— Терлін?
— Атож. І послали машину просто на електромобіль Наумана. А видурити старого німця саме в цей час саме на цю дорогу було неважко. Люди довірливі, як ягнята. Проте ви в цьому пересвідчились на власному досвіді.
— Самогубство Уїльямсонів?
— Приємно мати справу з проникливою людиною. Уїльяма Уїльямсона довелося втопити в Тихому океані, а його брат — живий.
— Джон? Автор отого листа?
— На жаль, він на більше не здатний. Він виявився абсолютною бездарою.
— І це єдиний, хто погодився з вами працювати?
— Ні... Не єдиний. Той, хто погодився, — залишився жити. Але ми не маємо потреби в нових наукових працівниках. Власними силами ми досягли більшого, ніж усе людство, разом узяте.
Довга пауза.
— Ви обдумали своє рішення?
— Я вам сказав, що йдеться не про рішення, а про факт.
— Уточнюю: ви з нами працювати не будете?
— Ні.
— Чому?
— Бо ви — нелюди. А я — людина.
Фрад скривився, його очі покругліли, брови сіпнулися вгору. Та Артем бачив за цими гримасами той самий спокій.
— Ви вживаєте надто... емоційні вирази. Нервуєте?
— Я вжив точне визначення. Коли хочете — науково точне.
— Хіба і в науці формулювання залежить від моральної начинки вченого?
— Безперечно.
— Я більше не робитиму спроб вас переконати. Ви матимете для роздумів сьогоднішню ніч. Не більше, Соболь. Але не можу відмовити собі в задоволенні показати вам наше господарство.
Засвітився екран. Фрад розпочав відеоекскурсію.
Тут було на що подивитися.
Величезні відмінно устатковані лабораторії, бібліо-фільмотеки, універсальне кібернетичне й електронне господарство, потужні цехи, геоелектростанція, що практично назавжди знімала турботи про енергію, — все підпорядковано одній меті, все цілеспрямовано, як стріла, закладена в міцно натягнуту тятиву лука.
Все це — витвір колективної думки й бездоганно організованої праці — було і в УФТІ.
Але ось Артему довелося зробити зусилля, щоб не виказати свого хвилювання: він побачив "музей" антиречей. Це було те, що він планував створити в УФТІ найближчим часом.
— Враження? — запитав Фрад.
— Непогано. Власне, нічого нового, але все сконцентровано, як ніде на Землі.
— В цьому й полягає суть нашого задуму. Просто й геніально.
— Хіба ви не розумієте, що людство буде змушене вас знищити?
— Ви в цьому певні?
— Це безперечний факт.
— Людство нас не знищить. Ми — саме ми! — будемо диктувати людству свої умови. Вас цікавить які?
— Ні, не цікавить.
— Прошу мені вірити, я з великим жалем розлучаюся з вами сьогодні. Але... ви ж бачили наше господарство! Вільна хвилина в моєму житті — це подія. Отже...
— Не турбуйтесь. На сьогодні досить.
— Отже, ви маєте одну ніч. Перш ніж попрощатися з вами, я б хотів висловити одну думку. Ви ніколи не задумувалися про одвічну трагедію ката?
— Уявіть, не мав такої потреби.
— Я розумію. Так от, ця трагедія полягає в неминучості смерті жертви. Як не втішається кат тортурами, як не вигадує найбільш вишукану й довгу муку, — жертва кінець кінцем помре і заспокоїться. А мертві не усвідомлюють, що вони мертві, й не можуть каратися з цього приводу!.. Ви мене розумієте?
— Принаймні — слухаю. Скільки вам років?
— Я ще житиму довго.
— Вас скоро знищать, та не в тім річ. Ви народилися на нашій планеті?
— Так, я народився на цій нісенітній планеті. Я її навіть люблю, а тому й беруся відновити на ній хоч би елементарний порядок. Але про ката...
— Ви не скінчили?
— Даруйте, ще кілька слів. Мені пощастило розв’язати цю одвічну проблему. Я можу вбити жертву, а вона після цього каратиметься своєю смертю, скільки я захочу. Вірте мені — колесування, четвертування та всі інші тортури, вигадані людьми протягом століть, — ніщо в порівнянні з такою мукою. Бути мертвим — і знати це! Парадокс, адже так? Бажаю вам плідних роздумів цією ніччю. Ми зустрінемося вранці.
Вже тоді Артем починав розуміти, що задумав Фрад. Але відігнав страшну думку, бо в ній не було зерна, яке б могло прорости дією...
Його відвели до невеличкої кімнати десь на третьому підземному поверсі. Автомат подав вечерю. Ліжко було широке й зручне. Артем ліг. Він не спав. Було про що подумати. Як сповістити людям, що в руках у злочинців, які ніби прийшли до нас із жорстокої і кривавої давнини, — страшна сила, що за її допомогою готуються заподіяти людству зло? Як розповісти людям, що в сельві, у безкраїх просторах світового заповідника, на тілі планети визрів нарив?..
Це була найважча ніч у його житті. І цілком безплідна.
По нього зайшли двоє. Кожен з них тримав у руках
електричний пістолет, що інколи вживається на полюванні. Зайшли у ліфт і полетіли вниз. Вийшли на дванадцятому поверсі.
Їх зустрічав Фрад. Він не змінився, та Артем був не той, що вчора. Глибше пролягли складки біля носа, ніби обважніла кожна риса обличчя, і хода стала важкою... Фрад ніяк не виказав свого задоволення.
— Прошу, — вклонившись, вказав рукою вздовж яскраво освітленого коридору.
Всі четверо опинилися в маленькій білій кімнаті. Фрад натиснув кнопку — і Артем уперше побачив цю камеру.
— Один з експонатів мого музею розміститься саме тут, — пояснив Фрад.
Артем зрозумів.
— Цей експонат являтиме собою живий труп людини або просто антилюдину — це однаково. Проте він існуватиме, цей труп, у непоганих умовах. Зверніть увагу — оце чорне віконечко ліворуч є приймальними вікном, через яке експонат надійде до камери. Через нього ж таки в камеру подаватиметься все, що необхідне для життєвої діяльності антиорганізму. Чотири рази на добу — порцію свіжого антиповітря. Тричі на день — антиїжу і антиводу. Зверніть увагу на стіл — на ньому лежить електрична бритва! Експонат зможе щоденно голитися, а за бажанням — хоч і десять разів на день. На стіні — досить ємний акумулятор. В нашу програму навіть входить час від часу подавати до камери свіжу антиодежу!..
Це не вкладалося в голові: створено найскладніші механізми, докладено великої інженерної думки для того, щоб катувати.
— Зверніть увагу на оту кубічну споруду в кутку камери. Це вихідний устрій. Він відбиратиме всі продукти життєвої діяльності експоната: використане повітря, використаний посуд — експонату доведеться користуватися невеличкими гнучкими тарілками. Вся ця антиречовина здрібнюватиметься й поступатиме до нас. Вона використовуватиметься для енергетичних потреб. Отже, камера разом з експонатом являтимуть собою, так би мовити, проміжну ланку у виготовленні енергетичної антиречовини. Наприклад, перетворюємо свіже повітря, а одержуємо аптиповітря, збагачене антивуглекислотою... Зрештою, мені однаково, що перетворювати на енергетичні потреби — ртуть, залізо чи біфштекси. Ви спитаєте: на якого дідька ми витрачали час, працю і матеріали?.. А хіба вас не захопив би такий науковий експеримент — створити антилюдину!.. Погодьтеся, що це епохально!