохана..." Ти мене ніколи не називав коханою...
Він мовчки підвівся, швидко одягнувся й вийшов. Слабе Тересине "Куди?.." прозвучало жалюгідно й безпомічно.
— О!.. — стогне вона, притискуючи розчепірені пальці до ковдри, і невідривно дивиться в білу стелю. Вже давно настав день, і чемний Ессельсон запрошував її до снідання. Він навіть пояснив, що міс Яна вже поїла і кудись пішла — помітив, що останнім часом дівчата цуралися одна одної.
А нащо Тересі снідання і цілий світ?.. Вона не могла розібрати, кого ненавидить більше — Яну чи Фрада. Заговорила уява.
Спочатку явилися картини пристрасних ночей Яни і Фрада. Тереса ледве не запустила нігті в ніжну шкіру на грудях.
"Він до неї не ходить..." — несміливо озвався розум.
Він не ходить. Він — любить. І буде ходити, і Яна поступиться, бо ніяк не може бути інакше.
— О!..
Краще б його зовсім не було... Якби його не було, Тереса б померла від нестерпної нудьги, від спраги, від самотності. А якби не було Яни... Тоді б йому нікого було любити, крім Тереси. Він би шепотів ночами: "Тересо, кохана моя..."