Олексій люто глянув на приятеля. Той змовк, замислившись.
Гучномовець оголосив початок посадки. Доріжка підземної галереї винесла їх до стартової площадки, а Яні пригадувались схожі галереї Місяця, і знову, як уночі, її охопив розпач. Хлопці пригасили вогник надії.
Вийшли на поверхню. Ноги ступали по твердій опаленій землі. Всі тридцять пасажирів на мить затримались біля трапа, а вихід з галереї тим часом закрили дві масивні плити.
Ракета лежала на пусковій установці. Вона була довга, з коротенькими крилами, схожими на плавники якоїсь океанської тварини, а площини стабілізатора виразно нагадували акулячий хвіст. Гострим носом машина була звернена на південний схід.
Один за одним пасажири піднімалися до дверей і зникали в металевому тілі ракети. Вікон не було. У тісному салоні, залитому електричним світлом, обабіч вузького проходу стояли крісла. Яна сіла поруч з Олексієм, бо налякана Тереса не наважилась розлучитися з братом. Місце Макса було десь позаду.
Пілот клацнув дверима і пройшов до кабіни. Перед кожним кріслом спалахнув екран. Звідти, всміхаючись, заговорила дівчина:
— Зараз ми стартуватимемо на Буенос-Айрес. Політ триватиме сорок п’ять хвилин. Щоб облегшити перевантаження та уникнути неприємних відчуттів на час невагомості, вам необхідно пристебнутися до свого крісла. Не рекомендуємо вимикати екран телевізора: він служитиме вам вікном, допоможе орієнтуватися в просторі та провести час польоту цікаво й корисно. Отже, пристебніться, розслабте м’язи й спокійно чекайте старту. Отак. Усе гаразд.
Дівчина зникла, і на екрані з’явилося велике поле ракетодрому. Вже майже розвиднілося. У сірому повітрі спалахували незрозумілі вогні.
Олексій сидів блідий.
Тим часом ніс ракети почав підійматися, а крісла, врівноважені на шарнірах, зберігали попередній стан. Яна невимушено й зручно лежала на пружному сидінні з довгою спинкою і дивилася в екран-вікно. Передній ряд крісел тепер був десь над нею, але телевізор залишився перед очима.
Поле опустилось униз. Вдалині тричі спалахнув зелений вогник на вежі. Розлігся глухий гуркіт, щільний дим заслав екран, і м’яка, але невмолима сила почала все дужче вдавлювати тіло в крісло.
— Ракета стартувала, — повідомив жіночий голос.
Око камери звернулося вниз. Яна побачила, як стрімко провалюється земля з великим чотирикутним майданом ракетодрому, півсферичним вокзалом, стіни якого ще й досі світилися зсередини. Внизу клубочився, розбігався по землі кучерявою хмариною сизий дим.
Нижчий край зображення був трохи розмитий, як далекі степові могили в спеку. То в поле об’єктива потрапляли розпечені гази.
Блимнула і швидко полетіла вниз облита сонцем хмаринка...
Перевантаження було менше, ніж на місячній ракеті, але тривало загалом довше. Спочатку було навіть приємно піддаватися владній силі.
Олекса зосередив усю увагу на своєму екрані й не звертав на сусідку жодної уваги.
Передній ряд крісел почав опускатися. Ракета переходила на похилий політ. Земля побігла назад. Срібним шаром виблискували хмари. Просяяла і зникла з екрана засипана сонячним пилом Каліфорнійська затока. Тільки на секунду з’явився краєчок чорного неба з яскравими білими зорями.
Мексиканське нагір’я слалося густо-зеленими лісами, повитими ранковим серпанком.
Яна подумала, що там зараз тисячами пісень захлинаються птахи. І торжествує розкішна природа, ласкаво шелестить листя на деревах, мліють трави... Мружаться і посміхаються до сонця люди, перш ніж узятися до роботи.
"Щедра, прекрасна Земле, я всього лише маленька і розгублена дочка твоя, та я завмираю від захвату і вдячності й марно шукаю слова, якими б могла виразити свою любов..."
Скосила оком на сусіда. Олекса дрімав.
Тиха вібрація заспокоювала, а різнобарвна, глибока без краю картина, що пливла перед очима, вмиротворяла... Яна пригадувала феєричну голубу планету, що її бачила з Місяця, і посміхалась, а надія впевнено оселялася в серці. Хіба може статися щось погане в такому світі?
Вібрація припинилася. Було неприємно відчувати, що в тобі не лишилося ані грама ваги. Кров відлила від ніг, і через це здалося, ніби тебе перекинули вниз головою. Перекинули разом з ракетою і всіма пасажирами, які казна-чому не посипалися з своїх крісел. Потім це минуло: екран допоміг зорієнтуватись у просторі. Під ракетою так само слалася земля.
Було схоже, що машина падає. Що все зіпсувалось і змовкло, а ракета перетворилася на безпомічну металеву скриню і падає на Землю.
Проте... не на Землю, а повз неї. Поверхня планети так само спокійно пливла назад, а ракета падала й падала, і ніщо більше не витіснило цього відчуття. До нього звикли.
Олекса прокинувся. Він сіпнувся і загойдався, як маятник, між пружним сидінням і вільно застебнутими лямками. Притримався за поруччя, тугіше затягнув ремені, Жіночий голос за екраном сказав:
— Відстібатися від крісла під час невагомості категорично заборонено. Кожної хвилини може розпочатися гальмування, відновиться вага, і ви тоді не зможете повернутися до крісла. Пильно дотримуйте правил польоту в балістичній ракеті!
Чистим, голубим полем пропливав унизу край Тихого океану, потім минули ламана лінія узбережжя, іграшкові гірські хребти, — вони б скидалися на шкільні макети земної поверхні, коли б не дрібненькі клаптики хмар, що подекуди приліпилися до гір, — а потім розгорнулись безкраї південноамериканські джунглі.
Повернулася вага. Непомітно закралася в тіло і злегка притисла людей до крісел. Та так легенько, наче це були не дорослі люди, а манюні дітки... Приємно залоскотало в м’язах, і Яна засміялась.
— Ну як, Олексо? — спитала доброзичливо.
— Нічого, — серйозно озвався хлопець. — Я гадав, що буде гірше. А воно таки нічого!.. Цікаво, як там Макс? І оці ваші Альмейди?
Він навіть посміхнувся.
Земля наближалася. Вага залишилась мізерною. Двигуни мовчали. Яна примушувала себе думати про те трудне, що чекало на неї після рейсу, та ніяк не могла відігнати радісного збудження. Та й що вона могла вдіяти, коли молодий і сильний людський організм торжествував свою перемогу над простором, свою здатність жити всюди.
Зненацька увімкнулися гальмові двигуни, а за кілька хвилин об’єктив знову змінив орієнтацію — тепер він дивився вздовж руху. Яна побачила плескате сіре поле, товсте шасі, що вилізло з металевого черева. Ракета глухо ковзнула об землю й побігла. На екрані з’явилася дівчина.