— "Новосибірська" що й досі в Сибіру йде непогано, — сказав Барханов.
— Таки йде! Таж у Сибіру свої умови, а ми ж таки Україна. Ото слухайте. Вчені ламають голови: хімічний аналіз показує, що з новими добривними препаратами ґрунт дістає геть усе, що треба гіллястій для врожаю. Ґрунт — ніби казан: як заправиш, так і матимеш. Тож з
математикою не сперечаються: мусить давати сто центнерів, і край. А не дає. Рік б’ються, другий... Виявилося, що рослина не здатна сприймати таку кількість споживчих речовин. Ото тільки як запропонував Глущенко свій біостимулятор — і пішла наша "полтавчанка" по ланах. Сто двадцять, а там сто п’ятдесят, а вже вчені нову "полтавчанку" виводять, так то вже буде не море, а справжнісінький океан зерна. Скоротимо, мать, на той рік площі під пшеничкою, а тоді диви: моїм корівкам більше земельки перепаде, аби паша була...
— Хіба не вистачає?
— На той рік стадо зросте вдвічі...
Скоріш би линуло з неба, щоб перепочити, а там хоч на годинку полегшає в повітрі... Олексій ріже й ріже, і ніяк не скінчиться його година.
Нарешті Барханов:
— Годі, Сухов. Дайте мені місце.
Чи в нього генератор кращий? Наче сельва стала податливішою, прудкіше звилися вгору хмарки пари, веселіше посипалися на землю соковиті стебла, тужаве листя, цупкі ліани...
"Не думати про це, не думати, — наказував собі Олексій. — Нехай собі... Я придивлюся, запитаю, і в мене так вийде. І обидва американці працюють не краще за мене, а Гнат Петрович тим більш... А я все ж таки про це думаю! Ні-ні... Чого мавпи зняли такий ґвалт? Може, Барханов яку зачепив променем? Не зумів укоротити? Барханов усе вміє, не думай про це!.. Чого вони так кричать, ці кляті мавпи? То сидять тихо, немов весь ліс вимер, то здіймуть такий ґвалт, що у вухах лящить. От же ж родичів подарувала природа..."
Та ось вгамувалися чимось налякані мавпи, і Олексій аж рота роззявив від здивування: Барханов співав!
Не те, щоб голосно, але й не дуже тихо. У нього був трошки скрипучий слабий голос, добрий слух:
Ще тільки крок,
Ще тільки сто —
І ми до вас прийдем!..
А за кілька хвилин знову — вже тихо, заклопотано:
Ще тільки крок,
Ще тільки сто...
Джон Джессеп озирнувся на Олексія, який тепер ішов передостаннім, і підморгнув, скорчивши кумедну гримасу. А позаду Веслі Кейс почав награвати на своїй електронній гармошці: "Ще тільки крок, ще тільки сто..."
Був день. У хащі дедалі темнішало. Барханов, уважно поглянувши вгору, озирнувся:
— Намет, хлопці.
Через дві хвилини сховалися у водонепроникний намет, що його спритно надули Джон і Веслі. Як великий пузир, намет виповнив коридор у сельві, і його боки вгинались під напором рослинності. Комахи й слимаки гинули за входом. А ще за хвилину почалася злива.
Стало зовсім темно. Вода булькотіла, обмиваючи намет, а тонкий пластик над головою гудів під водоспадом. Портативний кондиціонер видихав кисень. Веслі награвав веселі мелодії...
Обидва американці одного ранку з’явились у квартирі Пуебло. Високі, стрункі, широкоплечі, тільки у Веслі обличчя довге й ніби трохи здивоване, а у Джона — кругле і на диво життєрадісне. Чорняві, чемні й чепурні.
— Ви нас не впізнаєте? — спитав Джон. Пуебло й Олекса знизали плечима.
— Пригадайте Сан-Франциско, — нагадав Джон.
Олекса напружив пам’ять. Щось знайоме почало йому ввижатись у цих хлопцях, але... хіба мало людей пройшло перед очима за останній скажений місяць!
— Ракетодром! — нетерпляче нагадав Веслі. — Вам не вистачало двох місць у ракеті...
Це були ті самі хлопці з Філадельфії, які скорилися перед красою Тереси і Яни й заради дівчат відмовились від квитків.
— Ви встигли на свою сесію? — поцікавився Пуебло.
— Ми не встигли на свою сесію, — сказав Веслі Кейс.
— Ви б хотіли побачити отих гарненьких дівчаток? — запитав Олексій.
Хлопці перезирнулись.
— Охоче, — мовив Джон. — А хіба вони вже знайшлися?
Як і всі люди на Землі, ці американці знали про зникнення Яни й Тереси.
В ті дні до Буенос-Айреса, незважаючи на попередження Надзвичайної Ради, потяглися добровольці-рятівники. За короткий час переповнили всі готелі, в міських парках виросли селища з наметів, рух на вулицях так ущільнився, що довелося вживати спеціальних заходів.
Всесвітня Надзвичайна Рада ще раз звернулася до громадян світу із запевненнями, що для розшуку Соболя, Шевченко і Альмейди робиться все необхідне, і закликала ентузіастів залишатись удома. З’явилось повідомлення, в якому розповідалось майже все про Максима Свирида — починаючи з обману в УФТІ і кінчаючи викраденням наукових матеріалів. Світова преса розрядилась найрізноманітнішими здогадками. Серед них траплялись і близькі до істини.
Рада неохоче пішла на такі публікації, але вона усвідомлювала, що повне мовчання преси посторожить злочинців.
Потік рятівників вщух. Але ті, що вже були в місті, повертатися додому не хотіли. Утворивши сотні груп, вони почали діяльне розслідування. Преса повідомляла про кожен їх крок, вміщувала численні анкети, заклики до населення ще й ще раз перетрусити свою пам’ять і повідомляти про все, що може здатися корисним.
Деякі рятівники виявили таку кмітливість, що спорядили вертольоти з локаторами на кордони сельви і щоденно нишпорили над нею, обмацуючи кілометр за кілометром.
Тим часом Рада вирішила надіслати до плато розвідувальну експедицію — визначити точне місце його розташування і розміри, з’ясувати, чи можна атакувати ворога з сельви. А Таві, зокрема, плекав надію, що на плато зуміє проникнути бодай маленька група. Адже зруйнування ворожого гнізда призвело б до загибелі всіх, хто там був. Серед них — Артем, Яна і Тереса. Група рішучих людей у ворожому стані могла б швидко і зненацька знешкодити верхівку (захопити, наприклад, Фрада, а з його допомогою діяти далі) і попередити будь-які вибухи.
Інститут Вернера зробив зразок індивідуального захисного набору від іонних випромінювань. Прилад випробували, і до Буенос-Айреса прибуло десять комплектів.
В такий час і з’явились до Пуебло Веслі Кейс і Джон Джессеп. Після обміну репліками Олексій з Альмейдою натякнули, що продовжувати розмову не варто. Та вже за півгодини поглядали на американців з повагою. Це були розумні й проникливі люди. Вони були переконані, що світова громадськість знає менше, ніж Надзвичайна Рада, і зовсім мало — про те, що Рада робить.