Руденька, щось запідозривши, захвилювалася.
— Я почекаю до наступного тижня. Минуле я й так знаю.
Я й далі намагався заговорити їй зуби.
— Вам справді подобається ця сукня?
Стримувати Майру ставало дедалі важче. Вона ще раз злетіла на кілька сантиметрів, перш ніж я встиг повернути її на підставку. Продавщиця із свистом втягла в себе повітря.
— Мені здалося, що манекен ворушиться, — злякано шепнула вона.
— Тут протяг, — нервово пояснив я, — а ці манекени такі легенькі.
Вона відступила.
— Не подобаються мені ці штуки. Зовсім не подобаються!
У цю мить до нас приєднався Кленсі, що нарешті звільнився від обурених клієнток.
— Чому ви чіпаєте цей манекен? — запитав він з підозрою.
— Не хвилюйтесь. Усе гаразд. Манекени мене завжди вабили.
— З цією фігурою щось не так! — вигукнула руда продавщиця. — Мені здається, вона хоче злетіти.
Кленсі недовірливо глянув на неї.
— Злетіти? Що це ви таке верзете?
— Не знаю… Нічого я не знаю! Тільки вона… неначе підскакувала!
— Не сприймайте слова дівчини всерйоз, Кленсі. Їй сьогодні видимо нездужається.
Кленсі перевів погляд з мене на Майру.
— А! Он воно що! — Голос його осікся. — Як же я раніше не здогадався!
Він швидко ступив до Майри і, перш ніж я встиг йому перешкодити, зірвав з неї капелюшка.
Майра навіть не ворухнулася. Погляд її осклів.
Кленсі уважно вдивлявся їй в обличчя.!
— Атож… Вона… Звісно, це вона… Ну, годі грати комедію! Ви заарештовані!
Я відскочив і відпустив Майрине плече. І тоді вона злетіла, вислизнувши з рук Кленсі, що кинувся до неї.
Вона зависла на висоті близько трьох метрів, а геть приголомшений Кленсі затулив обличчя руками і белькотів, не тямлячи себе:
— Боже мій!.. Боже мій!.. Який жах!..
— Ну що ви, друже! — Я поплескав інспектора по спині. — Невже ніколи не бачили манекенів, легших від повітря? Скоро це призведе до справжньої революції на транспорті.
— К бісу транспорт! — заявив Кленсі, дивлячись на Майру крізь пальці. — З мене задосить своїх проблем!
Саме в цей час, ніким не помічений у загальній метушні, до крамниці ввійшов Віскі. Ніхто не звертав на нього уваги: продавщиці репетували, завідувач стояв, наче закам'янів, агенти, роззявивши роти, завмерли, мов громом уражені.
Та найприкріше було те, що руда в нестямі кинулась мені на шию і верещала просто у вухо.
Віскі підійшов до мене і схвально кивнув головою.
— Ви, я бачу, марно часу не гаєте. Гарненька мишка, далебі!
Руда вереснула так, що задзвеніли шибки вітрини, і впала на підлогу. Кленсі підняв руки, ніби захищаючись від удару, і відступив до стіни. Продавщиці замовкли, наче по команді, і попадали непритомні на руки послужливих агентів.
— То як ви тепер ставитеся до казочок про жінок, які літають, і собак, що говорять? — недбало поцікавився я.
— Ой, не питайте! — весь тремтячи, відповів Кленсі. — Ну що ж, їдьмо до шефа.
Віскі обнюхав руду.
— Цікаво спостерігати, як легко ці куріпочки зомлівають. — І лизнув її в щоку.
— Та звеліть ви йому замовкнути? — нервово вигукнув Кленсі, дивлячись на Віскі як на втілення кошмару. — Я цього не витримаю!
Майра блискавично спустилася мені перед очі.
— А тепер, — сказала вона, — мені краще залишити це приємне товариство.
— Ні, ні! Треба поставити всі крапки над "і". Поїдемо до Саммерса!
Вона ковзнула мені в обійми. Дивовижне порозуміння!
— Все буде добре, — пообіцяв я. — Доведеться їм повірити очевидному.
— Може, ви скажете їй, щоб вона спустилася на підлогу, — попросив Кленсі, силкуючись опанувати себе. — Такі речі дуже діють на нерви.
— А може, мене теж щось у вас дратує, — похмуро озвалася Майра. — Але ж я не роблю вам зауважень.
— Що є, те є, — розважив я. — Ти покажеш їм свої фокуси в присутності свідків. Ходімо, люба.
Я взяв її за плечі й почав підштовхувати до дверей. Це було дивовижне видовище. Майра, склавши руки на грудях, линула в повітрі, а я ніби штовхав дитячу коляску без коліс. Віскі тюпав услід за мною.
Простуючи до дверей крамниці, я намагався ні на мить не випускати Майру з рук.
— Слухайте, — гукнув Кленсі, підбігаючи до нас, — чи не могли б ви все-таки вдатися до звичного способу пересування?
— Ні! Ви самі змусили нас до цього! — сердито відрубав я.
Кленсі розгублено огледівся довкола.
— Гей, ви! — крикнув він до агентів. — Посадіть цих двох у машину!
Агенти завагалися, одначе не виконати наказ побоялись і обережно рушили до нас.
— Здається, вони починають нахабніти, — сказав я Майрі.
Її очі зблиснули.
— Досі я була доволі лагідна. Якщо вони не розуміють доброго ставлення, я їх провчу.
Вона стала на підлогу. Тепер ті нишпорки посміливішали і взяли нас у кільце.
Майра клацнула пальцями, і агенти раптом завмерли, наче до чогось придивляючись.
— Здається, дощ починається, — сказав один з них занепокоєно.
— Годі! — гримнув Кленсі. — Що за дурні балачки! Не чули мого наказу! Заарештуйте цю жінку!
Здоровань-ірландець випростав руку і, збліднувши, видушив із себе:
— Боже праведний! У цій крамниці йде дощ!
Я думав, що Кленсі лусне від люті.
— Хіба ти не знаєш, віслюк безмозкий, що в приміщенні не може йти дощ? Не виконаєте наказу — всіх позвільняю!
Майра знову клацнула пальцями, і Кленсі напружився, мов струна.
— Боже мій, справді дощ! — пробелькотів він, дивлячись на стелю.
Ірландець, зіщулившись, вигукнув:
— Я ж казав вам, шефе! А то я й справді подумав був, що зсунувся з розуму.
Не зі стелі, а звідкись із повітря на голови фараонів лив дощ.
Вони безладно забігали, рятуючись від струменів води, але дощ переміщався разом з ними. Я зроду не бачив такої чортівні.
— Твоя робота? — спитав я в Майри.
— А чия ж іще? Ти не знав, що я вмію керувати дощем? Це стародавня таємниця нагуале.
Тут її увагу привернула руда продавщиця, що з отетерілим виглядом сиділа на підлозі.
— Ось іще одна особа, якій не завадить охолонути, — заклопотано промовила Майра.
Цього разу вона перевершила себе. На бідолашну руду ринув цілий водоспад. Та з криком підхопилася, метнулася праворуч, ліворуч, але дощ переслідував її скрізь. За кілька секунд вона змокла до нитки.
— Отак воно краще, — із задоволеним виглядом зауважила Майра. — Вона вже не здається тобі такою принадною?